Безкрає поле радивонівського аграрія Івана Балюка

Безкрає поле радивонівського аграрія Івана Балюка

– Сину, синку, просинайся, – будила малого Іванка мама, щойно сонце виглянуло з-за причілка пошарпаної війною селянської хати.
Звісно, семирічному хлопчику ой як хотілося поспати, та він пам’ятав мамині слова: ти ж тепер найстарший чоловік у хаті, моя надія й підтримка, бо ж менших братиків і сестричку годувати треба.
І він допомагав як міг: мамі – по господарству, а в колгоспі – носив воду жниварям, був за підпасича худоби. У свої юні роки Іван, мабуть, ще й не усвідомлював, що вже тоді вчився брати відповідальність: спочатку – за рідних, а далі – й за навколишніх. Уже тоді формувався характер майбутнього лідера, здатного очолити підприємство, сформувати колектив однодумців і повести за собою для досягнення певних висот.
Вісімдесят років на Радивонівській планеті, недалеко від якої великі й малі міста, села, хутори, живе, працює і повсякчас навчається чомусь новому Герой України, заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів і медалей Іван Махтейович Балюк.
Перший запис у трудовій книжці колгоспника Івана Балюка датований 1951-м. Тоді йому було лише 13 років, а працювати доводилося вже на повну силу. Спочатку – на різних роботах, паралельно з навчанням у школі. А далі допитливий і кмітливий хлопець навчився працювати на жатці-«лобогрійці», трохи згодом був незамінним і незмінним помічником комбайнера. У 1958 році по закінченні Хорольського технікуму механізації Іван Балюк – помічник бригадира тракторної бригади Радивонівської машинно-тракторної станції (МТС), що в селі Перша Багачка (колгосп імені Орджонікідзе). Після служби на Чорноморському флоті повернувся до бригадирства, цього разу в селі Чапаївка, завідував гаражем, був заступником голови колгоспу й секретарем парткому колгоспу «Україна».
Ще й до цього часу Іван Махтейович згадує, як у 60-х роках, коли працював секретарем парткому колгоспу, о 4-й годині ранку мав бути вже на фермі в Іванівці, а о 7-й доповідав на ранковій планірці про ситуацію на фермі.
Колгосп «Україна» Великобагачанського району Іван Балюк очолив у 1982 році.
– Технології в сільському господарстві у ті роки не порівняти з нинішніми. Раціони годівлі худоби тоді були такими неповноцінними, що після розтелу корів доводилося вручну піднімати на ноги, – згадує Іван Махтейович. – Практично весь хліб вивозився в засіки Батьківщини. Тож нам разом із колективом було нелегко, а точніше кажучи – важко. Не вистачало механізаторів і доярок. Люди не хотіли працювати, бо була низька зарплата, жахливими були й умови праці. Гній у тваринницьких приміщеннях не вичищався по кілька днів… І все ж таки треба було навести лад у виробництві. Яким чином? Та про людей треба подбати, тоді й урожаї і надої зростуть. Почали будувати дороги до літніх тваринницьких таборів, у селах. Загалом їх було побудовано більше 100 кілометрів…
Його долі два крила
Рідна, мила серцю Івана Махтейовича Радивонівка. Тут завжди вирувало життя, споконвіків проходили великі торжища і ярмарки. Загалом у 20-х роках минулого століття це село, в якому тоді проживало майже 3,5 тисячі мешканців, було районним центром. Нині тут проживає близько 1900 осіб.
Чи то повітря радивонівське якесь особливе, напоєне чар-зіллям, чи то люди тут інакші, але мала батьківщина міцно «прив’язала» свого сина Івана Балюка до землі, до рідного краю. Фаховому аграрію неодноразово пропонували переїхати на роботу до Полтави й Києва, інших міст. Але він залишився у рідній Радивонівці, де в простій селянській хаті, яка влітку потопає у квітковому розмаї чорнобривців і любистку, мальв і троянд, пливе його сімейний човен мрійливим золотавим пшенично-житнім морем життя.
Саме тут, у Радивонівці, зустрів юний Іван своє щастя – золотокосу й чорноброву Валентину, з якою разом виростили й дали путівку в життя двом дітям: Анатолію і Світлані. Вже й онуки виросли та здобули вищу освіту.
Іван Махтейович дуже цінує і шанує людей праці, надто жінок. Дивується, як тільки їм вдається встигати все переробити? А ще – визнає, що в його становленні як людини, як керівника значну роль зіграла сім’я, і зокрема – дружина, Валентина Михайлівна.– Якби не моя дружина Валентина, моє життя було б зовсім іншим, – каже Іван Махтейович. – Вона вміє розумно, щиро все налагодити в сім’ї. Каже: «Іване, йди на роботу». А сама і за дітьми догляне, і город, і домашнє господарство попорає. Навіть листи моїм друзям іноді за мене писала. Як тільки вона все це встигала? Валентина Михайлівна – заслужена вчителька України. Бувало, допоки не перевірить останнього учнівського зошита, спати не ляже.
– Батька свого майже не пам’ятаю: Махтей Остапович працював бригадиром тракторної бригади. Коли німець сунув на нашу землю, його залишили на окупованій території. Але щойно Полтавщину визволили від фашистів, батька мобілізували до армії. Він загинув під час форсування Дніпра… Коли я перейшов до 9-го класу, померла й мама – Марина Дмитрівна. Тож мною опікувалася бабуся, Параска Дмитрівна, – продовжує Іван Махтейович.
Повоєнні роки були тяжкими, тож хлопцеві довелося полишити школу і піти по науку до чоботаря. Можливо, Іван Балюк і став би хорошим майстром чоботарської справи, але корективи в його життя вніс учитель математики Василь Матвійович Федулов. Він наполіг на поверненні школяра до науки, тож хлопець продовжив навчання…
Радивонівсько-балюківські методи господарювання
Минали роки, змінювалися форми господарювання агроформування «Україна», набирався життєвої снаги й професійного досвіду Іван Махтейович Балюк. Йому майже десятиліття випало налагоджувати роботу малоефективних підприємств – радивонівських «Сільгосптехніки» та «Сільгоспхімії». Працював головним інженером, керуючим. Справи пішли на лад.
Іван Балюк подумки завжди залишався з «Україною». Тут, у ПАФ «Україна», разом зі своєю командою спеціалістів-однодумців він відпрацював притаманні тільки цьому агроформуванню радивонівсько-балюківські методи господарювання, в основі яких – турбота про людину, про здоров’я нації. Тут культивують рослинництво, розвивають органічне тваринництво, мають переробні цехи і власну торговельну мережу. Не випадково чимало нинішніх керівників потужних сільгосппідприємств із різних районів області наголошували, що в пору свого становлення їздили за досвідом чи й просто за порадою до Івана Махтейовича Балюка. А це говорить багато про що.
ПАФ «Україна» господарює на землях Великобагачанського, Хорольського, Семенівського й Миргородського районів. У агроформуванні утримують близько 2,5 тисячі голів великої рогатої худоби та майже 3 тисячі голів свиней. На базі господарства функціонують 2 племінні заводи – із розведення великої білої породи свиней та української червоно-рябої молочної породи корів. Повноцінний збалансований раціон годівлі худоби забезпечує належний результат. Надої молока на кожну фуражну корову вже кілька років поспіль сягають 6000 кілограмів. До того ж вироблене молоко має відповідні сертифікати якості й реалізується для виробництва продуктів дитячого харчування.
Результатом копіткої багаторічної селекційної роботи в рослинництві став новий сорт озимої пшениці Радивонівка, виведений у співпраці з науковцем ПДАА Володимиром Тищенком, а в тваринництві – поліпшений тип свиней – великобагачанський, виведений на базі ПАФ «Україна» фахівцями-селекціонерами господарства спільно з науковцями Інституту свинарства й агропромислового виробництва НААН, що в Полтаві. Це одна з кращих порід свиней, яка має високий потенціал енергії росту й високий добовий приріст поросят.
Ефективним господарювання можна назвати тоді, коли підприємство отримує хороші прибутки, реалізовуючи не сировину, а готову, вже перероблену продукцію. Саме за таким принципом працюють у ПАФ «Україна». Тут уміють рахувати кожну копійку й розуміють, що продукція рослинництва, перероблена через тваринництво, – більш прибуткова, якщо ж додати до цього ще й переробку та реалізацію, рентабельність агровиробництва значно зростає.
Економіка з людським обличчям
Впровадження в агровиробництво сучасних технологій, співпраця з науковцями, створення переробних цехів – усе це потрібні й важливі справи. Та на першому місці в ПАФ «Україна» – турбота про людей. Тож чи не найбільшою гордістю й досягненням своєї праці Іван Махтейович вважає газифікацію населених пунктів Радивонівської сільради та прокладання водогонів у селах.
– Коли я став головою колгоспу, моїм найбільшим бажанням було – провести в Радивонівку природний газ, бо це було, як світло в тунелі. Це була нова якість життя односельців. До того ж у ті роки це було дешево, тепло, зручно. Газ вирішував проблему з водопостачанням у кожен двір. Я, мабуть, років із 20 їздив у Київ, щоб добитися газопостачання села. І от у 1999 році, після моєї зустрічі з тодішнім Прем’єр-міністром Валерієм Пустовойтенком, який з часом побував у Радивонівці, ми змогли прокласти газогін від ГРП Решетилівського району до наших сіл, де господарювала «Україна», – з гордістю розповідає Іван Балюк.
Не менш вагомим є й налагодження роботи переробної галузі, бо коли Іван Балюк очолив господарство, ніде було змолоти мішок зерна на борошно, не було олійниці, крупорушки, хлібопекарні, ковбасного цеху. Нині все це в ПАФ «Україна» є. Агроформування забезпечує власні потреби й потреби своїх працівників хлібом, олією, крупами, ковбасними виробами. А ще має мережу магазинів, у яких реалізується вироблена в агрофірмі продукція, і не тільки в своєму районі, а й у Шишацькому, Хорольському, Глобинському та інших навколишніх районах області.
Нині фактично всі підрозділи агрофірми працюють за новітніми технологіями й без залучення кредитів. З року в рік тут підвищують заробітну плату своїм працівникам. До речі, із майже 350 працівників господарства понад 200 – це молоді люди віком до 40 років.
В «Україні» не стільки прагнуть мати надвисокі врожаї, скільки дбають про здоров’я споживачів виробленої агроформуванням продукції. Щорічно на поля господарства вивозиться близько 35–40 тисяч тонн органічних добрив, вносяться й мікродобрива, і практично не застосовують мінеральних. Усі пожнивні рештки дбайливо приорюють у грунт, а для його збагачення вирощують сидеральні культури. Для збереження родючості землі в ПАФ «Україна» здебільшого застосовують безплужний обробіток, що забезпечує якісне розрихлення грунту, насичення його вологою. Плоскоріз і дискові борони – головне знаряддя для обробітку землі. Це економічно вигідно, до того ж економиться час на виконання рільничих робіт.
– Використовуючи на полях лише органіку, ми свідомо йдемо на зниження урожайності, але при цьому підвищуємо якість виробленої нами сільськогосподарської продукції, – наголошує Іван Махтейович Балюк.
Соціальна сфера – турбота агроформування
Соціальна політика агроформування – на належному рівні. Для цього щорічно виділяються сотні тисяч гривень зароблених коштів. У селах, де господарює «Україна», відчувається не показна, а реальна турбота про ветеранів агроформування. Допомагає господарство й дитсадкам та школам, значні кошти спрямовуються на медицину, проведення культурно-масових, спортивних заходів. Долучається ПАФ і до ремонту місцевих автодоріг, створення паркової зони. Ось і нещодавно, за ініціативою працівників бухгалтерії, закладено алею «Матері і дитини», а раніше зведено пам’ятники козаку Радивону та матері-трудівниці. Утримує господарство й футбольну команду «Радивонівка».
Усі працівники господарства мають повний соціальний пакет. Вони також мають можливість за нижчими цінами купувати продукцію, вироблену в агроформуванні. За суто символічну плату, а то й безкоштовно, для працівників ланів і тваринницьких ферм (їх загалом 4) тут готують смачні обіди. Звісно ж, допомагає агрофірма й селянські городи обробляти, і продукцію за оренду паїв підвозити. Словом, з усіма своїми бідами й турботами звертаються селяни до керівництва господарства й отримують належну допомогу. За все це й шанують колеги та односельці свого, як багато хто з них каже, батька, Івана Махтейовича Балюка.
З великою повагою говорить про своїх колег і він сам. А на прохання назвати тих фахівців, які є опорою для керівника, Іван Махтейович назвав стільки прізвищ, що, мабуть, і газетної сторінки не вистачило б, щоб їх перерахувати. Тому й обмежимося узагальненням, отож у переліку: заступники директора, фахівці бухгалтерії, керівники середніх ланок виробництва, механізатори й водії, працівники й фахівці тваринницьких ферм, будівельники…
«Для чого мені відпустка? Я ще не заморився»
За період роботи керівником господарства Іван Махтейович жодного разу сповна так і не використав свою відпустку. Завжди знаходилися якісь невідкладні справи. Тож навіть нині, коли зозуля накувала чергову симпатичну дату, він напівжартома і напівсерйозно говорить: «Для чого мені відпустка? Я ще не заморився».
– Найбільше хочеться, щоб держава уболівала за селян, за тих людей, які годують Україну й українців, – каже Іван Махтейович Балюк. – На жаль, нинішня політика не спрямована на те, щоб забезпечити належну якість життя українців, яка значною мірою залежить від якості сільськогосподарської продукції. А Україна має всі можливості виробляти екологічно чисті продукти. Тільки б було бажання раціонально використовувати ці можливості.
Великий життєвий досвід і досвід керівної роботи підказує Іванові Махтейовичу, що не все гаразд у нашій країні в земельних відносинах, адже цілісні масиви з якогось дива шматують на паї-клаптики.
– Не можна так ставитися до землі-годувальниці. Господарства придбали потужну техніку, якою чи не в кожному полі мають оминати клаптики-паї тих, хто захотів самостійно обробляти свій наділ. Потрібно виділити якесь поле й на ньому давати землю тим, хто хоче самостійно господарювати, – вважає Іван Балюк. – Не відчувають стабільності середні агроформування, які мають в обробітку від 3 до 7 тисяч гектарів землі. Як вони можуть розвиватися, купувати сучасну техніку й збільшувати поголів’я худоби та впроваджувати новітні технології, якщо в державі повна невизначеність із землею, високе оподаткування аграрного сектору й ціновий диспаритет?! Адже літр якісного молока в сільгосппідприємстві купують за 8 гривень, а пакет кефіру в магазині коштує 22 гривні?! Яким чином за таких умов підвищувати зарплату працівникам, якщо продуктивність праці не зростає…
«Директор зупинився, щоб підвезти дитину до школи…»
Завжди привітний і усміхнений, щирий у своїх сподіваннях, таким я знаю Івана Балюка, з яким пощастило спілкуватися з десяток разів. Тільки хороші слова про Івана Махтейовича чула я і від його односельців.
Відповідальний, працьовитий, енергійний, харизматичний, біля нього завжди люди, молоді й старші, бо з ним цікаво і дітям, і дорослим, так охарактеризував директора ПАФ «Україна» водій Валерій Шудря.
Повсякденний, рядовий приклад людяності Івана Махтейовича навела заступник директора агрофірми з рослинництва Валентина Халімончук:
– Якось ми з директором їхали з поля машиною по селу. Дорогою до школи йшов хлопчик і вже явно запізнювався на уроки. Іван Махтейович зупинився, щоб підвезти дитину. Розговорилися, директор запитав про оцінки, на що школяр відповів, що навчається на 3 і 4. Тоді Іван Махтейович запропонував другокласнику: «Давай ти підтягнеш навчання – до 4 і 5, а я тебе буду щодня підвозити в школу й забирати додому, щоб тільки ти краще вчився…»
– Учитель, наставник і фактично як батько, таким був і залишається для мене Іван Махтейович Балюк. Те, чого я, будучи сільським головою, не помічав, якісь прорахунки в роботі, він бачив. Умів ненав’язливо підказати, а якщо яка проблема була, завжди допомагав її розв’язати. Разом зі мною, з депутатами Іван Махтейович планував нашу роботу, підказував, як зробити краще, й усе це робилося не для нього й не для мене, а для людей. Його доброти й турботи вистачає для всіх радивонівців, бо дбав і дбає він про кожного. Якщо людина попросить виписати зерна, порося чи теля, або техніку для обробітку городу, керівник господарства нікому не відмовить, – розповідає колишній сільський голова з 13-річним досвідом, керівник сільської ветеранської організації Іван Ананійович Балюк (до речі, він не родич Івана Махтейовича. Загалом родин Балюків у Радивонівці – більше 10. – Авт.). – Завжди допомагає людям, які опинилися в біді, наприклад, якщо потрібні кошти на лікування, він ніколи не відмовить. Та, мабуть, найбільше радивонівці вдячні Іванові Махтейовичу за водо- та газопостачання їхніх осель. Нелегко було це зробити, але він доклав максимум зусиль, щоб поліпшити побут односельців і мешканців інших населених пунктів Радивонівської сільради. А ще в нас є 400 ветеранів. І про всіх них Іван Махтейович пам’ятає, допомагає.
Іван Ананійович розповів чимало прикладів турботи керівника господарства про людей, надто про працьовитих трудівників агроформування. Ось один із них: нинішньою весною мешканка села Балюки звернулася за допомогою до Івана Махтейовича, аби замінити синові суглоб. Питання вирішилося протягом 10 хвилин, хоча необхідна сума була досить суттєвою – 60 тисяч гривень.
Іван Махтейович – добрий керівник і господарник. Саме завдяки його вмілому керівництву збережено майновий комплекс, агрофірма розвивається, люди мають роботу, вважає механізатор із понад 20-річним досвідом Олександр Ткаченко, якого ми зустріли в полі, де проводилося глибоке рихлення площ під посів еспарцету.
Вдячних відгуків односельців про директора агрофірми того дня ми почули багато. Тож цілком закономірно, що селяни за Івана Махтейовича Богу моляться й бажають, щоб Господь дарував йому здоров’я, силу й наснагу для подальших добрих справ. Чи може бути вищою оцінка людини від земляків, поряд з якими 80 років живе й понад 70 – пліч-о-пліч працює на благодатній радивонівській землі справжній Герой України Іван Махтейович Балюк…
* * *
28 червня Герою України Івану Махтейовичу Балюку виповнюється 80 років. Зоряни приєднуються до численних привітань, які надходять на адресу ювіляра.
З роси й води Вам, Іване Махтейовичу! Нехай зозулі накують Вам многая літа в добрі, мирі і злагоді. Хай щедро колоситься засіяне Вами поле й приносить нові здобутки агроформуванню, радивонівцям і всій Україні!

Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий