Де туман живе

Де туман живе

Якщо Ромчика немає в дворі, мама знає: він – біля річки.
Сидить нищечком у кущах верболозу при березі, дивиться на зморщену спину річки і щось собі думає.
Вишумовує верболіз, грається вітер хвилями, на хвилях вигойдуються білі хмари, а він сидить і сидить.
Про що думає Ромчик? Того, мабуть, ніхто не знає. Бо він нікому не каже. Ромчик любить таємниці.
А найчастіше думає Ромчик ось про що. У всіх є свій дім. Отже, є він і в туману. В того туману, який уранці встає над землею. А живе він аж на самісінькім дні річки. Більше йому просто ніде бути. І той туман – великий сплюх. Спить цілісіньку ніч і вже тільки аж перед ранком прокидається. Випливає тоді з глибокої глибини, вилазить на спину річки. Посидить, подивиться навкруги, а тоді йде в поле попастися.
Бо – голодний. Пасеться, мов теля, на траві. Аж доки сонце з-за лісу почне виглядати. Туман чомусь не любить, як воно пригріває.
Тоді він вертає підтюпцем до річки – й шубовсть у воду. Аж верболіз загойдається.
А туман знову залягає спати. Тільки його мокрі сліди на кожній травині проти сонця світяться.
Одне Ромчикові незрозуміло: як туман цілу зиму без їжі живе?
Може, на нього зимова сплячка нападає. А може, він у небо підіймається і хмарами стає. А хмари ж нічого не їдять…
Так воно чи не так? Ото цікаво було б узнати!
Хотів Ромчик когось про те розпитати, але соромиться: скажуть – не знає такого простого!
І коли вже він набереться сміливості усе про туман розпитати?

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий