Анастасія Клімнюк – лауреат Всеукраїнської зоозахисної премії-2025

Минулого року «Зоря Полтавщини» писала про Анастасію Клімнюк, голову громадської організації «Дім порятунку тварин», яка з початку повномасштабної війни рятувала безпритульних собак і котиків у Харкові (№44–45 від 1.11.2024 та 8.11.2024 р.). Нещодавно жінка стала лауреатом Всеукраїнської зоозахисної премії-2025 від організації з порятунку тварин і довкілля UAnimals «Ті, хто рятують життя». Загалом лауреатами премії стали 14 зооволонтерів, військових та дослідників флори й фауни, двох зооволонтерів відзначили посмертно.
«Це люди, що працюють без вихідних та відпусток, рідко чують слова подяки, але не перестають дбати про тварин та природу, часто забуваючи про себе та іноді навіть ризикуючи собою. Насправді таких людей набагато більше, і якщо ми будемо перелічувати їхні імена, не вистачить і доби. Але ми хочемо, щоб всі вони знали: те, що вони роблять, – важливо та не залишається невидимим», – зазначив засновник UAnimals Олександр Тодорчук.
Повідомлення про відзнаку застало Анастасію в дорозі: вона їхала у Львів на зустріч із друзями з Фінляндії, які щомісяця збирають і привозять в Україну гуманітарну допомогу. Цього разу мали передати автомобіль, який спеціально придбали для притулку, й забрати у Фінляндію французького бульдога Лелю. Це четверта тваринка, яка змінювала країну проживання. Про собаку Мартіна ми розповідали в матеріалі «З притулку в українському селі – до родини в Фінляндію».
– Церемонія нагородження була урочистою і хвилюючою водночас. Історії волонтерів викликали захоплення. Я навіть уявити не могла, яка на мене чекає зустріч, – розповідає Анастасія Клімнюк. – Коли ведучий став розповідати історію військового Олександра, мені перехопило подих. Я жодного разу не бачила його, навіть на фото, але зрозуміла: це він врятував кавказьку вівчарку Мішку.
Власники залишили його на ланцюгу, й коли Олександр знайшов, собака була худа й занедбана, шансів вижити в неї практично не було. Нових власників знайшли в Західній Україні, та перед відправкою Мішаня три тижні прожив у притулку, де його обробили й зробили щеплення.
– Приємно було вживу побачити військового, який не пройшов повз тваринку, яку байдужі господарі прирекли на загибель, познайомитися з очільниками інших притулків – однодумцями, з якими живемо на одній хвилі.
Непросто було членам журі визначити лауреатів, адже всі, хто в цей складний час допомагає тваринам, варті найвищих відзнак.
Анастасія не приховує:
– Звісно, мріяли про відзнаку, але дзвінок-привітання став настільки несподіваним, що хвилин 10 не могла прийти до тями, повірити в реальність. Серед сотень заявок виділили нас?! Неочікувано, але приємно. Навіть кожне тепле слово дає нам натхнення, розуміння того, що ми на правильному шляху, а тут – лауреат всеукраїнської зоозахисної премії, яка, до речі, присуджувалася втретє.
Отримуючи нагороду, Настя зазначила:
– Це спільна нагорода – родини, друзів, усіх, хто нас підтримує. Лиш командою ми все можемо. Наодинці безсилі.
Не забула й про своє найбільше бажання:
– Щоб кожен хвостик, який потребує допомоги, отримав шанс на життя, знайшов свого власника, м’яку подушечку й став щасливим.
Не порахувати, скільки тваринок стали щасливими завдяки Насті. А надихає її команда UAnimals:
– Надзвичайна честь працювати поряд.
Втім, Настя і сама може розтопити будь-чиє серце. На церемонії нагородження згадували історію з 70-кілограмовим сердитим собакою, до якого ніхто не міг підійти, а Настя швидко знайшла з ним «спільну мову».
– Тварини відчувають чуйність, доброту й відповідають взаємністю, – відповіла з посмішкою.

Наталія ПУЗИНА
Журналіст