Баба Валя

Баба Валя

Щойно у видавництві АСМІ вийшла збірка короткої прози завідувача відділу краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського Марини Федорової. Зовсім недавно ми знайомили читачів з її творчістю, а сьогодні маємо змогу привітати з першою книгою. І – читаємо свіженьку новелетку пані Марини.

– Тра-та-тулі тра-та-та,
Дві котушки, три кота, –
пританцьовувала баба Валя із маленьким хлопчиком на руках.
Ми всі знали баби Валіну гостинність і доброту. Щонеділі вона пекла величезну купу пиріжків і роздавала сусідській дітлашні. Влітку пиріжки були тільки з клубникою. Вареники робила з вишнею, малиною або терносливом. А тоді з осені знову пиріжки. З яблуками, капустою, картоплею та грибами.
Баба Валя жила сама. Ще замолоду дитинку свою поховала. Ми ніколи не розпитували, що до чого. Вона роздавала пиріжки і казала: «Це й Павлуша мій там поснідає». Чоловік покинув її. Але баба Валя і свою матір доглянула, і свекруху, і свекрушину сестру. Тоді до неї племінник переїхав. За сина був. Баба Валя раділа. Та невдовзі у племінника відірвався тромб, і вона знову залишилася сама.
– Не знаю, для чого живу на цьому світі, – розводила натруджені руки і дивилася вицвілими очима на сусідів.
Ми всі любили її. Допомагали і підтримували. Довіряли глядіти своїх дітей. Залишали ключі від своїх квартир. Баба Валя поливала квіти, годувала домашніх улюбленців, коли родина їхала на відпочинок. А після повернення господарів обов’язково чекали смачна вечеря і чисто прибрана оселя.
Якось взимку ми загубили бабу Валю. У неділю тихо в її квартирі. Не чути ароматів свіжої випічки.
– «Швидка» забрала. Серце прихопило, – повідомили пізно увечері із сусіднього будинку.
Ми обривали телефони у всіх лікарнях. Відшукали. Поділилися, кому вранці, кому ввечері зручно до неї ходити провідувати. Дітлашня теж не відмовилася. Після школи – до баби Валі.
– Це все онуки ваші й діти? – здивовано запитували лікарі та медсестри. – Скільки їх у вас?
– Скільки не є – всі мої, – ховала радісні сльози у зморшках.
«Благослови вас Господь», – хрестила своїх відвідувачів.
І хоч лікарі не давали оптимістичного прогнозу, ми забрали бабу Валю додому. Всю зиму вона майже не виходила. Аж ось чуємо рідне:
Тра -та- тулі тра -та- та,
Дві котушки, три кота, –
загравала до малюка наша баба Валя. А через тиждень ми вже всі смакували її пиріжками…

Марина ФЕДОРОВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий