Президент України Володимир Зеленський під час урочистостей до Дня Незалежності вручив державні нагороди військовослужбовцям, видатним українцям, рідним загиблих, спортсменам. Серед нагороджених – уродженець села Ревущиного Кобеляцької громади, військовослужбовець Національної гвардії, молодший лейтенант Олександр Роговський.
Указом Президента України №519/2024 від 23 серпня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу Олександру Івановичу Роговському присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Молодший лейтенант Олександр Роговський особисто знищив спостережний пункт російських окупантів, пострілом із гранатомета зупинив ворожий БТР, а також підбив танк Т-90 і знищив весь екіпаж.
Торік у липні воїн зазнав осколкового поранення правого передпліччя, але попри це продовжив керувати обороною. Разом із підлеглими знищив близько взводу окупантів на Харківщині.
До речі, Президент України не вперше згадав Олександра. У грудні 2023 року в щоденному зверненні він відзначив воїнів Національної гвардії, які (дослівно): «Разом з усіма – в боях, разом з усіма – допомагають рятувати життя після російських ударів, разом з усіма – дають Україні більше безпеки. Дякую! Пʼятнадцятий Слов’янський полк Нацгвардії – молодший лейтенант Олександр Роговський».
Ця подія не могла залишитися без уваги: Олександр Роговський став першим Героєм України на теренах Кобеляцької громади! Звісно, з’явилося бажання привітати земляка та розповісти життєву історію (не)звичайного юнака з маленького села…
Олександр Роговський виріс у невеличкому Ревущиному, де всі знають один одного. Шкільні роки пройшли в Дашківській школі. У його житті завжди був присутній спорт: захоплювався футболом, баскетболом, волейболом, кікбоксингом (звісно, непрофесійно), любив плавати.
– По закінченню 11 класів поступив у ліцей у Кам’янському, отримав спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Далі було навчання в технікумі й диплом молодшого спеціаліста в галузі машинобудування.
– Мабуть, техніка притягувала? – цікавлюся в Олександра.
– Ні, мріяв про професію військового… У 2019 році добровільно пішов на строкову службу. Служив у Балаклії й на думці не було, що пройде небагато часу й доведеться захищати місто від окупантів.
Виконавши військовий обов’язок, поїхав на роботу за кордон. 24 лютого 2022 року гостював у батьківському домі. Звістка про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, різко змінила плани: про роботу за кордоном мова вже не йшла. Було прийнято рішення йти добровольцем на військову службу.
Аналогічне рішення прийняв і старший брат Вадим. Батьки негативно сприйняли рішення синів, особливо категоричною була мама, просила не йти на службу: це – війна… Але сини проявили характер.
Олександр одразу поїхав у Кобеляцький ТЦК, а брат звернувся за місцем проживання на Дніпропетровщині.
– Бажаючих служити в перші дні було дуже багато. Довелося кілька днів зачекати, а 3 березня 2022 року я вже був на службі в одній з військових частин Полтави. У наші обов’язки входила охорона державних об’єктів. Брат служив у 25 Січеславській бригаді ДШВ.
Олександр Роговський мріяв про іншу службу й коли в Полтаву приїхали представники батальйону спецпризначення «Донбас», він добровільно перевівся у 15 Слов’янський полк Нацгвардії. На даний час – 18 Слов’янська бригада Нацгвардії.
Розпочав службу «Берлін» (такий позивний узяв за мотивами улюбленого серіалу «Паперовий будинок», оскільки «побачив себе в головному герої Берліні») з посади стрільця. Далі військова кар’єра складалася так: командир відділення, головний сержант роти, командир взводу, командир роти. Строкову службу закінчив у званні солдата, днями отримав чергове офіцерське звання – лейтенанта.
Перше бойове хрещення отримав у Харківській наступальній операції, потім була служба на Донеччині (в т. ч. участь у Бахмутській операції), деякий час виконував завдання в Кремінній, Куп’янську, біля населеного пункту Терни (Донецька область). Зараз служить біля Часового Яру. Усі ці назви щодня звучать у випусках новин: там дуже гаряче. «Берлін» – безпосередній учасник штурмових операцій, знищення ворожої техніки, окупантів та взяття противника в полон.
На жаль, брати не вбереглися від поранень. Вадим змушений був звільнитися зі служби, а Олександр, навіть не пройшов повний курс лікування, попросив його виписати. «Мої хлопці беруть участь у бойових операціях, я повинен бути з ними», – так пояснив своє рішення.
Зрідка випадає побувати вдома. Батьки вже не відмовляють (розуміють, що даремно), лише прохають берегти себе, швидше повернутися з перемогою. Ті самі слова постійно чує від коханої дівчини Юлі. Саме їй першій Олександр повідомив, що його запрошено в Київ на…нагородження.
– Ця інформація стала для мене несподіваною. Навіть на думці такого не було. Коли почув про яку нагороду йде мова, ще більше став сумніватися. І лише, коли Президент вручив орден, зрозумів, що це реальність. Це нагорода не лише моя, а й моїх хлопців-штурмовиків.
Перші вітання з високою державною нагородою Олександр Роговський отримав від найрідніших людей.
– Привітала Юля, батьки. Мама спочатку не повірила, потім – заплакала, але це були сльози радості. Тато був більш стриманий, але теж зрадів. Для них це гордість, що син – Герой.
Більше того, гордиться вся Кобеляцька громада своїм мужнім захисником, справжнім Героєм, висловлює вдячність батькам – Івану Олександровичу й Ларисі Миколаївні за виховання синів – патріотів рідної землі. Нехай швидше прийде мир, принесе всім спокій і благополуччя!
Наталя ПУЗИНА
Журналіст