Багата на ніжність, добро, материнство і святість

Багата на ніжність, добро, материнство і святість

Промайнув першовересень веселковим гомоном дітей на шкільному подвір’ї, на порозі – учительське свято. А між ними – славний ювілей чудового педагога з 50-річним стажем Антоніни Федорівни Вовк із Кобеляк.
Уже вкотре вересень не покликав її до школи, яка багато років була невід’ємною частинкою її життя. Антоніна Федорівна давно на заслуженому відпочинку, але педагогіка в її серці назавжди, як і допитливі, непосидючі, такі різні й такі дорогі учні.

Школа – друга домівка

Давно ті хлопчики й дівчатка стали дорослими, але на життєвих дорогах не розгубили глибокої поваги до своєї учительки, радіють зустрічам з нею. І це взаємно. Антоніна Федорівна пам’ятає усіх своїх учнів, гордиться їхніми успіхами, добрим словом підтримує у негараздах. Вона багата на друзів, колег. Тож ювілей – це не тільки її особисте свято, а й кожного, хто знає її, шанує, кому вона віддала й продовжує віддавати частинку своєї душі.
Народилася Антоніна Тарасенко 11 вересня 1946 року в Кобеляках у багатодітній родині. Батько – Ф.І. Тарасенко – інвалід війни, мама – О.І. Тарасенко – була домогосподаркою.
У 1964 році Тоня закінчила Кобеляцьку середню школу № 1, а оскільки з дитячих літ мріяла про професію вчителя (інші варіанти навіть не розглядала), вступила до Полтавського педагогічного інституту, де не лише здобула професію вчителя фізики, а й зустріла свою долю.
Володимир Вовк був родом з Решетилівського району, студентом став після служби в армії. На третьому курсі створили студентську родину. Інститут закінчували разом з сином Володимиром. Родина молодих вчителів поповнила освітянську сім’ю Кобеляцького району.
– Школа була й залишається для мене казкою тепла і доброти, моєю другою домівкою. Аби так сталось, що довелось знову вибирати професію, то це, без вагань, була б освіта. Учитель – це моє на всі 200 відсотків! – говорить Антоніна Федорівна.
Скільки років пройшло, а вона пам’ятає свої перші кроки на педагогічній ниві, коли одночасно доводилось навчати учнів і навчатись самій. Завдяки мудрості старших колег, педагогів-наставників, прекрасному учительському колективу, який очолювала М.М. Німенко, процес становлення пройшов швидко й ефективно. Із безмежною вдячністю згадує колишніх колег – Н.С. Левченко, К.Г. Науменко, Р.І. Захараш, О.Н. Каліберду… Це були авторитетні, шановані педагоги, які щедро передавали учням свої знання, прищеплювали любов до рідного краю, виховували в них найкращі людські риси.

Гордість учителя – учні

Тринадцять років Антоніна Федорівна Вовк працювала директором Кобеляцької школи № 3. Учням цього освітнього закладу пощастило, адже їм доносили знання самобутні педагоги – Т.О. Масич, Н.І. Радченко, С.Г. Попруга, В.Г. Гриценко, Н.Ф. Волошко, Ю.А. Андрейко та ін.
Педагогічний колектив постійно працював над удосконаленням навчально-виховного процесу, сміливо запроваджував нові педагогічні технології. Школа однією з перших у районі перейшла на п’ятиденну форму навчання, тут було запроваджено вивчення іноземної мови з першого класу, учні брали участь у конкурсах, фестивалях, змаганнях, ставали призерами конкурсів художньої самодіяльності.
А найбільшою подякою вчителям за їхню працю стало те, що чимало випускників пішли вчитися у педагогічні вузи. Це, зокрема, Леся Уткіна, Наталія Масич, Юлія Телятник, Галина Каракуця…
І через роки вихованці Антоніни Федорівни Вовк їй дякують за науку.
Леся Уткіна: «Спасибі, дорога Антоніно Федорівно! Любимо, пам’ятаємо Ваші уроки!».
Ірина Василенко: «Антоніно Федорівно! Ви, як завжди, неперевершені. Дякую за знання і життєву мудрість. Дякуючи Вам, я досягла того, що хотіла. Ціную, пам’ятаю, люблю».
Сергій Підкаура: «Величезне Вам дякую, Антоніно Федорівно! Я завжди з любов’ю згадую шкільні роки».
Марина Кушніренко: «У третій школі вчителі були учням старшими товаришами й мали незаперечний авторитет. Дякуючи їм, ми були самими собою і виросли впевненими в собі, в прийнятті рішень».
Наталія Чуніхіна, заступник директора ОЗ «Кобеляцький ліцей № 2 ім. Олеся Гончара»: «Мені пощастило працювати в одному колективі з Антоніною Федорівною Вовк. Вона – людина чуйна, доброзичлива, вміє вислухати, порадити, допомогти. Теплі, дружні стосунки збереглися в нас до сьогодні. Ми радіємо кожній зустрічі, в нас завжди є про що поговорити, є що згадати, обмінятись думками. Відкритість, щирість, простота – це ті риси, які в усі часи викликають повагу, захоплення і притягують до себе. Саме ними Бог сповна нагородив Антоніну Вовк!»
Людмила Борзовець: «Моя директор!» – так я називаю Антоніну Федорівну. У школі завжди був порядок, що позитивно впливало на настрій, бажання йти на роботу й працювати з повною віддачею. А як можна не захоплюватись її привітністю, гостинністю, щирістю! Смачно готує, пече, має творчу вдачу. Я захоплювалась нею як жінкою – берегинею сім’ї. Не кожна жінка може стільки любові, уваги, тепла віддавати чоловіку… Та на все воля Господня. У 52 роки вона стала вдовою, але не опустила рук, бо її турботи потребувала донька Віточка – сонячна дитина.

Діти, онуки, правнуки

Ці події в родині стали вирішальними у тому, що син не пішов дорогою батьків, а вибрав медичний вуз. Мама благословила його вибір. Одружився з колегою. Мова йде про відоме в Кобеляках подружжя медиків – Володимира та Ірину Вовків.
Для Антоніни Федорівни – це гордість і хвилювання за нічні виклики, тяжких хворих, реформи в медицині.
Має ювілярка статус бабусі. І не один раз, а тричі. І, що цікаво, всі троє онуків закінчили Полтавський педагогічний університет. Більше того, найстарший Володимир закінчив і Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця за спеціальністю лікар-психотерапевт. Живе й працює в Києві, має сім’ю – дружину Таню і сина Марка, а бабуся отримала ще один статус – прабабусі.
Середній Юрій теж закінчив два вузи – окрім згаданого, ще й Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, знайшов себе у сфері ІТ-технологій.
Найменша Ліза в педуніверситеті отримала професію логопеда, має й іншу – медсестри. Живе з чоловіком Сергієм у Полтаві.
Найбільше бажання Антоніни Федорівни: щоб онуки, а з часом і правнуки знайшли своє місце в житті, стали хорошими людьми. З радістю передасть їм і родинні рецепти, приміром, Великодніх пасок, тісто для яких готується на хмелеві. Раніше тіста вимішувала чотиривідерну каструлю, паски випікала в печі. Зараз обсяги вже не ті, й пече в духовці.
Смачні в Антоніни Федорівни пиріжки й пироги, домашня ковбаса, товченики… А скільки в неї квітів: і троянди різних кольорів, і гладіолуси… Не менше любить і кімнатні квіти, вони відповідають їй «взаємністю»: квітують, радують усіх.
Не дивлячись на велике коло обов’язків як директора школи, домашні клопоти, Антоніна Федорівна завжди мала активну життєву позицію, три скликання обиралась депутатом міської ради. І сьогодні така ж активна, небайдужа, не втрачає зв’язків ні з колегами, ні з друзями дитинства.
Найкраща нагода для зустрічей – День млина, який більше 10 років проводиться в Кобеляках.
За сумлінну працю на педагогічній ниві Антоніна Федорівна Вовк мала стільки нагород, відзнак, подяк, що всіх і не перелічити. У 1987 році, однією з перших у районі, була нагороджена значком «Відмінник народної освіти», відзначалась почесними грамотами Міністерства освіти, обласного, районного відділів освіти.
Та найбільша нагорода – вдячність колишніх учнів, повага колег, любляча родина. Це і є справжнє багатство.

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий