Борітеся – поборете!

Аліна Гончарова. "Невидимий захисний щит".

Борітеся – поборете!

То був порив, а водночас і виклик, і ризик певною мірою теж – ніхто ж не знав, чим завершиться ця чергова сирена і куди саме «прилетить». Але вона нікого не зупинила в тому пориві показати, що ми не боїмося – не сирени, звісно, а лютого ненависного ворога, окупанта, загарбника, нелюда й убивцю, що ми єдині й згуртовані, ми у себе вдома і хто як може боронитиме свій дім, своє місто, свою Україну. Тож якраз після сирени полтавські митці та чимало їхніх шанувальників ішли на відкриття виставки в Художній салон у центрі міста, на презентацію культурно-мистецького проєкту під назвою «Борітеся – поборете», де епіграфом до закличних слів Кобзаря символічно промовляли і рядки нашого Івана Котляревського – «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть…» А відкривалася того дня, 25 березня, не просто виставка, а виставка-продаж, організована обласною організацією Національної спілки художників України. Всі сімдесят представлених митцями картин, а також плакатів, інсталяцій, тут можна купити. Кошти від продажу будуть перераховані на потреби Збройних сил України.

Ця зустріч у салоні стала особливою – у піднесеному настрої були всі присутні, люди обіймали одне одного, раділи, бо вже скучили за мистецькими акціями, і почувалися в гурті захищеними, об’єднаними вірою в Перемогу. А відтак і виступи багатьох промовців звучали особливо емоційно, піднесено.
– Ми зібралися з вами, щоб показати, що ми єдині, що Україна непереможна, – сказав, вітаючи усіх, голова Полтавської обласної організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко.
Він не міг не оглянутися в історичне минуле, не повернутися до подій різних часів і епох, коли диктатори нищили наш народ, щоб знайти відповідь на питання: чому росія так воює з Україною?
– У мене відповідь така: росія заснована на брехні, на повній підміні понять, на вкраденій назві, переписаній під себе історії, бо ж імперія без історії не може існувати… І це в менталітеті багатьох росіян: грабувати, мародерити, привласнювати… І ми єдина нація, що живе на цій землі, яка може сказати світові, що росія – це злочинець, це держава-терорист, яка використовує надбання людства, сама ж тільки споживає. Тому ми дивимося ширше на події і розуміємо, що ми маємо вистояти. І Україна вистоїть!
Хвилиною мовчання учасники заходу вшанували пам’ять усіх українців, що загинули внаслідок збройної агресії російської федерації.
– Ми в різні часи збиралися, тішилися, раділи, але ніколи не були огорнені таким сумом, який сьогодні наскрізно пронизує наші душі, залягає в наші серця, полоще, нуртує, вимордовує наше єство, – говорить письменник, науковець Микола Степаненко. – Одначе світ живе. Продовжуємо своє не існування, а життя і ми. Сьогоднішня мистецька сторінка – це ще одна яскрава літописна ланочка полтавського духовного твору… І тут вивищується те, що є для нас найзнаковішим: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!», звернення Тараса до українців – і мертвих, і живих, і ненарожденних, в Україні й не Україні сущих…
Ще Микола Іванович наголосив, що нині в правописному кодексі маємо «ще один ранг», який дозволяє нам писати з маленької літери і назву держави-агресорки, і тієї істоти, імені якої не бажаємо й промовляти. І вся Європа нині так пише. Він процитував рядки Ліни Костенко, яка промовисто схарактеризувала ту ситуацію, яка є сьогодні:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні – ми, а завтра – ви.
– Я – саме та російськомовна людина, на «захист» якої прийшли російські війська. Ми із сім’єю втікали у 2014-му з Донецька в Маріуполь, і ось через кілька років утікали вже з Маріуполя. Ну скільки можна, скільки може витримати звичайна українська сім’я? – зі сльозами на очах питає художник-монументаліст Ганна Торкаєнко.
Вона розповіла, як із колегою підготувала виставку «Маріуполь на межі» – це місто жило на грані війни всі ці роки, вона там не закінчувалася, там всі ці роки на вулицях їздили бетеери і ходили солдати. Та все одно – ніхто не міг і подумати, що 2022 року «буде дубль два». А щодо «руського міра», культури, яку несе росія, – про те свідчать триста смертей людей, які загинули під руїнами Маріупольського драматичного театру. І це тільки там, а скільки ще загинуло маріупольців – того поки не знаємо. Художниця наголосила, що не існує людей, які не були б відповідальними за нинішню ситуацію, бо кожен на своєму місці має робити те, що він може зробити. Або ж пасивно мовчати і ставати співучасником усіх жахів, що творяться сьогодні. Сторонніх тут немає – ні в нашій країні, ні в росії.
Провідний спеціаліст по зв’язках із громадськістю Полтавського академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя Наталія Святцева розповіла, як вони із художницею Мариною Рожнятовською організували збір матеріалів для малювання, що будуть передані у Харків дітям, які мусять ховатися і жити у напівзруйнованих будинках та підвалах. Головний художник Харківського академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва Наталія Денисова проводить там для діток уроки малювання. Згодом, впевнена Наталія Святцева, ми обов’язково побачимо їхні роботи на виставках у полтавських залах.
– Нас єднає любов до України, до правди, перемога буде за нами, я вірю. Триває боротьба добра і зла, світла й темряви. Бог сильніший, ми переможемо, – говорить художник Олександр Гречановський, робота якого «Дух війни» глибоко вразила всіх. А ще він попросив присутніх вшанувати хвилиною мовчання відомого полтавського художника, педагога, доцента кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету Олександра Тарасенка, котрий загинув у перші дні війни.
Директор Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова нагадала, що мистецтво – це зброя, а кожен дотичний до мистецтва – художник, поет, артист – це воїн. І в усі часи, наголосила, історія обласної організації художників була пов’язана із боротьбою за свободу.
Звучали на урочистостях і вірші, зокрема як завжди палко декламував твори Тараса Шевченка полтавець Віталій Бурмака.
Чимало робіт художників було продано уже в перший день після відкриття експозиції, інші чекають своїх нових власників у салоні, де виставка триватиме до повного розпродажу.
***
До слова, нещодавно відомий туристам київський гід Леонід Щербинко поширив у соцмережах картину італійського митця Ораціо Джентілескі «Щасливе суспільство, яке перемогло нещастя». І розповів, що її створено у 1624–1625 роках. На полотні зображена дівчина, одягнена в синьо-жовтий плащ, у правій руці вона тримає корони переможених нею царів-завойовників, які насмілилися зазіхнути на її свободу. В лівій руці тримає жезл, що дуже схожий на тризуб. Ораціо Джентілескі – італійський живописець, який вважається найкращим і найталановитішим учнем школи Караваджо. Нині картина зберігається в колекції Лувра. Так часто буває в мистецтві – пророцтва майстрів розгадуємо з часом, коли вони зримо проявляються на сценах епохальних подій.
Нинішні роботи полтавських митців уже образно вплітаються у літописну канву подій жорстокої російсько-української війни. Для творчих людей це дуже важливо – відчувати силу єднання, проявляти правду, вносити свою посильну лепту для великої справи – утвердження миру, свободи, любові, добра, наближення нашої вистражданої Перемоги. Віра у неї – безперечна.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий