Артем ВІТКО: “Маємо вклонитися ветеранам за їхній подвиг”

Артем ВІТКО: “Маємо вклонитися ветеранам за їхній подвиг”

У селищі Білики Кобеляцького району народний депутат України Артем Вітко зустрівся із учасниками бойових дій Великої Вітчизняної війни Миколою Джежелієм, Григорієм Хоменком, Миколою Сілютіним та Павлом Бредуном. Він привітав їх зі святом Великої Перемоги, вручив квіти та подарунки.

Буремними військовими дорогами

По-святковому вдягнені, із орденами та медалями, з почуттям оптимізму в серцях і з усмішками на устах. Сивочолі ветерани, незважаючи на поважний вік, а їм уже за дев’яносто, і численні недуги, тримаються гордо і бадьоро. Розповідають про нинішнє нелегке життя, але більш охоче згадують бойові будні.
– Пройдено буремні військові дороги, – розмірковує Микола Олексійович Сілютін. – Я звільняв Мелітополь, Крим, Молдавію, Румунію. Війну закінчив у Болгарії. Спочатку був матросом, потім – стрілком-мінометником, згодом – командиром танка
Т-34.
– На початку війни нас – чотирьох братів – мобілізували на фронт, – приєднується до розмови Павло Петрович Бредун. – Воювали на Дніпрі. Старшому видали протитанкову рушницю, ми ж були без зброї. Отримав поранення, потрапив до госпіталю. Після лікування вивчили на мінера, розміновував полтавську трасу, починаючи від Нових Санжар. У 1944-му відправили до Маньчжурії уже у складі підрозділу важкої артилерії.
Прадід Артема Вітка – Василь Ілліч, родом із Кошманівки Машівського – району. Під час Другої світової воював зв’язківцем, нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. Тож народному депутату було цікаво поспілкуватися із земляками свого славного пращура.

Дай Боже, щоб на Донбасі скоріше запанував мир

– Я зараз порівнюю ту страшну війну із війною, на якій довелося побувати самому, – зазначає Артем Леонідович. – Понад сімдесят років тому люди боролися за незалежність своєї країни. Зараз теж наші хлопці на Сході відстоюють її. Коли їхав до ветеранів, мені дружина сказала: “Колись і ти будеш стареньким і твої спогади приходитимуть слухати молоді люди”. Це дійсно так: ми творимо історію, але повинні пам’ятати й шанувати ту, яку плекали до нас діди і прадіди. Маємо бути вдячними ветеранам за їхній подвиг.
Дід і батько Артема Вітка – військові. І він сам – кадровий офіцер, капітан. У квітні 2014 року очолив Луганський обласний штаб “Руху опору” – неполітичного громадського руху, створеного для захисту України. На чолі батальйону особливого призначення “Луганськ-1” брав участь в антитерористичній операції на Донбасі. Звільняв Лисичанськ, Рубіжне, Сєверодонецьк, із батальйоном дійшов до Луганська. Довелося виходити з оточення. Неодноразово наголошує, що у Верховній Раді перебуває у відрядженні, душею ж – в армії. Розумний, строгий, але справедливий командир. Під його командуванням не загинув жоден боєць. А це, певно, найкраща характеристика для офіцера.
Того дня Артем Вітко відвідав й тих людей поважного віку, які прикуті до ліжка. Разом із соціальними працівниками він побував вдома у двох бабусь, яким довелося винести на своїх тендітних плечах тягар тієї страшної війни – Анастасії Олександрівни Похил та Раїси Дмитрівни Столяренко
– Ми в боргу перед цими людьми за їхній подвиг, – говорить Артем Вітко. – Схиляю голову перед ними, бо сам військовий і знаю на ділі, що таке – війна. Дай Боже, щоб на Донбасі скоріше запанував мир і моїм двом синам, усім нашим дітям, не довелося пережити того, що пережили наші прадіди, діди і переживаємо сьогодні ми на сході України. n

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий