Дарунок від Бога

Ніхто не повірить, та й Олена вже сама не може повірити, що їхній Сашуня не рідний, а дитбудинівський. Ось який парубок виріс за ці роки. Школу закінчив, охайний, старанний, завжди допоможе і пожаліє батьків.
Але що дуже дивує Олену: чому колись Бог забрав її мертвонароджене дитя, а невідомо чиє дав на виховання?
Так гарно Олена з чоловіком жила, лише дітей довго не було. Нарешті вимолили в Господа вагітність, та доля жорстоко обійшлася з нею…
Із передчасними трагічними пологами розпочалася чорна смуга в житті. Чоловік Дмитро запив, тікав із дому й десь пропадав. Щодня сварки…
“Для кого жити? Навіщо про все дбати?” І так минуло кілька років, доки не вирішили побувати у дитячих будинках, подивитися на тамтешніх вихованців. Можливо, сподобається якась маленька душа? Дуже вже хочеться Олені дівчинку-помічницю в домі. Хотілося дворічну дитину взяти… Ось уже й у другому дитбудинку ходять. Дітки граються, шумлять, бігають. Там дівчинка у вікно вдивляється, ось дитя упало, плаче. Бідненькі, нікому їх і пожаліти. Великі сині оченята довго роздивляються прибулих гостей… Дивний хлопчик не зводить погляду. І раптом – “Мамо, мамочко! Де ж ти так довго була? Я так чекав, так виглядав. Мої рідненькі! Заберіть мене звідси!”
Рученятами обняв за ноги… В Олени ледь серце не вискочило, сльози залили обличчя, навіть Дмитро не стримався. Дітвора навкруги замовкла, насторожилась. Вихователька оніміла – не знає, що далі робити: “У нас такого ще й не було. Є такі діти, що до кожної жінки звертаються: “Тьотю, візьміть мене додому, будьте моєю мамою”. А зараз я не знаю, що робити, ви ж хотіли дівчинку”. “Як це, що робити? Раз Господь послав нам це хлоп’я, то його й беремо”.
Як виявилося, Сашуні було три роки, коли його батьки загинули в автокатастрофі, а старенька бабуся говорила малому, що вони далеко поїхали. От і дочекалась дитина свого щастя…
Зовсім змінилися Дмитро та Олена. В їхній оселі засвітило маленьке сонечко. А Саша й справді на дівчинку був схожий, а ще, так усі говорили, – й на Олену. “Мамочко, таточко”, – все щебетало дитя. Як виявилося, Сашуня ще й талановитий хлопчик. Яку пісню почує, уже й співає. І в дитсадочку, і в школі без його участі концерти не проходили. Вдома сусіди заслуховувались. Так пролетіли шкільні роки, вже й в інституті навчається. А Олена все мріє, що колись подарує її син онучку, маленьке сонечко з бантиками…
Рости, сину, мій соколе,
Мов дубочок у гаю,
Щоб міцний був і красивий,
Як веселка в розмаю.
Вилітаєш із гніздечка
У широкий дивний світ,
Хай міцні ростуть крилечка,
Вже тобі сімнадцять літ.
Не забудь свою матусю,
Бо вона на схилі літ
Посивіла і змарніла
Віддала тобі свій квіт.
Знаю, будеш десь далеко –
Не забудь свій рідний край,
Радість хай несуть лелеки.
Вчення ж батька – пам’ятай.

Любов МОШУРА.
Новосанжарський район.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий