Аби пройти усі дороги

Аби пройти усі дороги

Нещодавно в обласній бібліотеці імені І. П. Котляревського відбувся вечір пам’яті талановитої полтавської журналістки Зінаїди Мироненко – незадовго до сороковин по її відході в інші світи. Назвою вечора-спомину – «Аби пройти усі дороги…» – став рядок одного з віршів:
Світи незнані кличуть, манять…
Час настає – і вирушаєм.
Далекі береги в тумані,
Та рідні легко полишаєм.
Одначе здалеку видніше,
Де край, що серцю наймиліший,
І дім, у світі найтепліший,
І стежка, що збира дороги
З усіх усюд, з усіх сторін,
Навіть з космічних перелогів,
Й веде додому – на уклін
За те, що тут було зачате
Твоє життя й зміцніли ноги,
Аби пройти усі дороги
Й не заблукати у світах,
А повернутися, мов птасі.
Що їй любов торує шлях.
Як і буває зазвичай, тепер ці рядки звучать пророчо з минулих літ у день сьогоднішній – уже для нас, відкриваючи те, що було «серцю наймиліше» для Зінаїди Андріївни, з містичною вірою в те, що уже «з космічних перелогів» її душа, мов птаха, лине за покликом любові в рідний край, додому. Не заблукавши у світах…
У ході вечора-спомину було презентовано і книгу Зінаїди Мироненко «На Острові. Повість із 1970-х», яка побачила світ завдяки небайдужості її доброї приятельки і колеги в минулому – заслуженої журналістки України Ганни Антипович та волонтера, голови обласного товариства політв’язнів і репресованих України Анатолія Банного.
Про життєвий і творчий шлях Зінаїди Мироненко розповіла модераторка вечора, завідувачка відділу обслуговування користувачів бібліотеки Ніна Климко. Але почала вона також із поезії – зачитала вірш «Заповіт», у якому всі, хто знав Зіну Мироненко, з перших рядків упізнали її стиль – її гумор і дотепність, тут переплетені з легким смутком, бо ж авторка пообіцяла приходити до нас сяєвом зірки у високості.
Народилася Зінаїда Мироненко 3 квітня 1935 року в селі Якимове Великобагачанського району, мешкала в селі Устивиці. Закінчила філфак Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Працювала в газетах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», у Національному музеї-заповіднику М. В. Гоголя.
Випала їй і можливість «майже дивом», як сама зізнавалася, попрацювати і в Заполяр’ї, на Камчатці, на Командорських островах.
У 2016 році вийшла збірка її поезій «Рідні береги», у 2018-му в колективному збірнику «Ми з ними — в одному човні. Оповідки про тварин» були надруковані оповідання-бувальщини. І ось – нова книга, на жаль, посмертна. В анотації зазначено: «Добрі і прикрі враження від життя в суворих краях та праці в пресі тих літ лягли в основу повісті «На Острові», головна героїня якої Ольга Кратко, раз у раз стикаючись з брехнею, підступністю і захланністю редактора газети, мусить щодня виявляти неабияку сміливість. Але вона вистоїть і переможе, бо завжди звіряє свій життєвий компас за ідеалами Честі, Справедливості, Любові».
Книгу подарували усім учасникам вечора, а прийшли на презентацію чимало колишніх колег і учнів Зінаїди Мироненко – Ганна Антипович, Віталій Скобельський, Павло Стороженко, Віталій Цебрій, Оксана Кравченко, Людмила Стельмах (Кучеренко), Анатолій Банний, котрі розповіли про найпам’ятніші зустрічі з нею, а головне – про неї, її талановите гостре слово, небайдужу громадянську позицію, велике добре серце. Був серед гостей і син Зінаїди Андріївни Сергій Короленко з сім`єю, який подякував усім за добру пам’ять про маму. На вечорі звучали і вірші Зінаїди Мироненко, які читали Ніна Климко та провідна бібліотекарка сектору періодичних видань Людмила Гожда.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий