Амбітні плани й мрії Аліни

Амбітні плани й мрії Аліни

Нещодавно відзначався День молоді, або свято тих, хто змінює світ. Одна з них – наша землячка Аліна Проскурня (на знімку), випускниця ОЗ «Кобеляцький ліцей №2 ім.Олеся Гончара».
– Я зростала звичайною дитиною, була звичайною ученицею, зірок з неба не знімала, мала середній рівень знань. Разом з цим була незвичайною і тим, якою я стала, в першу чергу завдячую своїй бабусі Ользі Андріївні Дорошенко. Вона прожила нелегке життя, рано втратила чоловіка, сама виховала двох доньок, але не втратила добра, світла в своєму серці.
Після школи я завжди йшла до бабусі, знала, що мене чекають смачний обід та різні смаколики. І коли в 2013 році бабусі не стало, я дуже тяжко переживала цю втрату, доки подруга не сказала: «Аліно, бабуся не хотіла, щоб ти сумувала. Вона гордиться тобою, бо ти її не розчарувала».
На той час я вже навчалась у магістратурі.
Важливе місце в житті Аліни займають батьки – Світлана Анатоліївна й Сергій Олексійович.
– Я їм щиро вдячна, що сприймали мене такою, якою я є: не змушували краще вчитись, не тиснули на мене, коли прийшов час визначатись з майбутнім…
В 11 класі я поставила перед собою амбітні плани: навчатись тільки в Києві (відчувала: це моє місто). Мама була не в захваті, не вірила, що я зможу вступити до столичного вузу. А я вступила, закінчила університет і захистила кандидатську дисертацію.
Особливе місце в житті нашої землячки займають друзі.
– Мені пощастило з однокласниками: ми дивились в одному напрямку, підтримували один одного, нас оминули заздрощі. Ми не втрачаємо зв’язків, а зустрічаємось, на жаль, рідко… У кожного свої плани, справи, життєві ситуації.
Окрема сторінка – студентські друзі, з якими теж багато що поєднує: навчання, підготовка до екзаменів, спільний відпочинок…
Усі, хто знав Аліну, міг підтвердити, що вона більше схильна до гуманітарних наук. Вона теж підтверджує: «На 100 відсотків гуманітарна. Мама працювала в книжковому магазині, от мені й передалась любов до книг».
– Мені подобались уроки історії України й всесвітня, українська й англійська мови… Найтепліші спогади залишились про вчителя математики Володимира Климаня. Алгебра і геометрія були для мене складними предметами. Я старалась вчити правила, уважно слухала пояснення вчителем нового матеріалу й розмови на такі важливі життєві теми, як дружба, повага, обов’язок, людяність. І ця наука стала мені в пригоді, коли розпочала працювати викладачем університету.
Не дивно, що, обираючи майбутню професію, Аліна розглядала лише один напрямок – гуманітарний. Більше схилялась до педагогічного вузу, оскільки подобалось мати справу з дітьми.
– У 11 класі випадково побачила по телевізору фільм, в якому з-поміж усіх виділила для себе психолога. Допомагати тим, хто потрапив у складні життєві обставини, – то особливий дар, важлива місія на землі, благородна…
Так було вирішено, і Аліна взялась реалізовувати свої амбітні плани.
– Я поїхала підкоряти Київ. На прохання мами подала документи в Полтаву, але була настільки самовпевнена в тому, що стану студенткою Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, що відразу подала оригінали документів. І, мабуть, коли дуже хочеш, то неодмінно досягнеш своєї мети: я стала студенткою факультету психології університету, про який мріяла! Але радість була з нотками страху: як я буду без мами, своєї улюбленої родини?!
– Та коли поселилась у гуртожитку, познайомилась з дівчатками, страхи швидко минули. Головне – я зробила правильний вибір! Навчатись було цікаво. Комп’ютерів тоді ще не було, ми їздили в університетську бібліотеку, брали першоджерела, конспектували. Одним словом, робили те, що нам подобається, приносить задоволення. Першу (зимову) сесію склала на відмінно, літню – теж, на всі п’ятірки. І це було не через те, що я хотіла мати високі оцінки, мені було дійсно цікаво!
А ще я шукала себе в тому, який напрямок психології вибрати. На першому курсі цікавилась загальною психологією (в центрі мого дослідження були обдаровані діти); на другому – соціальною психологією (харизма в політичних світових лідерів). На третьому курсі зупинила свій вибір на психодіагностиці й клінічній діагностиці, яка стосувалась не фізичних проблем, а тривожних і депресивних розладів у молоді. Трапляється це, як правило, тоді, коли молодь живе не своїми реаліями, а тим, що вирішують за них батьки, тобто йдуть фейковим шляхом.
І так сталось, що це було початком збору інформації для написання кандидатської дисертації на тему «Типологічні особливості перфекціонізму як детермінанту виникнення афективних розладів».
Студентське життя – це не тільки лекції, семінари, заліки, екзамени… Студентське життя – це можливість розширювати свої знання, участь у різних грантах, подорожі…
– Під час мого навчання обмін студентами майже не практикували. Але на 4 курсі я взяла участь у проєкті благодійного фонду Віктора Пінчука. Із півтори тисячі кандидатів відібрали 300, у т.ч. і мене. Відбір проводили за науковими й особистісними якостями. Це була волонтерська програма, яка мала соціальну основу. Для мене ця подія стала переломним моментом.
І все ж це було другорядним. На першому місці, як і раніше, – навчання.
– Мене запросили на конференцію в Москву, потім – у Санкт-Петербург. Це було до війни, до 2014 року. Кожну поїздку я використовувала для того, щоб більше розповісти про Україну, про досягнення молодих науковців. Одним словом, відкривала їм нашу країну. Але кожного разу хвилююсь, ніби виходжу перед аудиторією вперше.
Пригадую, як готувалась до виступу в Санкт-Петербурзі: підготувала доповідь, презентацію, однак відчувала невпевненість у собі. Думаю, послухаю інших промовців, а коли назвуть мене, не вийду (мене ж ніхто не знає!).Через 5 хвилин думаю: «Аліно, не будь слабкою! Ти ж готувалась, працювала з людьми у психіатричній лікарні, які мають психічні розлади, витратила масу часу й зусиль, маєш що розповісти, адже це реальні життєві ситуації, а не вигадані».
І я, зібравши в кулак усю свою волю, переборола страх і вийшла перед аудиторією. Виступ пройшов добре, та хвилювання до сьогодні не зникли. Кожного разу, коли йду до студентів з лекціями, проводжу тренінги, переживаю.
І це при тому, що Аліна Проскурня вже має певний життєвий досвід.
– Ще під час навчання в магістратурі я влаштувалась на роботу на телебаченні. Це була моя рожева мрія: працювати на медіа-платформі. І вона теж збулася. Ми проводили кастинг, відбирали героїв усіх розважальних програм на СТБ: «Детектор брехні», «Холостяк», «Вагітна в 16» та ін. Це була перша моя робота, яка принесла колосальний досвід. Довелось зняти рожеві окуляри, бо займатись в університеті науковою діяльністю – це одна справа, а перейматись долею людей, ставити їм не завжди приємні запитання – це зовсім інше. Ось тут і стали в пригоді знання з психології: треба було знаходити індивідуальний підхід, аби майбутні учасники телепрограм пішли на контакт, а не закрилися в своїх проблемах.
Так тривало півроку. А потім розпочалися вступні іспити до аспірантури, й Аліна опинилась перед дилемою: науковий керівник радила вступати, оскільки бачила в ній потенціал науковця, а дівчині не хотілось залишати роботу, колектив, з яким подружилась. Два тижні була в роздумах, адже за три роки зібрала багатющий матеріал з питань психології і не хотілось його втрачати…
Врешті Аліна звільнилась з телеканалу й по-іншому розставила пріоритети в своєму житті.
– Я відкрила нову сторінку, вигравши грант «Еразмус+» – це програма обмінів студентів, викладачів та науковців. Перший досвід я отримала в Польщі, де стажувалась з освітніх питань у Гдині разом з ровесниками з Білорусі й Молдови. Згодом виграла ще один грант. Цього разу це вже було індивідуальне стажування в дитячому центрі, а ще – можливість подорожувати, знайомитись з видатними місцями, людьми, долучатись до традицій, звичаїв і розвіювати стереотипи про Україну. На жаль, часто згадка про Україну асоціюється лише з Чорнобилем. Коли ж розповідаєш про наші історичні місця і місця відпочинку, про досягнення молодих науковців, юних талантів, спортсменів, це викликає неабияке здивування!
І так сталось, що подорожі стали невід’ємною частиною життя нашої землячки.
– Дуже люблю подорожувати! На сьогодні на скретч-карті світу я зітерла 32 країни, де вже побувала. Іноді це – конференції, іноді – мандрівки під час відпустки. У Фінляндії, приміром, була в рамках обміну науковцями, проходила стажування в м. Гуйтінен, працювала з дітками дошкільної установи, з школярами і викладачами. Спілкувались англійською мовою, якою я вільно володію, а польську зараз вивчаю, оскільки мала запрошення в Краків як викладача, а для цього, зрозуміло, потрібно знати мову. Подорожуємо з друзями, як правило, Європою, побували в США, Мексиці. Країна, куди постійно хочеться повертатися, – це Іспанія. Але залишаю місце й для подорожей Україною. У нас дуже багато цікавих місць, де хочеться побувати, познайомитись з людьми, які зберігають традиції, звичаї, займаються народними промислами.
Окрім головного хобі – подорожей, – в Аліни є й інші.
– Люблю читати, займатись спортом. Незалежно від погоди, бігаю, слухаючи музику. І тоді, незважаючи на те, з якої ноги встанеш, погані думки розвіюються, їм на зміну приходить гарний настрій. Сприяє цьому й атмосфера: бігаю Маріїнським парком, де відкривається чудова панорама на Дніпро. Більше того, біг не тільки допомагає тримати себе в хорошій спортивній формі, а й дисциплінує.
І, без сумніву, допомагає краще спланувати свій час, визначитись із майбутнім.
– Маю велике бажання займатись благодійністю. Досвід волонтерської роботи вже є – працювала у дитячих і психіатричних лікарнях.Тепер ставлю перед собою нову амбітну мету: підтримувати талановиту молодь, якій часом потрібні лиш невеликий поштовх, незначна фінансова підтримка, аби вона себе розкрила, проявила, заявила про себе на весь світ.
Ось така вона, наша землячка Аліна Проскурня, доктор філософії, кандидат психологічних наук, викладач факультету психології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, голова ради молодих учених. Це вона ставить амбітні плани й успішно їх реалізує. Це вона має в усьому підтримку й розуміння батьків, а тепер – і чоловіка Олександра, який теж займається науковою роботою і працює викладачем університету.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий