Занадто висока ціна на цукор викликає нині негативну реакцію споживачів. Чому ж так сталося?
Останніми роками значно зменшилися посівні площі під цукровими буряками. Більшість аграріїв відмовляються від вирощування цієї культури через низьку врожайність у зв’язку з кліматичними змінами та пов’язаним із цим дефіцитом вологи в ґрунті.
Торік в Україні було вироблено 982 тисячі тонн цукру, що на 34% менше від аналогічного показника попереднього року та вдвічі менше від обсягів виробництва п’ятирічної давнини. Причинами такого скорочення є зменшення обсягів виробництва буряку в Україні та низькі ціни на цукор. За попередніми оцінками Державного комітету статистики, торік було зібрано 8,3 млн тонн цукрових буряків, що на 19% менше від валового збору в 2019 році. Згідно з даними FAO, починаючи з 2016 року, світові ціни на цукор поступово знижувалися аж до лютого 2020 року. За цей період вартість цукру знизилася аж на 48%. Однак, починаючи з лютого 2020 року, ціна на нього почала зростати.
За останні 5 років рівень споживання цукру на одну людину скоротився на 19% і в 2019 році склав 28,8 кг на рік. Торік його було експортовано 151 тисячу тонн, що на 36% менше 2019 року.
В Україні першу цукроварню було побудовано ще в 1822 році в селі Бучак Канівського повіту. З початком 1840-х років цукровиробництво розвивалося швидко. Якщо в 1830 році було 6 заводів, то в 1842-му – 52 заводи. Під час Першої світової війни цукрова промисловість занепала, але в наступні роки швидко відбудувалася і досягла довоєнного рівня. Із середини 1930-х років низку цукрових заводів було реконструйовано, споруджено ряд нових, серед них – 4 великих: Лохвицький (найбільший завод в СРСР і Європі) й Веселоподільський на Полтавщині, Куп’янський на Харківщині та Гніванський на Вінничині. Кількість цукрових заводів в УРСР становила 74,5% від загальної кількості таких заводів в СРСР, а виробництво цукру – 73%. За часів Другої світової війни частину заводів було зруйновано. Швидких темпів розвитку цукрова промисловість набула у 1955–1970 роках. Тоді було збудовано 38 нових високомеханічних підприємств. У 1975 році чисельність цукрозаводів в УРСР зросла до 185, а в 1982-му їх було 191.
Поряд із виробництвом цукру з цукрового буряку зараз усе більше використовується цукрова тростина, через це значення цукрової промисловості в експорті України відійшло на другий план.
Щодо виробничих потужностей, то в 2019 році працював лише 31 цукровий завод. Нині цукробурякове виробництво України перебуває на етапі пошуку шляхів виходу з економічної кризи. У 2009–2010 роках відбулося зростання ціни на цукор на світовому ринку більш ніж удвічі. Це був надто мотивуючий фактор для аграріїв, щоб продовжити збільшувати посівні площі. У 2010 році вітчизняними цукрозаводами було вироблено 1546 тисяч тонн цукру. Але недостатня забезпеченість заводів цукросировиною протягом сезону негативно позначилася на виробництві.
Ринок цукровиробництва, на жаль, регулюється не ринковими механізмами, а адміністративними нормами. Саме такі вимоги встановлені Законом України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру». Так, квоти встановлювали обмеження на постачання цукру як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Квоти також спричинили давальницькі схеми на ринку. Через законодавчі обмеження підприємці розраховуються за отриманий від аграріїв буряк, останні, щоб отримати кошти, змушені реалізувати продукцію за цінами, нижчими від ринкових. Понад 40% сільськогосподарських підприємств та понад 90% особистих селянських господарств надають сировину на давальницьких засадах. Не завжди працює і норма про мінімальний рівень ціни на цукор. Інколи, коли цукру на внутрішньому ринку надлишок, його вартість падає нижче від законодавчого рівня. Зрозуміло, що частина ринку йде в тінь, а в галузі знижується рух обігових коштів.
Ринок постійно змінюється, враховуючи коливання валютного ринку, а тепер ще й через пандемію, тож нині стан у буряковій галузі доволі напружений. Останні 3 роки були нелегкими для цукровиробників. Підприємства працювали на межі збитковості, так як світові ціни на цукор знижувались, а ціни на супутні матеріали для його виробництва зростали. Це призвело до скорочення посівних площ і виробництва цукру в цілому.
Як повідомляє прес-служба Мінекономіки, через несприятливі погодні умови, зокрема посуху, в 2020 році було зібрано значно менше буряків – 8,6 млн тонн, що знизило обсяги виробництва цукру. Щоб забезпечити учасників виробничого процесу цукросировиною, у березні Мінекономіки видало ліцензії на імпорт 120 тисяч тонн цукру-сирцю. Також розглядається питання видачі ліцензій на імпорт додаткових 50 тисяч тонн цукру-сирцю.
Однією з причин зростання ціни на цукор є зниження врожайності цукрових буряків, активізація покупців на ринках СНД. Більшість цукрових заводів починають притримувати товар в очікуванні вигідних цін.
Нині, на жаль, кількість виробників цукру суттєво зменшилась, вирощування цукрових буряків гальмується, робота цукрозаводів паралізується, коли ринкова ціна стає нижчою за мінімальну, через що вони не можуть реалізувати цукор, а сам ринок переповнений посередниками, які займаються торгівлею цукру. Також чи подешевшає в цій ситуації цукор? Запитання, як то кажуть, риторичне.
Вікторія МОРОЗОВА,
агроном, член Громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства».