Презентація нового видання про ботанічний заказник «Драбинівка» за задумом його авторів відбулася не в музейній залі чи університетській аудиторії, а безпосередньо на території цього заповідного об’єкта Полтавщини. Отож усі запрошені не тільки поспілкувалися з науковцями і відданими справі природолюбами, погортали монографію і послухали відкривача та багаторічного хранителя унікального куточка кобеляцької землі Івана Михайловича Шевеля, а й уволю надихалися пахощами літніх трав, намандрувалися заквітчаними схилами правого берега річки Кобелячок.
День у гармонії з природою мав десятки своїх мальовничих прикмет. До прикладу, авторку цих рядків супроводжував несподіваний компаньйон – одне інтерв’ю, наступне, а пістрявий метелик на верхньому кутику диктофона наче приріс… Він раює у збереженій для нас і майбутніх поколінь оазі.
Книга-присвята пам’яті Олени Байрак
Прибулих із Полтави науковців, музейників, бібліотекарів, студентів у заказнику «Драбинівка» зустрічав засновник цього заповідного куточка Іван Михайлович Шевель. Обіруч, і загалом по життю, – його найвідданіші помічники – дружина Катерина Никанорівна, донька Вікторія Малимон, яка успадкувала батькову природоохоронну місію, ще зовсім юна онука-розрада Тетянка…
Зустріч тепла, сонячна, як сам ранок, бо багато з гостей тут давно вже свої, тобто люди залюблені в зелене дітище Івана Михайловича. Комусь із приїжджих дослідників не раз ставали в пригоді шевелівські велосипеди – треба ж чимось дістатися із села до заказника, комусь Никанорівна вже за доброю звичкою пакувала в дорогу свої незабутні гостинці-смаколики. Усе в них тут по-родинному – щиро й щедро.
Презентована монографія «Ботанічний заказник «Драбинівка» – це друге видання, перероблене і доповнене. Праця покликана відобразити зміни, що відбулися на заповідній території з 2006 року. Присвятили її пам’яті відомої подвижниці заповідної справи, нашої землячки світлої пам’яті Олени Байрак, яка любила, вивчала й оберігала цей мальовничий куточок Полтавщини. Книга вийшла друком у видавництві «Дивосвіт», наклад склав 100 примірників.
– Далеко не всі навіть національні природні парки, в яких є штат із спеціалістів і де працюють відділи по дослідженню природи, мають свої монографії, а в нашому випадку це вже друга книга про ботанічний заказник місцевого значення «Драбинівка». Це також своєрідна унікальність, дивина, – розповіла ведуча презентації, одна з авторів монографії, голова обласної організації Українського товариства охорони природи, кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри прикладної екології та природокористування Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Наталія Смоляр. – Ініціював створення монографії за результатами багаторічних досліджень Іван Михайлович Шевель. Він і відкрив цю територію, і зробив усе, щоб заповідний об’єкт постав і вже три десятиліття існував.
«Заказник створений із метою збереження рослинного світу долини річки Кобелячок із різноманітною рослинністю (лісовою, лучно-степовою, лучно-болотною), багатою флорою, – читаємо в монографії. – Він виступає резерватором збереження та відтворення рідкісних степових та лісових ранньовесняноквітуючих рослин. Виконує екологічні та природоохоронні функції».
Місцеві раритети замість заморської екзотики
Над монографією працювала група з семи авторів. Іван Михайлович тішиться, що разом із ним зусиль доклали також дві його доньки – Вікторія Малимон та Валентина Нечитайло (обидві здобули біологічну освіту в Полтавському державному педагогічному інституті (нині університет).
Відрадно йому й те, що «Драбинівка» залишається предметом інтересу не тільки для досвідчених біологів, а й для молодого покоління науковців. Серед таких – кандидатки біологічних наук Тетяна Шкура та Олеся Ханнанова.
– Уперше я потрапила на цю територію іще студенткою, магістранткою, і вже тоді була вражена, бо це унікальна місцевість, де зустрічаються лісові першоцвіти зі степовими першоцвітами. Це рідкісне явище. Тут багатюща флора: на площі трохи більшій за 120 гектарів налічується 488 видів судинних рослин! – пояснює Олеся Ханнанова.
Одностайна з колегою і Тетяна Шкура. Вона нагадала, що ефективна еколого-просвітницька робота в «Драбинівці» почалася ще в роки учителювання Івана Шевеля, коли він організував у Бутенківській школі екологічний гурток, а згодом – клуб «Пролісок». Відтак науковці, які зацікавилися унікальною ділянкою лучного степу на півдні Полтавщини, залучали до вивчення зеленої скарбниці й студентів із Полтави, й аспірантів з Києва, Одеси… Краса й дива «Драбинівки» не вичерпуються.
Рецензент презентованої монографії, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства, доцент Полтавського державного аграрного університету Віктор Самородов звернувся до гостей заповідної території віршованим закликом українського поета Михайла Ситника не шукати химерної екзотики, а любити красу отчої природи.
– Нехай десь ростуть пальми, десь – ананасові плантації, а в нас є своє чудове. І нам треба його берегти, популяризувати. Приємно, що в Олени Миколаївни Байрак є послідовники, які продовжують працювати. Це цінний досвід. Він не з Америки, не з Європи, це наш досвід, який потрібно шанувати, плекати, переймати, – зазначив Віктор Самородов.
Порушив Віктор Миколайович й інше злободенне питання: скільки «чинуш» мають у нас від держави звання почесного природоохоронця України, але чи знайдеться між ними місце для Івана Шевеля, людини, яка вже обезсмертила своє ім’я в літописі заповідного куточка рідного краю?!
І немає змаганню цьому кінця
Кульмінацією презентації у «Драбинівці» цілком очікувано став момент, коли до слова запросили засновника заказника Івана Шевеля. Він хвилювався. І в коротеньких паузах було чути, як аплодували своєму хранителю і буйні місцеві трави, й випещені на зеленому роздоллі вітри. Іван Михайлович ділився теплими спогадами про учительську молодість, коли пірнав із допитливою дітлашнею у квітучу красу Драбинівських схилів. Із гіркотою розповідав про своє безкінечне змагання за майбутнє заказника з чиновниками всіх рівнів. Підбадьорювався, стрункішав, молодшав і розцвітав лицем, коли окреслював завдання «на завтра».
– Минулого року, на Першу Пречисту, нарешті з’явилося довгоочікуване рішення обласної ради про збільшення площі «Драбинівки» з 55 гектарів до 120,2 гектара. Тепер головна мета – зміна статусу заказника з місцевого на загальнодержавний. Це допоможе вберегти унікальні землі від загрози розорювання. В Україні вже втратили частину славнозвісної «Долини нарцисів» на Закарпатті. І ми зобов’язані захистити «Драбинівку». На території заказника є величезна площа, де як монокультура зростає червонокнижна рястка Буше – 26 гектарів! Якщо вдасться отримати грантові кошти, мусимо видати атлас про 48 наших найцінніших рослин, які занесені до різних охоронних списків…
До речі, Наталії Смоляр не хочеться вірити, що й нинішні площі заповідної території уже остаточні. Однієї мандрівки достатньо, щоб збагнути, що буквально самі просяться у межі заказника й прилеглі до Кобелячка тополівники – там же рідкісне птаство й унікальні гриби! Крається у знаючих людей серце, щоб не спіткала їх доля територій, де ще недавно красувалися орхідеї, а тепер виношує господарям урожай засіяне поле. Та чи господарям, якщо зазіхнули на неродючі солончаки?
А ще ж є в Івана Михайловича давня мрія створити музей ботанічного заказника. Він би чудово доповнив й існуючу тут екологічну стежину, за яку вже не одне покоління натуралістів називає «Драбинівку» природною навчально-виховною лабораторією, й еколого-просвітницький туристичний маршрут заказником.
У царстві літнього різнотрав’я
Наспілкувавшись із хранителем «Драбинівки» й отримавши для бібліотек, музеїв чи особисто на пам’ять примірники нового видання, гості заказника вирушили на власні очі побачити описані авторами монографії дива. І погода сприяла – безмір сонця над головою, легкі потічки вітру в обличчя, м’які живі килими трав біля ніг, вище колін, майже у пояс! Пахощі кругом! Вдихни і замлій… Слухай, як лине від тополівників такий же сріблястий пташиний гомін.
Маршрут мандрівки – вздовж очеретяної дрімоти Кобелячка, а відтак – на верхів’я крутого схилу. Пливемо розкуйовдженим різнотрав’ям, а Хоманьківський ліс пасе нас смарагдовим поглядом здалеку. Знає: цього разу не дійдемо. Кожен крок на маршруті – мало не повноцінна лекція від Наталії Смоляр. Ось вона обережно розділяє стеблинки високих трав. У верхньому ярусі – злаки: тонконіг лучний, стоколос безостий, пирій звичайний; нижче – голубі квіти вероніки, конюшина лучна, жовтець багатоквітковий…
А знадобиться Наталії Олексіївні перевести подих – «драбинівські» секрети вже відкриває екскурсантам Віктор Самородов. Причому «в товаристві» ботаніків чи не всіх часів і країн світу, адже за кожною вимовленою ним латинською назвою рослин оживають імена й долі їхніх відкривачів.
Якщо між травами вигулькнула лугова печериця – слово кандидатці біологічних наук Ірині Беседіній! Таємниці під капелюшками – то її наукова царина.
***
Луки світяться міріадами пелюсток і суцвіть. Мерехтять на льоту метушливі метелики. Все довкола живе. Рідне.
Вікторія КОРНЄВА.