Перед новорічними святами до мене приїхала подруга. Ми давно не бачилися, вона живе тепер в іншій країні, в Білорусі. Вирушили по магазинах.
– Пішли пройдемось, – запропонувала Леся. – Ти знаєш, я чула, у вас тут недорого хороші сумки купити можна, а мені дуже треба. Собі
узяла б і на подарунок для свекрухи.
Звісно, я повела її в торговий центр, що відкрився нещодавно.
Довго бродили по поверхах. Сумки траплялися на кожному кроці. Симпатичні. Але ціни “кусалися”.
Ми і сяк і так прикидали. Два клатчі сподобались Лесі, але ж сума для неї завелика.
Присіли в кафешці за столик перепочити. Обговоривши все, вирішили-таки зупинитися на тих варіантах. Леся дістала готівку, почала підраховувати. І тут… чуємо за сусіднім столиком розмову. Двоє дівчат весело щебечуть про вдалу покупку, крутять у руках… маленьку елегантну сумочку. Судячи з їхніх реплік, придбали дешево.
– Дівчата, – не витримала я, – ми тут випадково почули. Ви де купували сумку? Ми теж шукаємо…
– А на першому поверсі акція! Все – за півціни. Поспішайте, бо вони вже зачиняються, – привітно заторохтіла молоденька брюнетка в зеленій курточці.
Навіть не допивши сік, ми побігли до ескалатора. Униз, шукати точку з “халявою”. Якби не підказка, самі не помітили б.
Біля стіни стояла скромна скляна “гірка” зі шкіргалантереєю. Внизу приліплена біла паперова сніжинка з написом “– 50%”. Зовсім непомітно. Не дуже тут хочуть продавати зі знижкою. Поруч – дівчина, видно, що нудьгує, досиджуючи до кінця робочого дня.
– Видимість “акції” створюють, – прошепотіла я Лесі. – Постоїть вона без діла, а назавтра в два рази дорожче продасть. Навіщо ж їй півціни втрачати…
Підійшли ближче.
– У вас акція? – запитала я господарку прилавка.
– Так, підходьте, – відповіла та, не проявивши до нас інтересу. Схоже, моя теорія починає підтверджуватись. – Акція сьогодні останній день. До двадцяти нуль-нуль. Залишилося двадцять п’ять хвилин, – додала вона.
Подружка вже крутила в руках ридикюльчик. Схожий на той, що ми облюбували нагорі, але реально вдвічі дешевше! Тут же вибрала два – Лесі й свекрусі.
– Я і мамі хочу взяти! За такою-то ціною! – азартно вигукнула Леся. Витягла з кишені пачку грошей, розрахувался. – І сестрі куплю!
Полізла у сумку і розгублено глянула на мене:
– Гаманця немає! Мабуть, витягли. Тут у вас така криміногенна обстановка! Там не дуже багато було… Але гривень ще на одну сумку не вистачає.
– Пішли до банкомата, я тобі свої зніму, – запропонувала я. Так неприємно стало. Обікрали! Та ще й при мені. Що вона тепер подумає…
Як на зло, найближчий автомат нашого банку з видачі купюр не працював – закінчилися гроші. Напис на екрані з вибаченнями нас дуже засмутив. Добралися до іншого – те саме. Навіщо нам адреси найближчих банкоматів, якщо ми все одно туди не встигнемо?
– Невезіння, – розсердилася подруга. – Не можуть прилад грошима заправити на цілий день, щоб вистачало. Що робити будемо? 20 хвилин залишилося. Є тут ще банкомати? Втім що тут у вас може бути…
Це “у вас” зачепило. Виходить, за її словами, що “у нас” – вічний безлад. Але має ж бути якийсь вихід.
– Дівчино, в банкоматі гроші закінчилися, а якщо ми до іншого збігаємо і трохи не встигнемо до восьмої? – підійшли ми знову до реалізатора.
– Я не маю права продавати вам акційний товар після 20.00, – відказала та. – Зараз мій менеджер підійде.
– А картку приймете?
– На жаль, тут у мене немає терміналу, це ж виносна торгівля, – пояснила продавчиня. – Пошукайте готівку.
– Від якого ви магазину? Там термінал має бути!
– Там теж немає.
Леся похнюпилась, а мені дещо спало на думку.
– Придумала! – вигукнула я, дістаючи телефон. – Діма! – закричала, ледве чоловік узяв трубку. – Сідай швидше в машину і привези нам гроші. Тут акція закінчується. За 15 хвилин постарайся встигнути!
Треба віддати належне моєму чоловіку, який зазвичай не відзначається швидкістю реакції. Він не ставив зайвих запитань. Напевно, згадавши армійську юність, одягнувся за 45 секунд, швидко завів (у мороз!) нашу “Ладу” і помчав.
Ми чекали й переживали. Бачили, як поглядає на годинник дівиця, яка нудьгувала.
Тинялися навколо ятки, аж тут… до нас підскочили дві молоденькі дівчини. Ті, з кафешки. Шатенка в зеленій курточці простягла моїй розгубленій подрузі гаманець.
– Візьміть! За столиком забули. А ми так і подумали, що ви тут!
– Так, за вашою підказкою. Ой, дівчаточка, спасибі величезне! – бурмотіла Леся, знітившись.
Одна проблема відпала. Гаманець знайшовся, чергову “торбочку” вона купила й повеселішала. Але їй потрібна була ще одна! Подружка збиралась “шопитись” з розмахом. Грошей не вистачало, і ми чекали мого Діму.
Щоб швидше пройшов час в очікуванні, зайшли в супермаркет. Купували якісь продукти, брали навмання, я зараз вже і не згадаю, що саме. А те, що треба було додому до столу, роззяви, забули. Виявили це тільки потім, удома. Так нервувалися – захопила нас “акційна” лихоманка.
– Рівно о восьмій, якщо твого Діми не буде, заблокуємо її в кутку, щоб не пішла, – войовничо міркувала моя любителька розпродажів. Значить, рішуче налаштована на покупку. Підійшли їй “наші” ціни. Не все у нас так погано.
Дімка встиг! Не підвів. За три хвилини до восьмої, захекавшись, підлетів до нас, на ходу простягаючи купюри.
– Ура! – закричала Леська так, що на неї люди почали оглядатися. – Дівчино, мені ще цю. Подрузі на подарунок.
Нарешті омріяна покупка була в руках Лесі.
– Ви наступного року приходьте, у нас такі розпродажі знову будуть. До новорічних свят, – сказала господарка галантерейної ятки.
– Непомітна якась ваша акція, – не втрималась я.
– Хто хотів, уже все купив, не чекаючи останнього дня, – пояснила продавчиня. – Сьогодні додатковий день акції, ще вчора не думали, що її продовжать. Вам пощастило.
– Тільки нас з тобою, Валя, принесло в останню хвилину. Реальне везіння, – засміялася моя Леська.
– Якби на кілька хвилин не встигли, нічого страшного, менеджера мого ще немає, продала б вам по акції, – посміхнулася дівчина за прилавком. – Пішла б назустріч! Та ще й ви – гостя міста. За вимовою чую.
– Які люди тут у вас хороші, – розчулилася “гостя міста”.
Виходили ми з торгового центру тріумфаторками. Молодці! Купили чотири сумочки за ціною двох! Тож і у нас, незважаючи на пригоди, шопінг буває вдалим.
Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”
Вам також може сподобатись
Анастасія Клімнюк, керівник ГО «Дім порятунку тварин»: «Мій дім там, де живуть хвостики! Це наша родина!»
Як дерусифікований десерт і бойовий печеник «Піксель» заробляють кошти для ЗСУ
Моделює судини головного мозку, шукає причини інсульту: що може новий ангіограф, який почав працювати в Полтаві
Анастасія Клімнюк, керівник ГО «Дім порятунку тварин»: «Мій дім там, де живуть хвостики! Це наша родина»!
Маркетолог, який працює одним пальцем лівої ноги