«Что то за волность?  Добро в ней какое?..»

«Что то за волность? Добро в ней какое?..»

Розкішні місця поблизу Гадяча, створені матінкою-природою, Лариса Косач наприкінці ХІХ століття назвала найукраїнішою Україною. Мине якихось два-три десятиліття, й у Полтаві постане, скажемо так, архітектурно-скульптурний комплекс, створений людським генієм, який за силою національної енергії й енергетики, мабуть, є унікальним. Творіння Василя Кричевського й Івана Кавалерідзе стали єдиним символом надбаної нашим народом упродовж віків матеріальної й духовної культури, що постає у слові, пам’ятникові, палаці. Нині це – площа Конституції, поруч – вулиця Соборності, неподалік – меморіальна садиба Івана Котляревського. А ще – давня Спаська церква і відновлений Свято-Успенський собор…
Собор, соборність – сталість, монументалізм і об’єднавча дія. Вони немов увиразнюються будинком музею і пам’ятником Кобзареві (Тарасові Шевченку) – не тільки персоні, а явищу, потужному напрямку народної духовної культури, котрий об’єднував краї й землі, а не «собірал», сіреч, завойовував їх.
І собор, і соборність більшовицьким кагалом різношерстих та різномастих «собіратєлєй», які дуже швидко й дуже ефективно засвоїли імперську, шовіністську науку розділяти і владарювати, не просто заперечувалися, а й нищилися «со всєй пролєтарской нєнавістью». Власне, як і все людське, бо воно загрожувало існуванню більшовицької диктатури і диктаторів.
Коли за Гончаревим «Собором» постав Сверстюків «Собор у риштованні», глиняні ноги марксистсько-ульяновсько-джугашвілівського «колоса» затремтіли. Але не крах імперій умовних вартостей, а об’єднавча місія і функція будують державу. Такий величний державний чин було законодавчо оформлено провідниками УНР і ЗУНР понад сто років тому. Впродовж наступних десятиліть, сповнених політичними катастрофами, війнами, геноцидами-голодоморами, коли вже здавалося, що «будєт людям счастьє, счастьє на вєка», якимось дивом – лише Божим промислом – жевріла-не згасала в народі пам’ять про далеке і близьке минуле. Пригадую розповідь старшої колеги про те, як вона, вчорашня випускниця сільської школи, вступила на факультет журналістики Київського університету і її батько, переповнений гордістю сільський трудівник, зі сльозами на очах просив доню-розумницю знайти у столиці, дізнатися, що ж то за пісня така, в якій є слова: «…Наливайко і Павлюк / Ще й Тарас Трясило / Із могили кличуть нас / На святеє діло». Починалися 1970-ті з ковбасою у великих містах по «два двадцять».
Что то за волность? Добро в ней какое?
Ины говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против волности еще оно блато.
О, когда б же мнh в дурнh не пошитись,
Дабы волности не могл как лишитись.
Будь славен вовhк, о муже избранне,
Волносты отче, герою Богдане!
Цей вірш Григорій Сковорода озаглавив «De libertate» (Про свободу). Син сотника, спудей Києво-Могилянської академії, козак-характерник, мандрівний філософ (творчий побратим кобзарів) поетично оформив предковічну істину: «…зрівнявши все злото, / Проти свободи воно лиш болото».
Богом дані людині свобода (волность давньоукраїнською) і соборність (єдність церковнослов’янською) «не становлять окремого царства, вони суть прояви людського буття» у державі «без рабства, без панства, насильства і грат…» Утопія, мрія? Мрії збуваються, якщо не лише мріяти, а й діяти.
***
Юна полтавчанка у свої студентські 1970-ті так і не змогла дізнатися, з якої ж то пісні рядки, процитовані батьком. Не було де і в кого розпитати. «Отняли список и негде узнать» («Реквієм» Анни Ахматової – теж наслідок зречення Ганною Горенко й тисячами інших, ім’я яким – легіон, своєї українськості). Промайне історична мить у два десятиліття, відроджений національно-визвольний рух відродить державність тисячолітньої України, повернуться пісні Української революції початку трагічного і героїчного ХХ століття. Серед них і та, із строфою, присвяченою Наливайку, Павлюку, Тарасові Трясилу, – один з варіантів нинішнього державного гімну, в якому йдеться про козацьких гетьманів й отаманів – захисників рідної землі й віри православної. Слова Павла Чубинського і Тараса Шевченка, музика народна з Кубані.
Ми ні в кого нічого не загарбували. Тож єднаймося в соборній державі, щоб відстояти, захистити своє.

Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий