«…Ця яскравість, ця відкрита душа – вона вражає»

Ще на початку минулого століття в Україні існував не один десяток осередків гончарства. Більшість із них занепали або навіть зникли. Це дуже контрастує з Опішним. Селище зміцнює свій імідж столиці українського гончарства. Ще одне свідчення цьому – Х тиждень Національного гончарного здвиження в Опішному «Здвиг-2018». У його рамках відбувалися творчі змагання митців глини, обмін думками та досвідом спеціалістів з кераміки. Вже традиційно до творчої атмосфери тижня приєднувалися представники інших народних ремесел, звучали українські пісні. Найбільше це розкішне поєднання відчувалося в день Національного фестивалю гончарства, де неповторна мистецька аура зливалася з ярмарковим колоритом.
Опішне – на все розкішне
– Скільки коштує така велика свинка, вона ще й посміхається?
– 700 гривень.
– Ага, а ось ця маленька мишка?
– 30 гривень, вона остання така залишилася.
Це – один із безлічі діалогів на торжищі, що вирувало у Містечку майстрів на Національному фестивалі гончарства. Мишку вдалося продати, а ось від свинки відмовилися.
«У людей зараз не так багато грошей, попит зменшився», – розповідає Вікторія. Вона виготовила глиняні вироби і привезла на продаж із Полтави до Опішного. Відсіль родом її батьки.
За парканом Містечка майстрів – теж торгівля. Чимало саморобних розкладок. Полтавець Сергій представляється як дипломований кераміст. Він пропонує за 20 гривень магнітики – невеличкі сувеніри з глини з написом «Опішне». Покупців вистачає. «Мені відмовили у торгівлі в Містечку майстрів, то я тут стою», – пояснює Сергій.
Ініціатор і керівник команди фестивалю, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Олесь Пошивайло пояснює ситуацію: «За межами території залишаються майстри, які більше продукують аматорську кераміку, часто дилетантську, еклектичну. Це явище культури завжди існує, супроводжує традиційну культуру і високе мистецтво. Можливо, хтось із них перейде в розряд традиційних майстрів. Хай вчаться».
Вартість одного погонного метра у наметі зі столом та стільцем – 100 гривень. У день фестивалю всі намети були зайняті, покупці товпилися біля них, руки у декого були обтяжені щойно придбаними виробами, й не тільки керамічними. Тут торгують майстри вишивки, петриківського розпису, закарпатських сувенірів, живописці.
«У нас є багато таких фестивалів, – розповідає цьогорічна учасниця опішненського фестивалю, керамістка з українським корінням із США Наталі Кормелюк. – І щоб придбати там торгове місце, на один чи два дні, треба 500–700 доларів. Але багато робіт продається, інакше ніхто б не платив за місце. Зараз гончарство в Америці розвивається. Одні гончарі зосереджені на виставках у галереях, вони вибудовують свій імідж, не звертають особливої уваги на виготовлення, наприклад, посуду. Інші, навпаки, зосереджені на виробах широкого вжитку».
***
До речі, наприкінці фестивального дня Вікторії таки вдалося продати свою веселу свинку. Хтось не пожалів 700 гривень, щоб прикрасити свою оселю чудовим гончарним виробом, що виконаний в опішненському стилі.
Діалоги з глиною
У рамках X Національного гончарного здвиження в Опішному відбувалися виставки, у тому числі й творів пані Наталі Кормелюк – «Діалоги з глиною». Серед більш ніж ста її робіт важко не помітити ті, які створені в опішненському стилі. Вони народилися в Опішному, з місцевої глини. «Опішненська глина відрізняється від американської, там вона в основному – кам’яна маса. Я в Опішному була ще у 1989 році, зустрічалася з майстрами Гаврилом та Євдокією Пошивайлами, світла їм пам’ять, і саме вони дуже на мене вплинули, вразили своїм розписом».
У Містечку майстрів зустрічаємо іншу закордонну учасницю нинішнього фестивалю – Дануте Гарлавічене з Литви. Вона також гончарює.
«Ваші візерунки, ваш декор дуже відрізняються від надбань інших народів, – ділиться своїми враженнями керамістка з балтійської країни. – Ми, литовці, такі стримані, у нас прямі лінії і форми, а у вас вони більш м’які. І ця яскравість, ця відкрита душа – вона вражає».
Пані Дануте вважає, що така особливість точно допомагатиме гідно представляти Опішне не тільки в культурній сфері, а й у бізнес-починаннях.
«Якщо майстерність не збивається на шаблон, то вироби справжніх майстрів мають надзвичайний попит у Європі», – вважає директор департаменту культури та туризму Полтавської облдержадміністрації Валентина Вождаєнко. Вона повідомила, що кілька полтавських народних майстрів чи не щомісяця беруть участь у різноманітних фестивалях і ярмарках за кордоном.
«Прибуток є. До нас в Опішне приїздять – купують, ми їздимо продаємо на різні заходи, зокрема на День села», – говорить про хороший захід, який проводиться нині в багатьох районах області, Любов Кальна, яка 40 років працювала живописцем на керамічному заводі в Опішному. Це підприємство нині, на жаль, не діє.
«Молоді стало більше в гончарній справі»
На фестивалі пані Любов веде майстер-класи: вчить, як розписувати гончарні вироби. Навколо неї багато охочих опанувати прадавню справу, особливо дітей. Їх навчає, а нам розповідає: «Мені здається, популярність гончарства зростає. Людей цікавить екологічний посуд, ми ж свої вироби молоком обпалюємо або узваром обливаємо і випалюємо. Молоді зараз стало більше в гончарній справі, ще не так давно стільки не було».
І справді, молодих облич серед учасників гончарного фестивалю багато. Навпроти Любові Кальної уміло крутить гончарне коло молодий майстер Ростислав Тихов. Зачаровані глядачі стають у чергу, щоб перейняти ази. Серед них – Ольга Вершина з Києва. «Я перший раз сіла за гончарне коло, відчула себе гончаркою, – ділиться враженнями гостя зі столиці. – Я тут уже купила вареничницю, таку велику із кришкою, і мисочку, і глечик. Ми дома тільки екологічно чистим посудом користуємося».
А тим часом за гончарне коло вмощується маленький хлопчик. Ростислав допомагає йому правильно сісти і розпочати створення першого в його житті глечика. Творчо-педагогічний процес не заважає майстру відповідати на наші запитання. «Я з Полтави, з Подолу. Гончарством займаюсь 12 років. А як же інакше – батьки мають майстерню. Коли справа налагоджена, то неважко виробляти. Головна проблема – реалізувати. Зараз попит зменшився, а майстрів з’явилося багато».
Часто від українських гончарів можна почути нарікання на китайську продукцію – азіатський посуд і сувеніри заполонили наш ринок. І не тільки наш. Американська керамістка Наталі Кормелюк, посміхаючись, говорить: «О, ми би були задоволені, якби заборонили низькопробну китайську продукцію. Вона у нас є, але люди самі себе виховують, ми, як гончарі, виховуємо свою публіку, як треба до свого ставитися: це програми в школах, в університетах. Так, у нас багато є товарів «Made in China», це нормально, це такий порядок, але з іншого боку – люди цінують своє».
Українська пісня у живому виконанні аматорських колективів з різних куточків нашої країни супроводжувала усі дійства Національного фестивалю гончарного мистецтва. Свято поєднало не тільки керамістів, а й ковалів, майстрів бодіпейнтингу (малювання на тілі). Переможцями різноманітних фестивальних конкурсів ставали умільці, яким у своїй творчості вдалось втілити особливості української культури.
«Ми, художники, працювали разом. Я звернула увагу, що дехто намагається якомога більше кольорів використовувати, щоб розмалювати модель», – ділиться роздумами з приводу своєї перемоги в конкурсі бодіпейнтингу художниця з Києва Валентина Проценко. Тіло її моделі повністю червоне, тож і назва композиції – «Дівчина Вишня». На яскраво червоному – лаконічні візерунки.
«Червоний – символ життя. Орнаменти – це з опішненських мисок. Народне мистецтво вчить, що для сприйняття, візуальної досконалості достатньо кілька кольорів, наприклад – червоний, чорний, так само три кольори», – продовжує Валентина. Вона ще й гончарювала на фестивалі, адже за професією – кераміст. Училася 10 років. Спочатку в училищі, потім в інституті.
Дівчина Вишня з Опішного – модель Марія Петренко – дещо втомлена, але задоволена: «Мені дуже подобається мій образ, я щиро вдячна своєму художнику за такий витвір мистецтва». П’ять годин напруженої праці, а змиваються спеціальні фарби з тіла за п’ять хвилин. На попередніх фестивалях були спроби розмальовувати рідкою глиною, але вона швидко відпадає. Бодіпейнтингу не так пощастило, як кераміці. Кераміка – на віки. Чимало робіт гончарів, які вони створюють під час щорічних Тижнів гончарного здвиження, точно матимуть довге життя.
Княжий знак, Державний Герб України
Особливістю змагальної програми цьогорічного Тижня гончарного здвиження був конкурс «Творю з думкою про Україну», присвячений 100-річчю, відколи Тризуб став основою Державного Герба Української Народної Республіки. Василь Кричевський створив головний символ нашої держави у 1918 році. Авторами роботи, яку визнали найкращою на конкурсі, стали Світлана Мотрій і Валентина Гармаш. Вони досвідчені майстри Колегіуму мистецтв у Опішному імені Василя Кричевського. Їхній таріль зі стилізацією герба цього славетного митця вразила журі.
«Ми поєднали елементи розпису Кричевського з опішненським орнаментом», – так Світлана Гармаш прокоментувала роботу, яка гідна представлення на престижних виставках і в колекціях.