«Більськ – це відтепер наша друга батьківщина»

«Більськ – це відтепер наша друга батьківщина»

Після служби в армії лубенчанин Руслан Зінченко у 1997 році вирішив поїхати на Донеччину, зайнятись підприємницькою діяльністю. Працював на ринку в Горлівці. Там познайомився з місцевою мешканкою Тетяною, яка теж працювала на ринку, навчаючись у машинобудівному коледжі. Через деякий час одружились. У 1998 році у них народилась донька Анна.

Згодом Тетяна вступила до машинобудівної академії, що у місті Краматорську, яку через кілька років успішно закінчила. У 2006 році у молодого подружжя з’явилась на світ друга донька – Катя.
– У міських сім’ях здебільшого була одна або ж дві дитини, – розповідає Руслан. – Думали, що так буде й у нас. Вирішили дитячу коляску передати прихожанам місцевої церкви, яку відвідували. Її настоятель нас відмовляв, казав: можливо, вона ще знадобиться… Ніби у воду дивився. Через кілька місяців виявилось, що Тетяна вагітна. Так, у 2008 році у нас народився синок Тарасик.
Оскільки сім’я збільшилась, Зінченки придбали новий автомобіль. Руслан вирішив змінити роботу і надавати послуги таксі. Тетяна, яка працювала бухгалтером на машинобудівному заводі, пішла у відпустку по догляду за дитиною, а потім повернулась на роботу.
– У 2014 році на Донбасі розпочались воєнні дії, – продовжує розповідь Руслан. – Звісно, дуже переживали за дітей. На початку літа усіх трьох відвезли до моїх батьків у Лубни, а самі повернулись у Горлівку, де залишалась двокімнатна квартира, дача, земельна ділянка. Я продовжив таксувати, а дружина пішла на машинобудівний завод. Та у липні значно активізувалось пересування військової техніки, посилились обстріли з боку російських найманців, зросло число убитих та поранених як військових, так і мирних місцевих жителів. Тож змушені були зібрати речі і полишити Донбас. Приїхали у Лубни, відпочили, побули з дітьми кілька тижнів, а тоді я й кажу Тетяні: «У Більську є будинок, де проживали мій дідусь Василь Федорович і бабуся Катерина Юхимівна Кудлаї. Там я часто бував у дитинстві, дуже ті місця подобаються. Давай поїдемо, подивимось. Може, й залишимось там».
Так і зробили. Дідусь був будівельником, житло спорудив просторе. Звичайно, через те, що певний час там ніхто не мешкав, виникла необхідність його відремонтувати. Взялися до роботи. На перших порах оселю опалювали дровами…
– А як з працевлаштуванням? – цікавлюсь у Руслана.
– Нам пощастило, що СТОВ «Скіф» очолює чуйний мудрий керівник. Олексій Васильович Бовдир нас уважно вислухав, мені запропонував роботу на молочнотоварному комплексі оператором машинного доїння корів, Тетяні – завідуючою складом. Зараз я у господарстві – доглядач худоби. Директор сільгосппідприємства допоміг провести до нашого помешкання воду, виділив безпроцентну позику для встановлення опалювального котла. Вдячні йому за це.
– Хотіли б подякувати і сільському голові Світлані Володимирівні Залізняк, – приєднується до розмови Тетяна. – Завдяки їй нам виділили земельну ділянку, оформили субсидію, нині опалюємо будинок газом. У чоловіка виникли проблеми із здоров’ям – сільрада допомогла коштами.
Вже у Більську в сім’ї Зінченків народилось ще двоє діток: у 2015 році – синочок Роман, а у 2018-му – донечка Маша. Руслан і Тетяна продовжують працювати, на зароблені кошти придбали необхідну побутову техніку, потроху доводять до ладу помешкання. На черзі – облаштування кухні.
– Жодного бажання їхати назад, на Донбас, немає, – зізнаються старші Зінченки. – Тут спокійно й затишно і нам, і дітям. З’явились нові друзі і знайомі, ставляться до нас дуже тепло, щиро. Приємно, що найстарша наша донька Анна нині закінчує навчання у Полтавській державній аграрній академії. Отримає професію бухгалтера. Водночас і працює. А ще активно займається спортом, брала участь у змаганнях з марафонського бігу в Києві, Одесі, Полтаві. Катя займається вокалом у Котелевській дитячій музичній школі, вчиться грати на гітарі. Учасниця різних культурно-масових заходів у селі, другий рік поспіль виступала зі своїм сольним художнім номером на творчому звіті Більського СБК. Тарас – відмінник у школі, а ще полюбляє рибалити. Рома відвідує сільський дитячий садок. Взагалі, наша сім’я вважає, що Більськ – це відтепер наша друга батьківщина.

Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий