«Блакитна мрія» – навколосвітня подорож утрьох

«Блакитна мрія» – навколосвітня подорож утрьох

Про них кажуть: «Який їхав, таку й здибав». Хтось із родичів лише так, поблажливо, і може пояснити їхню мрію, щоб врешті змиритися з нею – бо іншого вибору й не має. А для когось ця народна приказка звучить у різних варіантах, викликаючи емоції від подиву й аж до осуду. Вони, ці двоє, уже все вирішили: з 1 серпня вирушають у подорож довкола світу зі своїм сином, якому три з половиною роки. Це – їхня «блакитна мрія» (bluedream), а відтепер так вони називають і нещодавно придбаний і пофарбований у яскраву блакить ретро-автомобіль «ГАЗ-21» – оту «Волгу», яка була нереальною мрією для мільйонів людей радянської доби.
– Для нас дуже важливо розповісти про себе полтавцям, адже Вадим звідси родом, із села Пальчиківка, що неподалік Полтави, ми якраз приїхали до його батьків, – розповідає Анна Гриненко.
Тому вона й зателефонувала до департаменту культури і туризму облдержадміністрації, де відразу ж зацікавилися мандрівниками й організували прес-конференцію для представників місцевих ЗМІ. Зустріч із сім’єю Гриненків провела в ОКІА «Новини Полтавщини» заступник директора департаменту Інна Шерстюк.
Мандрівники запізнилися на сорок хвилин – і це не перша проблема, пов’язана із старенькою «Волгою» випуску 1970 року, що вже зараз свідчить про непросту подорож попереду, та все одно, наголошує Вадим Гриненко, це якраз той автомобіль, який можна ремонтувати по ходу мандрівки. Він уже не раз у цьому пересвідчився за кілька днів, доки сім’я їхала за маршрутом: Київ–Монастирище–Качанівка–Батурин, і так через кілька областей до Полтави: всього вже 900 кілометрів проїхали по Україні, тестуючи авто. По дорозі у них украли із капота рідного для «Волги» оленя, на його місці «тепер стоїть герб України, – пише Анна у своєму блозі на Gryntravel. – Так навіть цікавіше, правда?»
Вадим і Анна розповідали журналістам про свої попередні мандрівки, ще до народження сина, й відповідали на запитання, а малий Любомир спокійно наминав ягоди із Пальчиківки, сидячи за столом між батьками. Для нього головне, каже Анна, щоб вони були поруч, а мандрувати і він уже звик: спершу Україною – навіть зійшли з ним на Говерлу, коли малюкові було три місяці. А щойно виповнився рік, вирушили у першу тривалу, впродовж півроку, подорож на Шрі-Ланку. Обоє запевняють, що малі діти – зовсім не перешкода для мандрів. Звичайно, зізнається Анна, вона переживає і багато чого боїться – «жити взагалі страшно», – але це не значить, що безпечніше сидіти вдома. Будь-де і з ким завгодно може статися щось неприємне й непередбачуване, тож вона переживає, щоб син і чоловік були здорові, щоб авто не ламалося. А чоловік, жартує, «переживає, щоб вона не надто переживала». Оптимісти – що й казати! Подорожі їх уже загартували. І їм надзвичайно цікаво відкривати світ для себе, пізнавати людей в різних куточках планети, спілкуватися з ними. Анна – філолог, добре знає кілька мов, але, запевняє, навіть без цього люди дуже добре розуміють одне одного – за жестами, мімікою. Таких прикладів можуть навести чимало. А ще, кажуть, в інших країнах люди дуже відкриті, чого і нам треба навчатися – їх не лякає, коли незнайомці звертаються до них, і вони готові допомогти в різних ситуаціях. Як було, наприклад, у Панамі, де не потрапили в готель, як планували. Йшли нічним чужим містом і не знали, як бути. Біля них зупинився позашляховик, його водій запитав, чи все добре. Коли почув, що молодій сім’ї ніде переночувати, зателефонував у готель побіля траси, де Гриненків і поселили, а новий знайомий залишив їм номер свого мобільного, щоб зверталися, якщо будуть проблеми. А ще іноземців розчулює малий білявий хлопчик, і вони спішать пригостити його смаколиками – так що іноді й батькам перепадає тих ласощів. Харчуються в подорожах частіше овочами і фруктами, м’ясо купувати дорого. Намагаються тримати якісь продукти про запас. І сьогодні для них ще не вирішене дуже важливе питання: знайти трейлер, причіп – будиночок на колесах, де буде кухня, де можна ночувати. Ведуть перемовини із вітчизняними виробниками таких причепів – пропонують їм співпрацю, свого роду рекламу – адже завдяки їхній подорожі ті зможуть розраховувати на замовників у різних країнах. І це стосується не лише трейлера – Гриненки намагаються налагодити контакти і з іншими виробниками, де можлива взаємна підтримка.
Коштів на цілий рік навколосвітньої подорожі вони не мають, але, запевняють, скрізь можна заробляти, і тут у них так само уже є досвід. У мандрівку рушатимуть із Києва, далі через Білорусь до Фінляндії, Швеції і Норвегії. Потім униз до Португалії, огинаючи Європу по узбережжю, через Данію, Німеччину, Нідерланди, Бельгію, Францію, Іспанію. Потім уздовж Адріатичного моря в Грецію, в Туреччину, Іран. Якою буде подорож ще далі – покажуть обставини, тамтешні правила. Загалом попереду – 50 тисяч кілометрів і цілий рік у дорозі!
На випадок хвороби оформляють страховку – це не для митників, кажуть, це для них важливо. Є аптечка, є необхідні знання – проходили спеціальні курси.
– Для когось ми диваки, а для когось – мотивація. То як – ми вас надихаємо чи дивитеся на нас, як на мавпочок? – питає Анна.
Запитую її навзаєм, де вона, киянка, познайомилася з полтавцем Вадимом.
– Ми працювали в Києві у французькій фірмі, я – перекладачем, а він – регіональним менеджером. Знайомі десять років, сім років у шлюбі. А подорожі – то наша спільна ініціатива, – розповідає молода жінка, яка з дитинства звикла мандрувати з батьками, а чоловік багато їздив по роботі.
І знову ж – питаємо про те, чому вони обрали для мандрівки саме «Волгу»?
– Ми знали, що будуть такі запитання, але наша «блакитна мрія» – це не про Радянський Союз, не про «совок» і «світле майбутнє», це про нас, про нашу сім’ю. Поїхали б і на «Запорожці», якби він був придатним для цього, – відповідають.
До речі, в соцмережах щодо таких питань один із читачів блогу зазначив: «А взагалі «ГАЗ-21″ – це копія Packard USA автопром… Тому і культовість… Все радянське, культове – або США, або німці з італійцями чи французи. Така собі чорна ліцензійка…»
Анна Гриненко запрошує читати її записи у блозі й переглядати відео на Gryntravel у «Фейсбуці». Вона ділиться власним досвідом, настроєм і чекає порад від інших мандрівників.
Ось кілька цитат з її блогу, ці записи – із тестової подорожі Україною.
«Ввімкнули на повну потужність магнітолу з кращими хітами Луї Армстронга і вирушили в дорогу».
«Іноді треба проїхати десятки тисяч кілометрів чужих земель, щоб зрозуміти, де ти народився і що тут твій дім. Подорож – це не лише охи і зітхання, не варто переоцінювати дорогу. Але, як показує практика, усе найскладніше згодом стає найяскравішим спогадом».
«Встановили намет під збуджений вереск сина, розпалили багаття, зварили гречаного супу із зеленим горохом… і насолоджувалися природою. Незабаром син попросився спати, а ми з чоловіком ще випили чаю під потріскування дров, і я ось про що подумала. Уранці – фортеця (Батурин. – Авт.), увечері – купання в річці. Колись наш син відкриє свій дитячий альбом і побачить подорож на «голубій мрії». Стало так ніжно на душі, до сліз…»
«Нехай наші діти поділяють нашу свободу, а не обмежують її».
«Ще один сімейний урок, який я засвоїла з подорожей: сваріться, ображайтеся, мовчіть і кричіть, але знайдіть мудрість вибачитися і швидко помиритися. Інакше ви ризикуєте давитися варениками з картоплею або ще гірше – своїм прикладом показувати дитині свою власну неспроможність і дитячість».
«Скажімо так, ніхто не застрахований від неприємностей, ніхто і ніде. Але найцінніше у будь-якій подорожі – це люди, а досвід від спілкування не можна нічим виміряти. Подорожуйте Україною, вона прекрасна…»
«Дім – це не про місце, а завжди про почуття».
Отож наші мандрівники залишили в Пальчиківці свою руду кішку, яка їхала з ними із Києва, і поїхали далі. До навколосвітньої подорожі лишається менше місяця. Ми ж маємо змогу стежити за тим, як збувається «блакитна мрія» Гриненків. А вони впевнені: «Мрії в усіх різні, але вони повинні збуватися!»

Лідія ВІЦЕНЯ
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий