Де народився, там  і згодився

Де народився, там і згодився

Срібна медаль, червоний диплом, кандидатська дисертація – «букет» досягнень нашого земляка

Музична школа, футбол, карате…

Кандидат юридичних наук Олексій Бруслик народився в Кобеляках 30 березня – у день Теплого Олексія і цим самим вибрав собі ім’я.
– Дитинство було щасливим, безтурботним, зігріте любов’ю батьків, дідуся, бабусі. Пам’ятаю, десь у три-чотирирічному віці йду до дідуся з бабусею по татовій лінії (вони жили на іншій вулиці) і співаю (це мені передалось від мами, в неї співуча родина). А сусіди чують і гукають бабусі: «Зустрічай гостя!». А коли було років шість, поїхали на Житомирщину, святкували ювілей іншого дідуся. Зібралася вся родина, співали, дідусь грав на гармонії. Мені було не зрозуміло: як йому вдається грати двома руками? Побачивши мою зацікавленість, батьки записали мене в музичну школу по класу баяна.
І вже з другого класу хлопець мав щільний графік: музична – футбол – карате.
Молодшу школу Олексій Бруслик закінчив з відмінними оцінками і пішов у математичний 5-й клас Кобеляцького ліцею імені Олеся Гончара. Учитель математики Володимир Михайлович Климань спуску нікому не давав. Та головне, що на його уроках завжди було цікаво.
– Історію читала Світлана Михайлівна Панічевська. Нам, п’ятикласникам, здавалося престижним, що уроки веде сама директор школи. Коли 11 вересня 2001 року сталися теракти у Нью-Йорку, інших містах США, то вже, здається, наступного дня вона розпочала урок з обговорення цієї трагічної події. Виявилось, хтось чув, хтось – ні. З того часу 15 хвилин уроку відводилося політінформації – це змушувало нас дивитися новини, читати газети, аби бути в курсі суспільно-політичних подій, новин спорту, культури…
Звичка збереглася до сьогодні. Ці педагоги визначили головні пріоритети в шкільній науці Олексія Бруслика: історія і математика вплинули на майбутній вибір.
– Навчався завжди добре. Звісно, одні предмети подобалися більше, інші – менше, хоча рівень учителів і, відповідно, викладання у нашій ЗОШ № 2 був високий. Закінчення 6-го класу збіглося із закінченням музичної школи. У школі співав у ансамблі «Елегія», ми брали участь у районному огляді художньої самодіяльності, співав у чоловічому хоровому колективі (120 чоловік), коли був студентом і аспірантом Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
Ще в школі з’явилося бажання зробити спортивну кар’єру, батьки не заперечували, і все ж Олексій вагався з прийняттям остаточного рішення. Поділився своїми сумнівами із тренером футбольної команди «Лідер» Миколою Луценком і зробив вибір на користь навчання у старшій школі. Але зі спортом не попрощався. У 9-му класі Олексій Бруслик знов постав перед дилемою: який напрям навчання обрати – гуманітарний, математичний, біологічний? Якось із мамою однокласниці Оленою Віталіївною Буймолою зайшла мова про майбутню професію, і вона порадила вступати до юридичної академії. Батьки теж підтримували таку перспективу. І з 10-го класу Олексій Бруслик розпочав підготовку до вступу, брав додаткові уроки з історії і права (це був єдиний рік, коли складали обидва предмети), української мови й літератури.
– Знайомі говорили, що вступити до юридичної академії на бюджет неможливо. Я вирішив довести протилежне й ретельно готувався, – пригадує Олексій. – Батьки не мали можливості платити за все, та я цього й не хотів. Вирішив подавати документи лише в один виш – Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого. Якщо пройду – буду навчатися (ЗНО з історії склав на 198 балів, з української мови й літератури – на 191, право – на 186). Якщо ні– піду на службу у військову академію. Але другий варіант так і залишився запасним – я став студентом юридичної академії, вступив на бюджет. Укотре пересвідчився, що треба вірити в свої сили, йти до своєї мети, а не слухати інших.

Роки студентські, незабутні

У житті Олексія Бруслика почався новий період.
– До вступу в Харкові жодного разу не був, родичів там немає. Але з першої хвилини відчув особливу атмосферу, яка мене, юнака з невеликого міста, надихала навчатись, отримувати нові знання.
Студентські роки нашого земляка почались у так званий перехідний період в історії юридичної академії: викладачі-ветерани, які створювали підвалини юридичної науки, були «зубрами» права, поступово відходили від справ, на їхнє місце прийшло покоління молодих науковців. Прізвище одного з науковців-правників Марка Веніаміновича Цвіка Олексій знав, бо вивчав теорію держави і права «по Цвіку».
– В академії мені пощастило познайомитись із Марком Веніаміновичем. Професору було майже 90 років, він був прикладом високоосвіченої, культурної людини, яка з непідробним інтересом спілкувалась зі студентами. Більше того, виявилось, що ми – земляки: Марк Цвік родом із Гадяча. Це був перший професор, з яким мене звело життя, в якого я бував удома, який подарував мені свої книги. А взагалі тема викладач – студент заслуговує на увагу: панібратства не було, були співпраця на рівних, повага. На другому курсі для мене стала доленосною зустріч із чудовим викладачем, практиком Олександром Євсєєвим, завдяки якому відбулося моє становлення як науковця. Я зацікавився конституційним та цивільним правом.
Окрім навчання, підготовки наукових статей брав участь у конференціях, співав у чоловічій капелі, для підтримки хорошої спортивної форми займався волейболом, ходив у басейн, інколи збиралися і грали у футбол.
Пройшов навчання на кафедрі загальновійськових дисциплін і отримав звання молодшого лейтенанта запасу.
В останній рік навчання в академії Олексій спробував себе в системі державного будівництва та місцевого самоврядування. Закінчив академію за спеціальністю «Правознавство, юрист. Магістр права» з червоним дипломом. За п’ять років навчання наш земляк не мав жодної четвірки!
Випускник юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Олексій Бруслик зізнається, що він по життю максималіст.
– Навчатися було цікаво. Жити у великому місті – теж. А оскільки був шанс продовжити цей прекрасний період, я вступив до аспірантури. Науковий керівник, завідуюча кафедрою, професор Світлана Серьогіна дала нам, аспірантам, поле для маневрів, запропонувавши кілька тем для написання дисертації. Я зупинив свій вибір на темі. «Конституційно-правовий статус парламенту Великобританії».
У Великобританії нашому земляку не довелося побувати (це в нього попереду), але 21 століття дозволяє працювати онлайн із сайтом Британського парламенту, отримувати додаткові матеріали із зарубіжних сайтів. Серед українських учених написав глобальне дослідження на зламі Радянського Союзу професор, колишній голова ЦВК Володимир Шаповал.
– І що цікаво: в 2013 році, коли обирав тему дисертації, вона не була такою актуальною, як у день захисту – 30 березня 2017 року (співпало з днем народження. – Авт.): 29 березня 2017 року Великобританія подала заяву на вихід із Євросоюзу.
У переддень захисту дисертації Олексія Бруслика запросили на розмову журналісти порталу «Ліга.net», які хотіли почути його думку щодо того, якими будуть наслідки цього рішення для Великобританії.
– Звісно, мені треба було готуватися до захисту, а не обговорювати проблему з журналістами. Та згодом зрозумів, що це була хороша репетиція перед відповідальним періодом у моєму житті. Наступного дня 50 відсотків запитань членів ученої ради стосувались того, як вплине ситуація на парламент Великобританії.
Олексій Бруслик успішно захистив кандидатську дисертацію і отримав науковий ступінь – кандидат юридичних наук.

«Робота дає мені моральне задоволення»

Паралельно з навчанням у аспірантурі викладав на кафедрі, а потім його направили в філіал – Полтавський юридичний інститут, – де довелося викладати різні дисципліни: конституційне право, муніципальне, криміналістику.
– У мої студентські роки психологію і криміналістику читала професор, доктор юридичних наук Віолетта Коновалова, їй було далеко за 80, а це була інтелігентна, харизматична, високоосвічена людина. Вона читала лекції без жодного аркуша, заворожувала студентів, зацікавлювала. Коли ж у Полтаві довелося читати криміналістику, я відразу згадав про Віолетту Омелянівну. Вона мене підтримала, подарувала свої монографії, методички, дала цінні поради. І взагалі в своїй роботі я орієнтувався на лекції, стиль, методику моїх викладачів юридичної академії. Вдячний і педагогам ОЗ «Кобеляцький ліцей № 2 ім. Олеся Гончара».
Півтора року Олексій Бруслик жив і працював у Полтаві. Йому хотілося спробувати себе на практиці, попрацювати в муніципалітеті або державних органах, пройти становлення як юрист-практик. І коли така нагода випала, скористався запрошенням на роботу в Харківську міську раду – завідуючим сектором загальноправової роботи відділу правового забезпечення департаменту територіального контролю. Працював і в Науково-дослідному інституті державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України.
– НДІ – лідер у науковій сфері з питань муніципалітету й державного права. Відповідно, займався науковою діяльністю: готував статті, монографії. Маю більше 40 наукових публікацій, у тому числі у співавторстві з іншими науковцями.
Попри такий щільний графік Олексій Бруслик досить часто буває в рідних Кобеляках.
– Намагаюся приїжджати раз на три місяці. Але руку постійно тримаю на пульсі життя нашої громади: читаю новини на кобеляцьких сайтах, спілкуюсь із татом. Шкода, що місто, на мою думку, не розвивається так, як могло б. Квіти, тротуари, свята – цього замало для розвитку кобеляцької громади. Елементарне – автостанцію, яка є головною в забезпеченні пасажирського транспортного сполучення, – втратили. А в умовах, коли автомагістраль пішла в обхід Кобеляк, треба стратегічно змінювати підхід до розвитку громади, будівництва соціального житла, щоб люди отримували належні медичні, освітні та інші послуги. Треба не забувати про такі реальні речі, як гранти, які дозволяють залучати кошти, ефективне використання земель, що є одним з важливих джерел наповнення місцевого бюджету. Чудові перспективи відкриває закон про міжмуніципальне співробітництво. Співпраця з іншими громадами дозволила б добудувати пожежну частину, що зовсім не прикрашає центр міста. Як і блоки, якими перегороджена площа Перемоги. Ринок повинен розвиватися, працювати…
Ця тема дуже близька нашому земляку, адже він працює над науковим експертним висновком щодо децентралізації. Окрім згаданих проблем, досить актуальним є питання працевлаштування, особливо молоді.
– Важливе значення має комунікація: влада-молодь, влада-бізнес, створення пільгових умов для започаткування власної справи молоддю, фінансова підтримка на прийнятних умовах тощо.
Олексію Бруслику в цих питаннях більше пощастило: він мріяв працювати в муніципалітеті, займатися науковою діяльністю, і його мрії здійснилися.
– Вважаю, що першу частину свого життя людина «кристалізується»: набуває знань, досвіду, мудрості, а другу – розчиняється в колективі, суспільстві, друзях, сім’ї. У мене зараз період становлення, «кристалізації», хоча й кажуть, що вік живи і вік учись. Без перебільшення, робота дає мені моральне задоволення: я маю вплив на розвиток міста Харків, причетний як спеціаліст із правового забезпечення до створення інспекції з паркування, онлайн оплати послуг паркування, інспекції з благоустрою. Часом мене запитують, чи немає бажання спробувати себе в політиці? Відразу скажу: ні. На сьогодні є інші можливості для самореалізації.
Олексій – ровесник Незалежності України. Він щасливий тим, що народився і живе саме в цій чудовій країні.
– Так, проблем іще багато. Але це не означає, що треба виїжджати у багатші краї. У мене такого бажання ніколи не було. Серед друзів, знайомих, звісно, є ті, що поїхали шукати щастя на чужині, є ті, хто вже повернувся. Я не випадково вжив слово «чужина»: куди б ми не поїхали, ми будемо там чужинцями. І аж друге чи третє покоління може розраховувати на статус місцевих. Багато хто своє прагнення виїхати пояснює бажанням жити в Європі, але я вважаю, що Україна – це Європа. «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь», – ці слова Кобзаря нам усім треба пам’ятати. Будемо дружніми, згуртованими – будемо непереможними.
І, мабуть, щось було символічне в тому, що наша розмова відбувалася в дні святкування 30-ї річниці відновлення Незалежності України.
– Де народився, там і згодився, – це ніби про мене сказано. Навіть коли важко, я ні про що не шкодую, не ховаюся від проблем. Моя бабуся Ніна Василівна Бруслик була непереборним оптимістом, не скаржилася на труднощі, ніколи нічого не робила абияк, не залишала на потім, наголошувала: «Нехай» – поганий чоловік». За цим правилом намагаюсь і я жити. Планую працювати над докторською дисертацією. Але це пізніше. Треба набратися життєвого й практичного досвіду, збагатитися знаннями.
***
… І як тут не будеш вдячною своїй професії, яка познайомила ще з одним таким світлим і розумним земляком, а розмова з Олексієм ще більше переконала в тому, що з такою молоддю в України прекрасне майбутнє!

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий