«А ти летиш на поклик Слова…»

Цьогоріч Герой України, лауреат Шевченківської премії, видатний український поет, перекладач, громадський і політичний діяч Дмитро Павличко двічі побував у Полтаві, зокрема брав участь в урочистому відкритті Полтавського представництва Почесного консульства Чорногорії в Україні в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. А нещодавно в газеті «Слово Просвіти» з’явилася добірка його поезій із нової книжки «Омела». З неї бачимо, що й полтавська земля, її історія додали натхнення поетові. Кілька з нових віршів пропонуємо і нашим читачам.

Дмитро ПАВЛИЧКО

Юрій Кондратюк

Настане час новий. Боги і люди
На Місяці зустрінуться й покажуть
Поселенцям і руйначам Землі,
Зеленої колись, та вже сухої,
З морями без води, без риби
й без коралів,
Три точки ще живі, де народився,
Де вчився й виріс Юрій Кондратюк.

Прагнущий зір його згадають люди,
Зір молодий, що в небесах побачив
Нові джерела людського життя.
Вони покажуть Луцьк, Полтаву
й Київ,
Три з молоком і розумом колиски,
Де сили набиравсь тривожний геній.

Боги мовчать. Не знають,
що робити,
Як їм пристосуватись до людей.
Вони питають бога справедливості:
«За що Москва Кондратюка
замордувала?»
Бог справедливості мовчить.
Земля говорить:
«За що? За непокору й рідну мову
Незраджену, за погляд зору в небо
Всезаздряща Москва його убила».

А я стою в юрмі, біля Енея,
Десь там, де молоденький
Кондратюк
Стояв колись, де зір ясних алея
Збігала до його тривожних рук.
Я мислив про Полтаву, вбиту тричі,
Воскреслу тричі в рідних іменах,
І на її воскреслому обличчі
Я бачив усміх, що злітав, як птах.
Живи, Полтаво, ворогів прищепи
Помруть, а ти тримайсь імен своїх –
Кондратюка, Петлюри і Мазепи,
Живи і зберігай Енея сміх!
25.05. 2017, Київ – Полтава.

Слово

Кінчається життя зухвале
Печалей, радощів та гриж*.
Тебе вдягли та повзували –
На той світ марш! А ти мовчиш.

Ти смерті видиш тінь сувору,
Що ходить збоку й надовкруг;
Ти близько вже до того двору,
Де плоть – ніщота, діє Дух.

Та в Космосі нема дворища,
Де діє голий Дух, нема.
Його снага, могутність вища
Походить з людського письма.

Його одежа, кров і тіло –
То Слово, що тебе пекло,
В тобі гніздилося й горіло,
Як птаха зморене крило.

Мовчиш, бо не боїшся смерті,
Щодня встаєш, як мла світань;
Сумні думки, смертельно вперті,
Горять і тліють, наче грань.

А ти летиш на поклик Слова,
Як меч, що зблискує в бою,
Туди, де гине рідна мова,
Щоб їй віддати кров свою.
10.05.2017, Київ.

*Тут грижа у значенні «гризота». – Ред.

Омела

На тополях і соснах могутнього роду
В придніпровському гаї висить
омела,
Виростає й чекає нового приплоду
Паразитка зелена, округла мітла.

Злобні птахи приносять насіння
клейчасте,
Що ховається в тріщинах,
в ранах кори…
Тож терплячі дерева вже
мусять пропасти –
Їх зжере омела, їх зламають вітри.

Омела проникає в нутро деревини,
Точить серце її, як піщинка мала.
І нема порятунку від злої зернини,
Що вбиває навіки, але спроквола.

Відступися від мене, сумна
панорамо,
Де тополя вмираюча тихо стоїть.
Мій нещасний народ помирає
так само –
Омелу московизни під серцем таїть.

До сосни не прийду, взявши
в руки сокиру,
Трутизняних кущів я на ній

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий