День Гідності та Свободи – не просто день у календарі, про який забуваєш, відірвавши календарний аркуш. Це день, коли згадуємо вже пройдений шлях боротьби за найвищі цінності, які не маємо права втратити, – Гідність і Свободу. Майдани є піковими моментами, коли боротьба за ці ключові цінності концентрується в часі та місцях масових протестів. Проте після перемог на Майданах маємо обов’язок відстоювати їх щоденно своєю працею та громадянською позицією. Кожен день воїна «на нулі», коли ворог вкотре отримує відсіч, – є Днем Гідності та Свободи. Кожен день, коли донатимо на ЗСУ, волонтеримо, підтримуємо тих, хто у скруті; коли сумлінно працюємо на розвиток України, – є Днем Гідності та Свободи. І день нашої Перемоги буде днем Гідності та Свободи.
Любомир Гузар, кардинал, голова Української греко-католицької церкви:
«Майдан – не лише протест проти уряду та проти влади. Майдан – це позитивна подія, диво та прояв волі у напрямі зміни, зміни на краще, на щось добре. Майдан був, щоб будувати. І люди, які були там, які переживали там по кілька днів, чи кільканадцять, чи кількадесят днів, розуміли: вони там є задля добра, щоб будувати… Майдан… це був розворот у напрямі будувати та творити».
Євген Сверстюк, дисидент, політв’язень радянського режиму, президент Українського ПЕН-клубу, доктор філософії:
«Євромайдан для мене – це місце, де засвідчується право людини обстоювати свою гідність та право. Уже вдруге в ХХІ столітті Майдан підіймає гідність України у своїх власних очах та очах усього світу… Майдан працює на перспективу. Уже зараз він багато чого навчив суспільство… Ми стали на іншу висоту – солідарності та відповідальності. Це початок зміни суспільства… На Майдані народжується новий тип громадянина – гідного та безстрашного».
Святослав Вакарчук, музикант, лідер гурту «Океан Ельзи»:
«Майдан – це не пафосна дата. Майдан – це мішки під очима від безсоння. Майдан – це сльози від диму. Майдан – це кулаки, стиснуті від злості. Майдан – це зірваний голос. Майдан – це відчуття тепла від незнайомця. Майдан – це ком у горлі під «Пливе кача»… Ком у горлі, але – впевненість у Перемозі!»
Оксана Забужко, письменниця та есеїстка:
«Майданом 2013–2014 років Україна «зірвала стоп-кран» поїзда, що на всіх парах мчав у прірву: доти прихована (замаскована під кирилицю планомірно спровокованих «локальних конфліктів»), війна за «новий світовий порядок» нарешті вийшла на яв. І я щаслива, що моя країна – ціла навзагал як «колективний індивід» і «колективна душа», – коли її прийшли вбивати, не дезертирувала, не колаборувала, і вирішальною для історичної дії «критичною масою» одиниць таки, попри брак довіри до влади (а також настійне інформпрокапування «Це-не-твоя-війна»!), поплювала в долоні й взялась за оборону, ясно розгледівши під російським триколором свою смерть».
Руслана Лижичко, співачка, громадська діячка:
«Майдан – це ідея, це серце моєї країни – України! Я знаю, що цей Майдан живе і завжди буде жити. Бо Майдан – це ідея. Ідея нашої країни, яку я безмежно, як і всі ви, люблю».
Євген Глібовицький, журналіст, політолог, експерт із довгострокових стратегій:
«…внаслідок цього Майдану з’явилася незалежна Україна. У 1991 році наша незалежність була зачата, а реальним змістом вона наповнилася лише тепер».
