Про аварію на Чорнобильській АЕС написано немало – тисячі публікацій та фахових досліджень, у тому числі на Полтавщині. Здавалося б, джерельна база для суспільства є вже цілком достатньою, але і сьогодні ця тема «кровоточить», привертає до себе увагу як дослідників, так і пересічних громадян, особливо молоді. Привертає увагу, передовсім, масштабами трагедії, людськими долями і … недомовленістю.
У результаті найбільшої за історію атомної енергетики аварії 26 квітня 1986 р. на 4-му блоці ЧАЕС було повністю зруйновано активну зону реактора та пошкоджено більшість несучих конструкцій реакторної частини енергоблоку, знищено бар’єри та системи безпеки, які захищали довкілля від радіонуклідів. Тож комплекс заходів із ліквідації наслідків аварії охоплював роботи із дезактивації, відселення із забруднених територій, медичних обстежень тощо. Щоб окреслити масштаби аварії, нагадаємо загальновідомі дані. Внаслідок забруднення радіонуклідами значної території в Україні було виділено три основних зони: зона відчуження (площа 982 кв. км; м. Прип’ять, 15 населених пунктів, 4627 дворів, 4 колгоспи, 9 промислових об’єктів, 11 навчальних закладів, проживало 62 852 чол.), зона відселення (площа 3320 кв. км, 23 населених пункти, 9969 дворів, 5 колгоспів і радгоспів, 8 промислових об’єктів, 27 навчальних закладів, проживало 33 562 чол.), зона жорсткого контролю (площа 1500 кв. км; м. Прип’ять, 86 населених пунктів, 29 754 двори, 2 колгоспи, 16 промислових об’єктів, 44 навчальних заклади, проживало 46 200 чол.).
За офіційними відомостями, близько 200 000 працівників (відомих як «ліквідатори») УМВС, пожежних служб, військовослужбовців, мобілізованих «добровольців» були залучені до стримування і ліквідації наслідків аварії. Пізніше кількість цих людей, зареєстрованих як ліквідатори, збільшилася до 600 000–800 000, хоча, на думку фахівців, багато хто із занесених у списки одержали вже незначні дози опромінення.
Тисячі полтавців перебувало у зоні відчуження упродовж 1986–1987 рр. (основні роботи були завершені вже у грудні 1986 р.). Зрозуміло, що через закритість теми точну кількість ліквідаторів у період активних ліквідаційних робіт підрахувати надзвичайно складно. Інформація про аварію, особливо у другій половині 1980-х, або замовчувалася, або надавалася ЗМІ для населення дозовано.
Зрозуміло, що органам влади, у тому числі місцевої, було відомо про аварію на ЧАЕС вже 26 квітня 1986 р. Джерела свідчать, що вище партійне керівництво чудово знало і про ті неподобства, що виявилися ще під час будівництва станції і після того, як вона стала до ладу у 1977 р. Попри це новітня сторінка Чорнобильської історії писалася знову ж таки із замовчуванням і брехнею. Тож нічого дивного не було у тому, що першим повідомило населення про чорнобильську трагедію радіо «Свобода», і перші рекомендації, як поводити себе за умов підвищеної радіації, надало також саме це радіо.
У ту знакову суботню ніч 26 квітня 1986 р. першими вступили у боротьбу з невидимим і незнаним досі лихом енергетики та вогнеборці. Не маючи достатньої інформації про небезпеку і, відповідно, належного захисту в боротьбі зі стихією, вони одержували надто велику дозу опромінення, інколи несумісну із життям. Серед тих перших Героїв і наш земляк, уродженець селища Новооріхівка Лубенського району, начальник електричного цеху з експлуатації Чорнобильської АЕС Олександр Григорович Лелеченко (1938–1986). Указом Президента України від 21.04.2006 О. Г. Лелеченку присвоєне звання Героя України (посмертно).
Подвиг у ті роки масово здійснювали працівники УМВС, пожежники, медичні працівники, військові, колгоспники, рядові працівники установ, підприємств та організацій, у тому числі Полтавської області. Тож треба про це пам’ятати і віддавати належну шану героям.
Для кращого розуміння того часу пропонуємо один з документів, який друкується мовою оригіналу.
Тарас ПУСТОВІТ,
заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України.
Постанова бюро Полтавського обкому КПУ «Про незадовільну роботу серед членів родин військовослужбовців, мобілізованих на збори в лави Радянської Армії, несвоєчасне реагування на їхні скарги та заяви»
Липень 1986 р.
О неудовлетворительной работе среди членов семей военнослужащих, призванных на сборы в ряды Советской Армии, несвоевременном реагировании на их жалобы и заявления.
/тт. Прищепа, Горобец, Ждан, Латенко, Кива, Вернигора, Мякота, Блинов, Залудяк, Ковинько, Жабченко, Моргун/
18 июля с.г. в обком партии поступила информация о намерении группы граждан г.Лубен, в основном жен и матерей военнослужащих, призванных в мае-июне на военные сборы и работающих по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС, посетить Лубенский военный комиссариат и высказать свои претензии.
В процессе проверки установлено.
В 25 мотострелковую дивизию, дислоцирующуюся в г. Лубны, которая направлена на работу по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС, Лубенским военкоматом 3 и 31 мая призвано 2171 человек приписного состава. Из их числа 1350 жителей города Лубны, 821 из сельских населенных пунктов района, приписанных к этой дивизии. (Всего в дивизию призвано 7105 жителей Полтавской области). Во время призыва им объявлен срок пребывания на сборах, который был указан в повестке, – 55 суток. Впоследствии он продлен до 6 месяцев, о чем стало известно родственникам призванных.
19 июля к 10 часам в военкомате собралось около 150 женщин, отдельные с детьми дошкольного возраста, которые настаивали на возвращении призванных после истечения ранее указанного срока и замене их другими. При этом высказывалось беспокойство об их здоровье. Коллективная беседа с прибывшими продолжалась более двух часов, после чего часть из присутствующих ушла, а 85 человек остались на личный прием, и все были приняты.
В процессе приема выяснились серьезные просчеты, допущенные при призыве и в реагировании на заявления и жалобы граждан. Среди призванных оказались многодетные, а также имеющие на иждивении двое детей и родителей-инвалидов, те, которые в этом году возвратились со срочной службы в Советской Армии.
Выяснилась и слабая связь и взаимная информация между отдельными военкоматами, командованием 25 мотострелковой дивизии и местными партийными и советскими органами. Было установлено, что с такими же заявлениями 17 июля в областной военкомат обратились 28 женщин из Хорольского района, а 12 июля группа женщин – в тот же Лубенский горвоенкомат. Высказывая беспокойство о здоровье призванных на сборы, они ссылались на письма, полученные из воинских частей.
Зная о такой обстановке, зам.облвоенкома т. Симон Л. А. и зам.начальника политотдела т. Подлесный И. Н. проявили безответственность, не приняли исчерпывающих мер к ее нормализации, не сообщили партийным и советским органам о создавшемся положении.
Подобные негативные проявления стали возможными вследствие того, что отдельные горкомы, райкомы партии, горрайисполкомы не обратили внимание на особенность сборов и условий работы призванных, своевременно не провели разъяснительную работу среди членов семей.
Областной военный комиссариат (тт. Латенко П. П., Рожик В. И.) не принял необходимых мер к повышению ответственности военкомов на местах за качество призыва, своевременного и делового реагирования на жалобы и заявления родственников военнослужащих, призванных из запаса.
Бюро обкома Компартии Украины постановляет:
1. Обратить внимание бюро Лубенского и Кременчугского горкомов, Хорольского райкома партии (первые секретари тт. Соболев А.Н., Залудяк Н.И., Полтавец И.И.), исполкомов горрайсоветов (председатели тт. Канула В.М., Головко Ф.Ф., Литвиненко А.К., Горюн В.Ю.) на серьезные упущения в работе среди членов семей военнослужащих, призванных на сборы и работающих по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС, и обязать их устранить допущенные недостатки.
2. Горкомам, райкомам партии усилить разъяснительную работу среди членов семей военнослужащих, призванных на сборы, глубоко знать обстановку на местах и своевременно влиять на нее.
3. Исполкомам местных Советов народных депутатов (т. Мякота A.C.), военкоматам (т. Латенко П.П.), профсоюзным комитетам (т. Вернигора Л.М.) внимательно разобраться со всеми жалобами и заявлениями членов этих семей, оказать им всемерную помощь в решении бытовых и хозяйственных вопросов.
4. Обкому ЛКСМ Украины (т. Барабаш В.В.), горкомам, райкомам комсомола установить тесные шефские связи с 25 мотострелковой дивизией, вести постоянную воспитательную работу среди членов молодых семей.
5. С целью укрепления связей, взаимного информирования, встреч с воинами-полтавчанами систематически направлять в дивизию партийных, советских, профсоюзных и комсомольских работников.
6. Довести до сведения Высшего Военного Совета Краснознаменного Киевского военного округа данное постановление бюро областного комитета партии.
Серетарь обкома Ф. Моргун.
Держархів Полтавської обл., ф. п.-15, оп. 35, спр. 19, арк. 2-4. Копія.