Барбарис – плодова та декоративна рослина

Барбарис – плодова та декоративна рослина

На думку окремих ботаніків, у світі налічується близько 450 видів барбарису. Більшість з них поширена у Східній і Центральній Азії, деякі види – в Америці, Європі та Африці.
Яскраві плоди барбарису звичайного здавна використовувалися у їжу та як ліки. До речі, в медичній практиці застосовують також коріння, кору, листя, тому в багатьох країнах препарати з барбарису занесені до фармакопії. А для садівника – це насамперед чудова плодова та декоративна рослина. Відомо багато декоративних сортів барбарису, насамперед вічнозелених. Широко застосовують їх для створення живоплотів, які добре піддаються формуючому підстриганню.

З давніх часів барбарис культивувався у наших садах. Плоди – приємні на смак та поживні, містять багато цукрів, пектинів, органічних кислот, різних вітамінів. Лікувальні властивості зумовлені наявністю алкалоїдів: у м’якуші міститься 15 мг берберину, в насінні – 100, а в корінні – аж 1500. Препарати берберину, завдяки седативній, протизапальній, жовчогінній та сечогінній дії, застосовуються в науковій медицині при захворюваннях печінки, нирок, в акушерсько-гінекологічній практиці при кровотечах. Токсичність препаратів обмежує застосування берберину під час вагітності. Сік плодів у народній медицині використовують як жовчогінне, легке проносне. Він поліпшує кровообіг, добре тамує спрагу, збуджує апетит, понижує температуру тіла, корисний при запаленні легенів, гарячці, кашлі.
Культура барбарису була дуже популярною, доки не довідались, що він є проміжним переносником небезпечного грибкового захворювання – лінійної іржі злаків. Після цього у багатьох країнах барбарис заборонили і навіть почали винищувати. Нині головним засобом боротьби з іржею є вирощування стійких до захворювання сортів злаків, але треба знати і про те, що барбарис звичайний не слід висаджувати ближче як за 250–500 м від хлібних ланів.
Дикий барбарис звичайний зустрічається по всій країні, а подекуди в Криму – барбарис східний. Кращі форми цих барбарисів можна поширювати висіваючи насіння. Відомі й «безнасінні» сорти. Найкраще ж використовувати інтродуковані види. В дендрологічних колекціях налічується до сотні іноземних видів барбарису, серед яких є зразки, що не поступаються або перевершують за розмірами і якістю плоди барбарису звичайного. Цінною їх ознакою є підвищена стійкість або навіть імунітет до іржі злаків.
З інтродукованих видів найкращими за поєднанням ознак є барбариси: амурський, монетоподібний, остистий, різноніжковий, цільнокрайний (довгастий). Вони відзначаються зимостійкістю, посухостійкістю, невибагливістю до умов вирощування і догляду, рясним плодоношенням. Крім типової форми барбарису звичайного, відомий різновид з чудовим пурпуровим листям, дуже гарний. Більшість барбарисів у дорослому віці сягає висоти 2–3 м, тому певну цінність мають низькорослі види, наприклад, барбарис Тунберга заввишки 0,5–1 м. Усі сорти, крім плодового призначення, одночасно є декоративними рослинами. Під час цвітіння кущі приваблюють гірляндами жовтих пахучих квіток, а потім милують око червоними, аж майже чорними, плодами. Колючки – від простих до багатороздільних – густо вкривають однорічні пагони та багаторічні гілки, що робить барбарис незамінним для створення живоплотів. Через таку колючість висаджують барбарис здебільшого на межах садиб.
Якщо у вас виникне бажання посадити барбарис, то його насіння висівають восени або весною після тримісячної стратифікації. У дворічному віці сіянці висаджують на постійне місце по краю садиби. При створенні живоплоту сіянці садять на відстані 0,5 м у траншею, заповнену родючим грунтом з добривами. Для гарного плодоношення потрібно вирізувати старі гілки і видаляти зайві кореневі паростки. Можливе формування у вигляді штамбового деревця, але найчастіше кущ залишають рости у вільній формі. На основі поодинокого куща або живоплоту вистригають різноманітні декоративні форми.
Плоди достигають у вересні. Повністю стиглі збирають китицями. Урожай з куща, залежно від віку, становить декілька кілограмів. Зібрані плоди сушать або переробляють на різну продукцію.
Сік. Бланшировані в окропі плоди вичавлюють, одержаний сік фільтрують, стерилізують у банках або пляшках, закупорюють.
Сироп. Розминають плоди з невеликою кількістю води і вичавлюють сік. Потім його кип’ятять, фільтрують, додають цукор з розрахунку на 1 л соку – 1,5–1,9 кг цукру.
Компот. Укладені у банки плоди заливають 30-процентним цукровим сиропом (на 1 л води 430 г цукру), стерилізують, закупорюють.
Варення. 1 кг очищених від насіння плодів заливають цукровим сиропом (на 2 склянки води 1 кг цукру). Після добового настоювання варять у два прийоми, додаючи в кінці варіння ще до 0,5 кг цукру. У спрощеному варіанті плоди з насінням варять в один прийом до готовності.
Желе. 1 кг плодів заливають однією склянкою води і варять до розм’якшення. На склянку вичавленого соку додають склянку цукру і уварюють, доки кількість зменшиться удвічі.
Солоний барбарис. Гілочки з плодами складають у банку, заливають охолодженою кип’яченою солоною водою (на 1 л води 200 г солі).
Маринований барбарис. Плоди разом зі спеціями (запашний перець, гвоздика, кориця) кладуть у банки, заливають гарячим маринадом (на 1 л води 400–500 г цукру і 120–140 г 6-процентного оцту), стерилізують, закупорюють.

В. М. Меженський,
кандидат сільськогосподарських наук.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий