1769 Іван Котляревський 2019

1769 Іван Котляревський 2019

Наша гордість, наша краса

Ми, полтавці і полтавки, шанобливо кладемо барвисті квіти до пам’ятника славному автору славнозвісної поеми “Енеїда”.
Урочисто поклали й з душевним трепетом милуємося викарбуваною на пам’ятнику “Наталкою Полтавкою”, яка з Полтави на всю Україну – та, либонь, на увесь світ – чудесно-принадливим голосом чудесно-ніжно проспівала “Видно шляхи полтавськії”.
Чарівна сила незгасного сатиричного таланту великого полтавця, великого сміхотворця Івана Петровича Котляревського не тільки нас, полтавців і полтавок, вічно до себе схиляла й прихиляла, але ти, дорогий наш батьку, чарами гостро-сміховинного полонив геніального Тараса Шевченка.
Ім’я твоє, наш незабутній земляче, з гордістю вимовляли великі письменники: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник…
Схиляючи голови перед твоєю світлою й немеркнучою пам’яттю, ми, полтавці і полтавки, величаво проголошуємо:
– Іване Петровичу! Ти наша окраса, ти наша гордість! Ти на землі полтавській, на землі українській сіяв і рясно посіяв зерна народного сміху.
Розсівав і розсіваючи голосним та дзвінким сміхом нащадків закликав – боріться з мракобісами!
Твої щедро посіяні зерна сміховинного породили цілу плеяду сатириків – гумористів і байкарів – Леоніда Глібова, Євгена Гребінку…
Біля твого сміхотворного джерела не раз і не два з насолодою вчилися і впізнавати сміховинне спинялися Остап Вишня, Пилип Капельгородський, Микита Годованець, Степан Олійник, Василь Чечвянський, Федір Маківчук, Петро Козланюк, Володимир Іванович, Юрій Вухналь, Валентин Лагода, Віктор Лагоза, Юрій Кругляк…
Спинялися, спиняються і будуть спинятися, бо ти – титан сміху. Ти – автор “Енеїди”!
У своєму щоденнику Остап Вишня написав:
“Одсвяткували “Енеїду” (150-річчя – Ол. К.) і залишилася вона, як і була, молода, весела, хороша.
І житиме вона ще віки і віки…
Судилося бути мені спадкоємцем Котляревського.
Одного хочу, щоб, не дай бог, не принизити своєю роботою Котляревського”.
Чуєш, наш милий батьку, який заповіт твої спадкоємці од щирого серця дають – не принизити!
І запевняємо – не принизимо! Бо ти – наш глибоко мудрий вчитель і філософ сміху. Ти сміливо і мужньо в особі Наталки і Петра навіть белбасів переконав, яку духовну силу уберіг і вберігає український трудовий народ.
Водночас ти саркастично-ювеналовим бичем лунко і дошкульно стьобав і розстьобав усіх тих товстопузих мацапур, які гречкосіїв давили, гнітили, смиренно богу молилися та в розпустві і пияцтві несамовито казилися.
Слава тобі, наш великий сміхотворцю!

(“Зоря Полтавщини”,
6 вересня 1969 року).

Вінок Котляревському

1.
Високочолий,
поглядом орла
Заглибився в бентежний плин
століть.
Його Вкраїна батьком нарекла,
Дуби вінчають листям
верховіть.
Полтаво,
ти прославлена не раз,
Та на граніті знов карбуєш
славу
Словами, що сказав колись
Тарас,
Осяявши і постать величаву,
І земляка великого діла.
Його Вкраїна батьком нарекла.
2.
Ще й досі береже святі сліди
Земля полтавська біля
монумента:
З шанобою приходили сюди
І хлібороби, й кобзарі, й поети.
Алея ця зелена пам’ята
Стефаника і Лесю Українку,
Старицького, і Мирного, і
Пчілку…
Їх не покриють забуттям
літа.
Вони несли між люди рідне
слово,
Яке їм Котляревський заповів,
Щоб не зубожіло, не прохололо,
Щоб в ньому радість, сміх,
любов і гнів
Із правдою зріднились
назавжди,
Щоб покоління юні йшли сюди.
3.
Вони ідуть, ідуть сюди щодня,
Немов по воду в спеку до
криниці, –
Студент, солдат і мати з
немовлям,
Спортсмени й комбайнери
смуглолиці.
І серед них Наталку і Петра
Не раз у парі бачив на алеї.
Звідкіль вони – від Ворскли
чи Дніпра,
А чи з Карпат щасливою
землею
Прийшли до батька,
принесли уклін,
Немов найкращий дар йому
додому?..
І усмішкою зустрічає він
Це “плем’я молоде
і незнайоме”.
4.
Чи справді незнайоме?
Чує світ
Твій віщий голос, ти живеш
між нами, –
Сповнюється величних двісті
літ,
І постать невмируща над
віками
Встає все вище. Мудрим серцем
ти
Зумів проглянуть в наше
сьогодення,
Й нащадки наші будуть
берегти
Народного поета славне
ймення.
Глибокодумний, з поглядом
орла
Піднісся ти чолом над рідним
містом…
Тебе дуби своїм вінчають
листям,
Тебе Вкраїна батьком нарекла.

Яків ШУТЬКО,
поет.
(“Зоря Полтавщини”,
6 вересня 1969 року).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий