Білі птахи з козацьких Яресьок

Наталія Свиридюк, Світлана і Ярослав Гончарі.

Білі птахи з козацьких Яресьок

І за покликанням, і за паспортом яреськівчани Ярослав та Світлана – Гончарі. Зустріч із творчим подружжям, а також виставку їхнього гончарського доробку відкрили в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського. До книгозбірні завітали як колеги-майстри, які давно вже встигли під час численних творчих дійств полюбити енергійних і приязних Гончарів із славного довженківського селища, так і заінтриговані знайомством із цікавим тандемом майстрів полтавці.

Виставку виробів Ярослава і Світлани Гончарів «Голос із серця» організували в рамках спільного проєкту Обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи, обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, відділу мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. Гості, які прийшли задовго до відкриття виставки, із захопленням роздивлялися традиційні українські глиняні тарелі, миски, глечики, кухлики… Усі вони теплі навіть на вигляд, а якщо ще й розмальовані казковими птахами-квітами-сонцями, то здаються майже чарівними. І їжа в такому посуді корисніша та смачніша, і господиня біля нього вправніша, і кухня в квартирі затишніша, і атмосфера для доброго родинного спілкування сприятливіша.
– Для Полтавщини загалом дуже характерними є родинні традиції майстрів. Коли дружина підтримує чоловіка ще й у творчості, це така наша ментальність, – наголосила ведуча відкриття виставки, заслужена майстриня народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, завідувачка відділу Обласного центру народної творчості Наталія Свиридюк.
Вона також закликала збагнути, що то, певно ж, сам Бог управив, щоб близько восьми років тому чоловік на прізвище Гончар, який спробував себе в багатьох професіях, де важливі золоті руки, знайшов себе саме в гончарстві, щоб одружився на дівчині, з дитинства залюбленій у малювання. Тепер Ярослав гончарює, а Світлана, яка має економічний фах, оздоблює його вироби та ліпить глиняну іграшку – коники, птахи, їжачки… Інтерес до глиномагії виявляють і трійко дітлахів творчого подружжя.
– Гончарі небагатослівні. Коли працюють, то мовчки. Але думають у цей час про все на світі. Ви подивіться, яке сонце в Яреськах! – звернув увагу гостей виставки на таріль із променистим малюнком заслужений майстер народної творчості України, голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, член Національної спілки художників України Євген Пілюгін. – Це глиняне сонце, козацьке сонце, гончарівське. Воно ніби саме тут виникло і розтеклося на білій яреськівській глині. Ми бачимо почерк гончаря і відчуваємо сили, які дає йому рідна земля. Можемо милуватися формою виробів, у якій немає нічого зайвого. Любуватися елементами різних технік – димлення, глазурування… Такий посуд стає улюбленим у родині на все життя. Це – скарби. Вони не яскраві, вони нагадують полотно, солому, ріллю, землю нашу. В них сила народної української культури.
Євген Пілюгін розповів зібранню, що Ярослав та Світлана Гончарі невдовзі поповнять лави Національної спілки майстрів народного мистецтва України, відповідні документи вже розглядаються у Києві.
Добрими словами про своїх земляків поділилася з гостями виставки завідувачка Яреськівського народного краєзнавчого музею Наталія Дзюба:
– Ярослава завжди цікавили народні ремесла. Він експериментув у теслярстві, ковальстві, різьбленні, та до душі припала робота з глиною. Та й чи могло бути інакше? Ще в дитинстві, на садибі свого дідуся, він знаходив багато уламків керамічних виробів – гончарного посуду, пічних кахлів, тютюнових люльок. Певно ж, творили тут колись гончарі. Поряд із садибою, в якій і нині проживає творча родина, знаходиться Гончарівська круча з покладами білої глини.
Із виставкою подружжя Гончарів привітали також завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Марина Кондратенко, відомий майстер-різьбяр Юрій Панкевич, інші колеги по творчому цеху. Музичні номери авторам і гостям виставки подарували учениці Малої академії мистецтв імені Раїси Кириченко Ольга Ведмеденко і Майя Пєлєвіна, юний піаніст, вихованець лауреата Всеукраїнських музичних конкурсів Богдана Стегнія Арсеній Васютинський. Наталія Свиридюк вручила творчому подружжю грамоти від Обласного центру народної творчості. Приємним подарунком яреськівським гончарям стало видання каталогу їхніх робіт. Першими його отримали самі митці, а також гості виставки, решта екземплярів надійде до закладів культури області.
Коли настав час надати слово Гончарам, вони скромно запросили всіх до гончарного круга на майстер-клас.
– Те, що ви зараз побачите, називається ритуванням, – пояснював майстер. – На посудину з білої глини наноситься червона глина і потім Світлана буде робити ритування – прошкрябувати дерев’яним стеком (його можна замінити звичайною паличкою чи цвяхом) малюнок. Так через червонясту глину почне просвічувати біла глина…
Поки ж вмілі руки дружини оживляли на тарелі-картині казкову пташку, Ярослав розповідав, як вили вони у Яреськах своє гніздо:
– Ми живемо в будинку, який мені залишився у спадок від дідуся і бабусі. Там народилася моя мама, там минуло й моє дитинство. Це будинок 1947 року. Коли ми туди тільки заїхали, подивився, кажу дружині: «Ну що, знову гіпсокартон, пластикові вікна?» А воно ж і довго, і дорого. Відповіла: «Ні, білимо, фарбуємо – і заїжджаємо». Так і зробили. Взимку вона помалювала на печі павичів, над вікнами – квіти – і стало дуже гарно. І стільки років ми так і жили. Нині перебудовуємо, щоб і трьом діточкам, і гостям, яких ми дуже любимо, було добре. У будівництві також використовуємо глину. В нас навіть перестінки в будинку не на цементному, а на глиняному розчині, він набагато тепліший та й дешевший. Запрягли з дітьми коня, поїхали, накопали – є і будматеріал. Спробували робити підлогу із саману (невипалена цегла із суміші глини, соломи та піску. – Ред.). Взимку стоїш на ній босими ногами, а вона тепла. Мене це настільки здивувало. Поштукатурені стіни в нас глиною із традиційними домішками. Завершувальні мазки – малюнки на стінах. Ми познаходили місцеві глини різного кольору.
Гончар щиро зізнається, що без дружини йому не впоратися, адже сам у школі мав з малювання трієчку, а також, що довго вмовляв її малювати птахів на своїх виробах. У книгозбірні крилата мрія випурхнула зі Світланиних долонь лише за кілька хвилин, протягом яких присутні спостерігали за дійством, затамувавши подих. Точнісінько так, ніби слухали спів білої пташки, котра летіла до них чи то з Яресьок, чи то із серця малювальниці.
Дякували Світлані оплесками. А на завершення зустрічі в щирому товаристві майстрів-однодумців уже снувалися домовленості про творчу подорож до довженківського селища і гостини в дружній родині Гончарів.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий