Аристократка, меценатка, музейниця

Ця жінка багато допомагала іншим, мала велику сім’ю, а померла на самоті та в злиднях.
Засновниця першого громадського музею на Лівобережній Україні, меценатка, краєзнавець, освічена пані свого часу Катерина Скаржинська народилася в Лубнах (за іншими даними – у селі Постав-Мука нинішнього Чорнухинського району) в 1854 році.

Панночка-вчителька

Походила з дворян Райзерів, що мали шведське, польське і німецьке коріння. По лінії матері належала до роду російських аристократів Лодигіних.
Її батьки, значні землевласники Лубенського повіту Микола Вільгельмович та Катерина Петрівна Райзери, мали вдома велику бібліотеку. Курс Лубенської гімназії дівчина закінчила екстерном і перебралася з мамою й бабусею Варварою Петрівною у їхній маєток у Тверській губернії.
Юна панянка прагнула, щоб були освіченими і сільські діти, тому в 14 років допомогла відкрити народне училище для дітей селян, сама вчила їх читати. Свою освіту продовжила на Бестужевських жіночих курсах у Петербурзі, але навчання не закінчила. У північній столиці відвідувала Ермітаж та виставкові зали Академії мистецтв.
Вийшовши заміж за власника одного з кінних заводів, постачальника коней для армії Миколу Скаржинського, з яким була заручена з дитинства, Катерина повернулася в рідний Лубенський повіт, оселилася у маєтку чоловіка у селі Круглик. Стала співвласницею 4 тисяч десятин землі.
Скаржинські – шляхетсько-козацький польсько-український рід. Старійшинами полтавських і чернігівських дворян Скаржинських є Михайло, сотник Лубенського полку, та Іван Михайлович, службовець Малоросійської колегії, лубенський полковий хорунжий, золотоніський маршалок.
У Катерини і Миколи Скаржинських було п’ятеро дітей: Ольга, Катерина, Олександр, Наталія та Ігор.
У Круглику жінка продовжила меценатську діяльність: збудувала школу для дітей селян з бібліотекою, музеєм і лабораторією. Вчителювала сама, запросила педагога з Москви, який вчив грамоти не тільки дітей, але й неписьменних дорослих. Катерина Миколаївна організувала вечірню освіту для дорослих. Для учнів вечірніх курсів працювали столярна і ковальська майстерні.
Згодом Катерина Скаржинська побудувала в селі Народний дім, де проходили вистави самодіяльного театру, діяла бібліотека. Окрім того, була споруджена лікарня.

Колекція старожитностей

1905 року після смерті чоловіка та через складну внутрішньополітичну ситуацію в країні, зростання революційних настроїв, Катерина Скаржинська разом із родиною виїхала до Італії і Швейцарії. Катерина Миколаївна продовжувала доброчинність і за кордоном, допомагаючи українським та російським емігрантам. Зокрема на виділені нею гроші придбали каретну майстерню для працевлаштування безробітних земляків. У Лозанні Катерина Скаржинська заснувала Робітничий будинок, утримувала притулок для співвітчизників. Організувала санаторій для хворих на туберкульоз. Видавала журнал “За рубежем”.
Найбільш відома наша землячка як збирачка та популяризатор старовини. Колекціонуванням старожитностей, творів мистецтва захопилася в юності.
Коли для домашньої колекції Катерини забракло місця, чоловік побудував для неї музейне приміщення. 1885 року вона відкрила в своєму маєтку історико-краєзнавчий музей з чималою експозицією. Згодом для музею спорудили двоповерховий флігель. Поруч облаштували парк, оранжерею. Відвідування музею було безкоштовним. Першим його директором став відомий археолог Федір Камінський.
У 1903-му і вдруге через два роки Скаржинська запропонувала свій музей під опіку Лубнам, поставивши умову, що місто визнає її довічне право на участь у його роботі і побудує музейну будівлю. Міська дума тоді не прийняла таку пропозицію, і своє надбання – 20 тисяч експонатів – меценатка подарувала Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства. Її зібрання стало основою Полтавського краєзнавчого музею. Також жінка зібрала величезну колекцію великодніх писанок – понад 2 тисячі одиниць із 18 регіонів і губерній.

Заробила мізерну пенсію

Повернувшись після закордонного вояжу на батьківщину (в Полтаву, а згодом – і в рідні Лубни), Катерина Миколаївна оселилася у дочки Ольги і продовжила добрі освітянські справи. Круглицьке вечірнє училище для дорослих стало приватною українською гімназією. Турбувалася про освіту дорослих, була учителькою з ліквідації неписьменності у селі. Мати і дочка організували в своєму домі школу для малолітніх безпритульних, яких тоді було в країні чимало.
За кошти меценатки проводились археологічні розкопки, зокрема курганів епохи бронзи, скіфського часу та Київської Русі в Клепачах, Гінцях, Лубнах.
Катерина Скаржинська підтримувала політичні течії різних напрямків. Особисто була знайома з Максимом Горьким, земляком, громадським і політичним діячем Олександром Шліхтером, Володимиром Леніним. Очоливши радянську державу, Ленін призначив їй пенсію в сумі 40 рублів. Цих грошей не вистачало на прожиття. Літня жінка звернулася до “українського старости” Григорія Петровського, щоб виплати збільшили до 60 рублів, але той відмовив.
Останні роки життя колишня поміщиця прожила у бідності. Померла 1932-го у віці 80 років. Поховали її на Лубенському міському кладовищі. У Полтаві і Лубнах іменем Катерини Скаржинської названі вулиці.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.