Батьківська педагогіка Сухомлинського

Нещодавно виповнилося 100 років з дня народження видатного педагога-новатора Василя Сухомлинського.

Створену вчителем, директором сільської школи в селищі Павлиш між Кременчуком і Олександрією Кіровоградської області, освітню систему вивчають і використовують досі. У центр поставлена дитина з її інтересами і здібностями. Виховувати за Сухомлинським – не викорінити дитячі недоліки, а розвинути в дітях найкращі риси.
Народився майбутній педагог у багатодітній селянській родині в селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині – Кіровоградської області). Батько, Олександр Омелянович, наймався теслею в панські економії, працював по людях, згодом організовував у селі перші магазини споживкооперації, навчав дітлахів столярному ремеслу, завідував хатою-читальнею, дописував у місцеву газету як сількор. Мама, Оксана Овдіївна, була колгоспницею, добре шила. Усі четверо їхніх дітей – Василь, Іван, Сергій і Меланія – стали сільськими вчителями.
У 1933 році Василь поїхав вчитися в Кременчук. Після закінчення робітфаку в 17 років юнак став вчити грамоти дітей і дорослих. Сам продовжив навчання в Полтавському педагогічному інституті. У 1938-му отримав диплом учителя української мови та літератури.
Йдучи на фронт у перші дні війни з гітлерівцями, молодий учитель залишив вдома вагітну дружину Віру, недавню випускницю педвузу. Незабаром молодший політрук Сухомлинський був важко поранений і потрапив до госпіталю на Урал. Осколок ворожого снаряда пройшов близько до серця і залишився там назавжди.
…Віра, довіривши новонародженого сина турботам батьків, стала допомагати підпільникам. Таємно роздавала скинуті з літака листівки зі зведеннями про становище на фронтах, ховала втікачів з полону. Місцеві поліцаї вистежили та виказали її гестапівцям. Дитину вбили в неї на очах. 22-річну молоду матір мучили ще кілька днів і стратили.
“Про все це я дізнався після звільнення району, – писав пізніше Василь Олександрович. – Сам був присутній при допиті зрадника-поліцая, який розповів, як виколов їй “тільки” одне око, а друге, мовляв, не я, змилуйтесь… Поліцая повісили”.
Василь після госпіталю знову просився на фронт, але його комісували: оніміла ліва рука. Насилу вдалося відговорити лікарів від ампутації. Влаштувався завідуючим маленькою школою в Удмуртії.
Туди приїхала з перевіркою молода інспекторка евакуйованих дитбудинків Анна Девятова. Сироти у воєнний час були всюди, вчилися вони і в звичайних школах. Навчальний заклад і сам директор-фронтовик сподобалися дівчині.
Молоді люди обмінялися адресами, стали листуватися. Згодом Василь запросив Анну до себе на батьківщину – вчителювати. Запропонував одружитися. Подружжя прожило разом чверть століття. Ставши вдовою, жінка більше не виходила заміж. Василь Олександрович прожив усього 51 рік. Через поранення мав проблеми із серцем, одна рука майже не діяла. Як ніхто інший розумів учнів зі слабким здоров’ям. Вони не потребують жалю, вважав він, а вчитель має зробити все, щоб ці діти розвивалися і жили, як їхні здорові однолітки.
Сухомлинський вчив: дитина пізнає світ і себе не тільки розумом, а й серцем. Тільки той може стати справжнім учителем, хто не забуває, що і сам був дитиною.
Книги педагога виходили мільйонними тиражами. Найвідоміші з них – “Серце віддаю дітям” і “Батьківська педагогіка”. Написав півтори тисячі дитячих оповідань і казок. Захистив дисертацію і став членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, лауреатом Державної премії України, Героєм Соціалістичної Праці, заслуженим учителем УРСР. Виховав, крім тисяч учнів, двох своїх дітей, Сергія та Ольгу. Сина і дочку ніколи не карав, навіть голосу на них не підвищував. Вивчив усю шкільну програму і без проблем міг замінити будь-якого вчителя у школі.
Кілька принципів виховання
за Сухомлинським
* Навчити жити і переборювати труднощі.
* Бути справжніми батьками.
* Бути мудрими учителями.
* Виховувати без покарань.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.