Анастасія Клімнюк, керівник ГО «Дім порятунку тварин»: «Мій дім там, де живуть хвостики! Це наша родина!»

(Закінчення. Початок.)

Господарі рятувалися, а тваринок «забували»

Настя Клімнюк годинами може розповідати про тих, хто зараз живе в притулку, кому подарували турботу й ласку.
– Особливе місце в моєму серці займають старенькі тварини. Вони зазнали в своєму житті багато горя, але тепер їх не впізнати. Вони дають сили й наснагу рухатися далі, допомагати іншим.
Географія мешканців притулку досить велика: Харків, Бахмут, Покровське, Херсон, Новогрудівка, Курахове… Є й місцеві – з о.Вишняки та території Білицької селищної ради. Днями передали двох котиків із СІЗО з Києва.
– Зараз тварин здебільшого евакуюють волонтери з фронтових і прифронтових територій. А в перші дні війни самим доводилося рятувати хвостиків із зачинених квартир. Господарі рятувалися, а тваринок «забували».
Пригадую родину, яка з двома дорослими дітьми виїхала в Німеччину, а вівчарці місця не знайшлося. Я зголосилася взяти (знала собаку по виставках). Власниця привезла її, без тіні жалю залишила, щоправда, з нашийником і повідком (спасибі й за те).
Але є і протилежні приклади.
– Дівчина на ім’я Крістіна на початку війни вирішила евакуюватися з Харкова. На руках – дитина, маленька собачка й вівчарка Рада. Що робити з Радою, не знала. Навіть хотіла приспати, щоб вона не мучилась голодна й холодна. Ми взяли вівчарку собі, а через деякий час жінка оформила документи, знайшла перевізника, і Рада поїхала в Німеччину. Ми щасливі, що врятували життя собаці й душу власниці, й зараз вони разом.
Коли Настя з Сашею волонтерили (березень-квітень 2022 року), до них звернулася бабуся, попросила допомоги для собаки породи кане-корсо Кані, яку залишив їй онук (сам виїхав у Польщу).
– Щоб не хвилювалася, ми забрали бабусю з собакою, і вона прожила з нами в підвалі два місяці. Згодом виїхала до подруги в Німеччину, а нас попросила прилаштувати Кані в добрі руки. Собака прожила з нами півтора року, а зараз мешкає в хорошій родині в Кобеляках.
Чекає на свого господаря алабай.
– Він потрапив у притулок у кінці 2023 року. Обставини так склалися, що за ним не було кому доглядати: власник Євген – військовослужбовець. Ми взяли на перетримку, регулярно надсилали відео. А потім Женя отримав тяжку травму, втратив ногу. Пройшов тривале лікування, протезування, зараз перебуває на реабілітації і говорить, що відповідальність за собаку надихає його швидше навчитися ходити, повернутися додому. Сподіваємось, що Євгена і його алабая чекає щасливе майбутнє.
А от знайомство з іншим алабаєм варте детальної розповіді.
– Коли волонтери привезли нам Айшу, то єдине, що сказали: вона з характером. І ми дуже швидко в цьому пересвідчилися. Коли підходили, вона кидалася (а це 70-кілограмова собака!), гарчала, що означало: дружити ми не будемо! Так минуло три дні.
На Айші був «суворий» нашийник, під ним – запечені рани. Його необхідно було терміново зняти, звільнити від болю. Але як? Тут вийшла просто кумедна ситуація (хоча могла бути й трагічна…). Я набрала в шприц наркоз, дала чоловіку зі словами: «Я йду до Айші. Якщо буде мене шматувати, роби ін’єкцію». Зайшла й автоматично закрила двері. Саша залишився по другий бік дверей, без доступу до мене. А я, «переконана» в своїй безпеці, сміливо підійшла до алабая і зняла нашийник.
З того часу ми подружилися. Двері вольєра Айшу не витримували: доводилося забивати 30-сантиметровими цвяхами, а щоб випустити її, розшивати. Коли ми виходили на прогулянку, всі домашні й коти ховалися.
Через півтора місяця Айша подружилася з чоловіком, а коли я отримала травму спини, прийняла усіх. Добре ставлення, увага розтопили її серце, повернули довіру до людей.
Під час евакуації з Торецька в притулок привезли п’ятьох собак.
– Чомусь так виходить, що тварини доїжджають до нас у нічний час. Роздивитися їх нереально, а вранці виявилося, що той, який уночі мене облизав, – сліпий. За три дні нам вдалося прилаштувати чотири собаки в родини, а Блек залишиться в притулку пожиттєво. І він такий не один.
– Роня в нас із Харкова. У ветклініку ми звернулися зі скаргами на шлунок, але в процесі обстежень виявилося, що в Роні вражене передсердя. Пройшли тримісячне лікування, тепер вона пожиттєво на препаратах, які коштують 7 тисяч гривень на місяць.
Живуть у притулку тварини з острова Вишняки. Хто не знає, нагадаємо: у кінці минулого року померла жінка, яка самотньо проживала на острові, мала велику кількість собак і котів.
– Про їх порятунок написано багато. Родичі, волонтери вивезли хвостиків, стерилізували їх і звернулися з проханням взяти їх хоча б на перетримку. Я погодилася прихистити 5 котиків (привезла 11) і 6 собак (доки їхала в Полтаву, 2 прилаштували). Як їх саджали в клітки (особливо собак), можна писати окрему статтю. Хасан, який був зіркою всіх сюжетів, живе у нас. Бородача, на жаль, уже немає (він був дуже старий), рудий пес потрапив у хорошу родину. А історія Дзиги невіддільна від котів. Вони були налякані, ховались, але коли побачили Дзигу, всі вийшли. Виявилося, що котики з острова просто обожнюють собак. І це, до речі, в них взаємно.
Є в притулку й собаки з місцевою «пропискою» мисливської породи «українська ряба гонча».
– Історія їх появи така. Якось їхали в Червоні Квіти й побачили на сміттєзвалищі двох собак. Сподівались, можливо, вигулюють… На зворотньому шляху зупинилися, але до рук вони не пішли. Наступного разу привезли мисочки, насипали їсти в надії приручити. Через два дні мисочок вже не було(!!!).
Час ішов, нічого не змінювалося. Одного дня, повертаючись із Біликів, спонтанно вирішили поїхати в Червоні Квіти, відвідати алабая, якого нещодавно прилаштували в сім’ю. І тут на дорозі побачили собаку (дівчинку), яка тягла якусь банку. Зупинилися. Вона не тікала. З їжі в нас була маленька булочка, її вистачило, щоб собака далася в руки й ми завантажили її в машину. Другої собаки поряд не було, але ми розуміли, що далеко хлопчик не пішов і якщо його не знайдемо, то більше такого шансу не буде. Проїхавши кілька разів у різних напрямках, побачили рябого гончого. Смаколиків у нас не було, а собачка-дівчинка приманкою не спрацювала. Довелося Саші їхати додому, брати ковбасу, батон і котячий корм. Гостинці собака брав, підходив близько, але в руки не давався. Так тривало більше півтори години, їжа закінчувалася, всі втомилися, і дивом вдалося його забрати. Мало того, що собаки були худі, з кожної зняли до 50 кліщів. Перш ніж прилаштувати в нову родину, ми стерилізуємо дівчат, а цього разу нас чекав сюрприз: «Будуть дітки», – сказали у клініці. Народилося одне цуценятко, й собаки переїхали на нове місце проживання.

Таким історіям немає кінця-краю…

Евакуйованих з гарячих точок, викинутих тваринок сотні. За кожним болить серце в Анастасії, і як же боляче відмовляти через відсутність місця в притулку, і як радісно, коли тваринки знаходять нові родини.
– У кого немає чотирилапих друзів, запрошуємо в наш притулок. Пам’ятайте: коли ви забираєте тварину з притулку, ви відразу рятуєте два життя: тієї, що забираєте в родину, і тієї безпритульної, для якої звільняєте місце в притулку.
Серце Анастасії Клімнюк належить не тільки котикам і собачкам, а й коням. Їх у притулку п’ять, і в кожного унікальна історія, яка могла закінчитися трагічно, аби не Настя…
Настя вже згадувала про школу верхової їзди «Отаман», яка працювала в Кобеляках. Там навчилася їздити, там з’явилася мрія про власного коня. Але висока ціна не давала шансів здійснити мрію. Поділилася нею з директором Харківського кінного заводу, з яким познайомилась на початку війни: на іподромі перетримували тварин, а Настя допомагала кормами. Через деякий час він зателефонував і повідомив: «Є кінь, треба заплатити лише за доставку».
– Погодилась. Привезли, дали повідок у руки – і все: він твій. Але одна справа їздити, а зовсім інша – доглядати. Перші дні годували, як порадили, сумішшю зерна й отримали проблему. На місці не знайшли спеціаліста, який надав би допомогу, довелося консультуватися за допомогою відео, самостійно робити ін’єкції. За два місяці ми багато чому навчилися. Трон був непередбачуваним, непрогнозованим. А одного дня ми прокинулися дуже рано: було недобре передчуття. Пішла до Трона: він уже не зміг встати…
Настя тяжко переживала втрату (хоча й дізналася, що його віддали безкоштовно через хворобу) і дала собі слово, що коней у неї більше ніколи не буде…
– Але вищі сили розпорядилися по-іншому. Дізнавшись, що продається кінь, вирішила зателефонувати (купувати не збиралася!), почула історію про те, що Ельці 22 роки, вона у відмінному стані, орієнтована на людину. Якщо не знайдеться новий господар, тварину здадуть на м’ясо. Щоб познайомитися, поїхали в Чутове й просто закохалися в Ельку. Додому повернулися з нею. Швидко стала рідною: гуляємо, ходимо на річку, купаємося. Любить ходити поряд, цілуватися.
І знову дзвінок від тренера: коня здають на м’ясо, може, знайдете когось, хто зацікавиться.
– Вирішуємо рятувати Графа, але прохаємо дати час на облаштунок стайні. Не встигли закінчити будівництво, як прохають десь розмістити ще двох коней. Вдалося домовитися за тимчасову перетримку в екопарку. Двічі на день їздили годувати, прибирати, а через три тижні в Куст-Кущі поїхали Граф і Азарт.
Історія 29-річного Цезаря дуже сумна.
– Він із Луганська. У 2014 році в конюшню був приліт. Приміщення зруйнувалося, кінь був під завалами. Після того він боїться вузьких проходів, голосних звуків. З початком війни страхи посилилися, Цезар став більше хворіти. До нас приїхав увечері, а вранці приїхав трактор вивозити гній, то він не знав, куди подітися… Та за місяць відновився, став спокійним.
У нас є маленьке пасовище, і коли поряд бачить Графа чи Ельку, відчуває себе в безпеці. Разом із ним повинна була приїхати 30-річна Рада, але її небезпечно транспортувати. Якщо ситуація зміниться, ми готові її прийняти.
Наймолодший мешканець притулку – Діамант.
– Коли тренер вирішила його передати нам, то керувалася виключно турботою про нього. «Невідомо, в які руки він може потрапити, а у вас буде оточений любов’ю і матиме гарний догляд».
І вона не помилилася. Анастасія обожнює коней, любить гуляти з ними, кататись верхи.
– З ними цікаво, спокійно. Вони лікують (навіть метод лікування є – іпотерапія), перезавантажують, їхні «обнімашки» допомагають у важкі хвилини.
А важких хвилин вистачає… Важко відмовляти через відсутність місць у притулку, важко закривати всі потреби. Притулок постійно має потребу в сухих та вологих кормах, крупах, м’ясі, пелюшках, вакцинах, препаратах для обробки від паразитів… Цей список нескінченний!
А тваринки потребують прилаштування в родини, аби звільнити місце для інших хвостиків-безхатченків, кількість яких у холодну пору року значно збільшується. Щоб познайомитися з ними, зателефонуйте Анастасії за телефоном 099-511-86-30, гостям у ГО «Дім порятунку тварин» завжди раді.
На закінчення розповіді про притулок скажемо, що Анастасія та її родина прийняли дуже важливе рішення: вони назавжди залишаються в Куст-Кущах.
– Нас, як внутрішньо-переміщених осіб, часто запитують про плани на майбутнє: мовляв, по закінченні війни ви ж повернетесь у Харків? Ні, наш дім тут, де наші хвостики. Час від часу я їжджу в Харків, але вже через пару годин я хочу… додому. Не через повітряні тривоги, прильоти, а через те, що скучаю за хвостиками, вони – наша велика родина!
Від редакції. Важко уявити, скільки тварин з початком військових дій залишилися покинутими, скільки підриваються на мінах, помирають від отриманих травм або від голоду, холоду. Врятувати їх від загибелі можуть такі небайдужі люди, як Анастасія Клімнюк, яка присвячує цій справі весь свій час, своє життя. Ми з вами, шановні читачі, в свою чергу теж можемо надати посильну допомогу притулку.
«Так тяжко ще не було. Все навалилося в одну мить. Борги за світло, борги у клініці, борги за м’ясне для тварин, ще й машина зламалася, «ліг» двигун… І як би ми не старалися впоратися самостійно – не виходить… Руки опускаються, сльози навертаються від власного безсилля…
Тварини лише додаються, і всі хочуть їсти, всім потрібні обробки, медична допомога… І зараз нам вкрай потрібна ваша допомога, бо інакше нам просто не вижити!» – звертається до всіх, кому небайдужа доля тварин, Анастасія.
Для притулку завжди актуальні: сухі та вологі корми; крупи, м’ясне; вакцини та обробки від паразитів; пелюшки; будівельні матеріали.
Клімнюк Анастасія/Klimniuk Anastasia
5168 7422 3824 9332
IBAN UA563052990000026208882528679
Pay pal nastyaklimnuk@gmail.com