Чарівний рай книжковий

Чарівний рай книжковий

Полтавці добре знають Тетяну Ваценко як майстриню витинанки, художника Полтавської обласної філармонії. Вона – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії імені Володимира Короленка, учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок народної творчості. І ось нещодавно Тетяна Ваценко видала книжку віршів для дітей з інтригуючою назвою – «Країна Навпакинія». Сама її і проілюструвала, до того ж запропонувавши своїм читачам ще й своєрідну гру – наприклад, порахувати мишок, які «бігають» сторінками збірки. Збірка вийшла у видавництві «Полтавський літератор» за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації.
Уже відбулося кілька презентацій, і дорослі читачі зізнаються, що їм теж цікаво подорожувати «Країною Навпакинією». Пропонуємо кілька віршів нашим читачам.

Курдуплик
З глибин старої книжки
Прийшов до Тані нишком
Малесенький Курдуплик –
Чи гномик, чи дідусь?

І, сміючись ласкаво,
Історії цікаві
Розповідав він Тані,
Як робить це татусь…

З’являвся він щоночі,
Його великі очі
Дивилися таємно
Й привітно водночас.

Дівча його чекало –
Тетянку не лякало,
Що цей чудний Курдуплик
Зникав щоранку враз…

Курдуплик говорив їй,
Що десь в країні дивній
Чекають його друзі
Й великая сім’я –

Він мав там із десяток
Малих Курдупленяток!
І всі вони носили
Його смішне ім’я!

Десь там, у товщі книжки,
Звідки приходив нишком,
Творилось дивовижне
Для дівчинки життя…

Тетянка дивувалась,
заливисто сміялась:
Оце тобі Курдуплик!
Оце так відкриття!

Малій давно кортіло –
Могла б, то полетіла
З Курдупликом у книжку,
У той чарівний рай!

Та він щось відмовлявся,
Страшенно упирався:
– Бо, – говорив, – від цього
Я щезну, так і знай…
Та мрія все ж здійснилась!
А може, то наснилось?
Так ні ж, бо був насправді
Той загадковий світ!

І цілу ніч Тетянка,
Мов пташка хворостянка,
Літала до нестями –
Ото вже був політ!

Літала і раділа,
Бо мала, що хотіла…
В старій літала книзі
З Курдупликом і без…

Та як прийшов світанок,
Курдуплик наостанок
Лиш сумно посміхнувся
І вже назавжди щез…
Про Маринку й мандаринку
В першокласниці Маринки
Є велика мандаринка.
Соковита і духмяна,
І, як сонечко, рум’яна…

Вабить око і дурманить,
Діточок до себе манить…
Перший клас завмер в чеканні.
Тільки сподівання марні.

З’їла дівчинка Маринка
Ту солодку мандаринку…
Навіть не моргнула оком,
Всіх забризкуючи соком…

А Миколки та Галинки
Дружно лиш ковтали слинки…
Схаменулася Маринка:
– В мене ж є іще шкуринка!

Вона, правда, гіркувата
І жується, наче вата…
Та добру ж не пропадати!?
Може, друзям її дати?

І дала всім по шматочку
Мандаринчину «сорочку»…
І з тих пір оту Маринку
Називають всі ШКУРИНКА!!!
Подарунок для корівки
Якось одній симпатичній
корові
Подарували бички
Кульки повітряні і кольорові,
Ще й карамельки – «Рачки»…

Як же зраділа красуня рогата!
Аж затремтіла уся.
Заздрили їй лиш кобилка
пихата
Й зовсім дрібне порося…

Щиро раділи подруги-корівки:
Чорні, руді та рябі.
В захваті очі в них лізли
на брівки:
От би отак і собі!

Кульки до ріг прив’язала
Ласуня,
Декілька ще й до хвоста.
Вийшла з корівоньки справжня
красуня!
Байдуже, що затовста!

Раптом за вітром корівка
злетіла! –
Бачили б ви цей політ…
Як же вона цьому диву
зраділа –
Мріяла ж бо стільки літ!

Кульки по небу несуть
мандрівницю,
Хвіст граціозно стирчить,
Радісні слізки стікають
по пиці, –
Мабуть, від щастя кричить!

Дуже злякався могутній
соколик
Диво коли те узрів:
– Скільки живу, а не бачив
ніколи
Літаючих в небі корів!

Кульки на сонці блищать
кольорові
У глибині верховіть…
Як пощастило Ласуні-корові!
От би й собі полетіть…
Калинонька
Юная полтавочка
Дівчинка Наталочка
У хустиночці барвистій
У садку зеленолистім
Разом з братиком Іванком,
Одягнувши вишиванки,
Уже майже півгодини
Дружно садять кущ калини…
В них робота аж кипіла:
братик вирив ямку вміло
І промовив до сестрички:
– Наливай туди водички!
Щоб міцним було коріння,
Подаруймо їй насіння!
– А щоб ягідки калини
Були схожі на перлини,
Пісню гарну заспіваєм, –
Хай летить над рідним краєм!
Хай калинонька зростає
Серце людям звеселяє,
Бо червоная калина –
Символ неньки України!
Недаремно ми і досі
УКРАЇНЦЯМИ звемося!
З давнини це знають люди…
ТАК БУЛО, І Є, І БУДЕ…

Тетяна ВАЦЕНКО

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий