«А без Полтави я жити не можу…»

Цю пісню на слова Анатолія Драгомирецького – «Моя Полтава» – композитор Олексій Чухрай написав ще в 1974 році. Арифметика проста: пісні цьогоріч виповнилося 45, її творцеві у травні – 80, а значить, зазвучала «Моя Полтава», коли йому було 35. І не боюся помилитися, наголошуючи, що співоча душа композитора почувається й сьогодні так само молодо й повносило, як на тій творчій вершині. А відтак і свій авторський концерт в обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів України, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди, літературно-мистецьких премій імені Панаса Мирного, Дмитра Луценка, Івана Нечуя-Левицького, Олександра Білаша, володар гран-прі Міжнародного конкурсу в Італії в номінації «Композитор» Олексій Чухрай назвав одним із поетичних рядків своєї найпопулярнішої пісні – «А без Полтави я жити не можу…».

Знаки долі і творчості

Концерт планувався давно, дати його проведення переносилися, але хіба то не знак – відбулося мистецьке дійство саме у День міста! Вхід до театру був вільний – приємний подарунок організаторів до свята, а що полтавці чекали цього концерту, то й зала була заповнена шанувальниками таланту митця. А долучилися до підготовки авторського звіту ювіляра департамент культури і туризму обласної держадміністрації, обласне відділення Українського фонду культури та колектив театру.
Починався концерт із звучання фрагменту «Моєї Полтави», за ним – виконання «Гімну Полтави» на слова Леоніда Вернигори, інакше й не могло бути в такий день: автор співав свою любов рідному місту, якому присвятив більше десяти музичних творів. Він лише на кілька хвилин вийшов на сцену, щоб привітати полтавців зі святом, хоч аудиторія оплесками й намагалася втримати Олексія Івановича надовше. На запитання ведучої концерту, заслуженої журналістки України Неллі Даниленко про те, де ще, окрім Полтави, міг би жити композитор, також відповів коротко: про це, мовляв, уже сказано у назві концерту.
Зворушливою була зустріч на відеоекрані із незабутньою Раїсою Кириченко у фрагменті телефільму Неллі Даниленко «Світоч»: народна артистка розповідала про творчу співпрацю і давню дружбу з композитором. А далі в програмі полтавці почули й нашого земляка – поета Бориса Олійника, пісні на його твори звучать в усіх концертах Олексія Чухрая, цього разу був твір «Говорили-балакали» у подачі, до слова, перших його виконавців – тріо «Козачка» у складі заслуженої артистки України Валентини Колісник, Людмили Кравченко, Богдани Присяжнюк.
Звучали твори на слова Тараса Шевченка, Дмитра Луценка, Бориса Чіпа, Василя Котляра, Володимира Назаренка, Анатолія Лихошвая, Володимира Тарасенка, Миколи Ляпаненка, Володимира Слєпцова та інших авторів у виконні Наталії Панасенко, Вячеслава Швецова, Сергія Рубана, Юлії Хоменко, дуету «Крила» у складі Валентини і Володимира Олійників, заслуженого працівника культури України Михайла Герасименка. Знову взяв участь у концерті добре знайомий полтавцям гість із столиці – народний артист України Олександр Василенко. Відбулося знайомство слухачів із лауреатом міжнародних та всеукраїнських теле- радіофестивалів, дуетом «Горислава» у складі Людмили Близнюк та Ганни Мудрої.

«Кожна пісня – то життя»

Неможливо перелічити всіх учасників великого панорамного концерту, але доповнить цю розповідь про особливі враження одна із його слухачів, яка зателефонувала автору цих рядків наступного дня, – Надія Петрівна Зайцева, викладач Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко:
– Я в захваті, ледве заснула після концерту – стільки було емоцій! І навіть наступного ранку прокинулась іще під враженням. Я пережила з кожним артистом кожну пісню. Із свого величезного творчого доробку Олексій Іванович вибрав такі особливі твори, де кожне слово торкалося душі, де кожна пісня – то життя. Концерт цікаво вибудований: від першої точки – «Присягаюсь тобі, Полтаво» – до закінчення піснею «Моя Полтава». Всі артисти старалися, особливо вразило, як прозвучала пісня на слова Бориса Олійника «Говорили-балакали» – то була яскрава акварельна замальовка, де такий глибокий філософський зміст у кожному рядку! А Олексій Іванович надзвичайно уважний до кожного слова, до кожного рядка. Я була вражена, як потужно звучали в його музичному перекладі вірші Тараса Шевченка. Дуже сподобався виступ дуету «Горислава» – виконавиці жили своїми піснями! І величезним відкриттям для мене став спів заслуженої артистки України Наталії Сулаєвої – ще не чула її в такому амплуа, це особливе розкриття її таланту. Сергій Вовченко – прекрасний піаніст, не просто концертмейстер, чудовим був його дует із Сулаєвою. Артистка прекрасно трималася на сцені, красиво, з гідністю – від розчулення хотілося плакати. Дуже вражена дійством. Ось такі концерти потрібні нам, бо Чухрай, його творчість, я б сказала, – то сам наш народ, його суть. А він – співець України, співець Полтави. Ще мені дуже прикро, що не було на концерті жодної телекамери, ніде його не транслювали, і в радіоновинах полтавських нічого не почула про нього. А треба, щоб люди знали про такі дійства, щоб полтавці шанували своїх митців…

Емоційно, щиро, зворушливо

Звичайно ж, запитую про враження й винуватця події. Олексій Іванович наголошує:
– Найбільше хвилювався з приводу того, як прозвучать мої нові твори. Приємно, що люди все сприймали емоційно, щиро. А це була велика програма, концерт різножанровий, багато колективів прозвучало – академічний симфонічний оркестр, камерний оркестр, оркестр українських народних інструментів. Виконавці поставилися відповідально – з Києва приїхали Олександр Василенко, Неля Даниленко, дует «Горислава» з цікавим прочитанням пісні «Обрій», що присвячена Герою України Семенові Антонцю. Вразило дуже проникливе виконання пісень Наталії Сулаєвої – зокрема твору «Три веснянки», записаного Миколою Гоголем… Пригадую, як Олександр Білаш говорив про те, що без справжньої поезії пісні не буває – і мої твори хвилюють слухачів, бо слова промовляють разом із музикою.
До речі, незадовго до концерту Олексія Чухрая на вулиці зупинили дві незнайомі жінки і заспівали для нього… «Мою Полтаву». А ще колись давно, щойно почала звучати пісня, йому під вікном її співали.
І співатимуть завжди – всі, хто любить так само, як він, своє рідне місто, хто тут знайшов свою долю, хто має кому сказати:
Моя Полтава на тебе схожа,
А без Полтави я жити не можу…

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”