ДЕБАЛЬЦІВСЬКИЙ РУБІЖ КАПІТАНА ОЛЕКСАНДРА КАМЕНЮКА

ДЕБАЛЬЦІВСЬКИЙ РУБІЖ КАПІТАНА ОЛЕКСАНДРА КАМЕНЮКА

Дві молоді тендітні жінки передають мені до рук тоненький стосик паперів: ксерокопії газетних публікацій, аркуш із надрукованим текстом і два аркушики з рукописним – “повітря” на них більше, ніж слів, і кожна думка відмежована від іншої такою лінією,.. ніби кардіограма.
“Ми вирішили самі прийти. Ксеня не може”, – пояснює одна з відвідувачок редакції. Вони трішки розповідають про будні своєї громадської організації “Спілка вдів та дітей учасників бойових дій “Птаха”. Усміхаються на запитання про назву – їм же тепер самим, без чоловічого плеча, захищати своє “гніздо”. От у Ксені підростає донечка, Настя… А цими днями минає якраз чотири роки, як їхній чоловік і тато, капітан міліції Олександр Каменюк, загинув під час виходу наших військ із Дебальцівського котла.

Дорога до “Грифону”

Із принесених до редакції паперів постає і блискуча службова характеристика, і коротенька, скупа, як і личить стилю документів, біографія Олександра Олександровича Каменюка.
Полтавець. Якщо стіни будівель здатні зчитувати й запам’ятовувати ауру людей, то його безтурботний дитячий сміх і перша юнацька впевненість у собі живуть у класах і коридорах 25-ї школи. Потім були навчання у професійно-технічному училищі, строкова служба у Внутрішніх військах.
Можливо, саме армійцем Олександр Каменюк остаточно визначився із майбутньою професійною дорогою: повернувшись додому, прийшов на службу в спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон”, підпорядкований управлінню МВС України в Полтавській області. Невдовзі поєднав службу з навчанням, причому йшов до своєї мети довго і наполегливо – у 2006 році здобув спеціальність юриста (молодший спеціаліст) у Кооперативному технікумі, у 2012-му отримав диплом про вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” у Національній академії внутрішніх справ.
Попереду було ціле життя. І ніхто й гадки не мав, що через два роки Україна опиниться перед найстрашнішими для будь-якої держави викликами і що боронити її, рятувати від зникнення з карти світу, від чергової московської окупації доведеться тисячам наших найкращих хлопців ціною власного життя.

Відрядження на війну

Принесені товаришками Ксенії до редакції публікації розкривають іще один, по-особливому щемний, аспект службової діяльності мужнього “грифонівця” Олександра Каменюка. Він багато часу присвячував профілактичній роз’яснювальній роботі з дітьми. Саме про це й перші рядки записаних подругами від Ксені спогадів: “дуже любив дітей” – виховні лекції, брейн-ринги, екскурсії до музею історії внутрішніх справ Полтавщини. Як до родини, поспішав до школярів своєї 25-ї школи…
У січні 2015 року капітан міліції, старший інспектор групи кадрового забезпечення спеціальної роти судової міліції “Грифон” Олександр Олександрович Каменюк був відряджений для виконання службових обов’язків у складі зведеного загону працівників органів внутрішніх справ Полтавської області в зону проведення АТО. Але повернутися йому, на жаль, не судилося. На фронті точились страшні бої за Дебальцеве, які вважаються другим після Іловайська випадком масштабного вторгнення російських військ на український Донбас.
18 лютого тридцятичотирирічний захисник Вітчизни Олександр Каменюк загинув. Він єдиний із усіх полтавських воїнів-правоохоронців не вийшов із Дебальцівського котла. Та обставина, що після бою його не було ні серед поранених, ні серед полеглих українських бійців, ще протягом року спонукала і рідних, і друзів, і колег вірити в диво.
Жевріли надії і з’являлася інформація, що Олександра бачили пораненим, що він потрапив у полон. Його оголосили в розшук, за нього молилися і чекали. Та все ж після тривалих пошуків він був ідентифікований серед загиблих за експертизою ДНК.

“Недаремно і прізвище в нього таке”

…“Тисячі разів передивлялася відео і фото з АТО, – розповіла товаришкам з громадської організації Ксеня Каменюк. – Зараз легше, але біль не вщухає”.
“Саша дуже любив друзів, був для них безвідмовним. Ніколи не кидав порожніх слів. Дуже відповідально ставився до роботи…”
“Кожного разу, коли зідзвонювалися у його службовий час, обов’язково повторював: “Ми не спимо, щоб ви спали спокійно”.
“Поважав і любив батьків, любив родину… Любив готувати: я на роботі, а він після цілодобового чергування – біля плити. Обожнював вихідні, коли всією сім’єю вирушали на природу. Рибалка наш тато…”
“Дякуючи йому, я знаю, що мають на увазі, коли кажуть, що з надійним чоловіком – це, як за кам’яною стіною. Недаремно і прізвище в нього таке”.
Ці зворушливі слова про Олександра Каменюка як про главу родини зачіпають за живе ще й тому, що в них правда про всіх захисників України, які так само, як чоловік Ксені й татко Настуні, заступили нашу святу землю своїми надійними плечима від ворога й не пустили його в глиб країни. Їхні плечі – наші кам’яні оборонні мури.
13 червня 2017 року Указом Президента України Олександр Каменюк нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно), 2018 року ім’я героя-земляка занесене до Книги Пошани Полтавської обласної ради.
Вічна пам’ять Герою. Нехай його світла душа царствує на Небесах.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  • 355
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    355
    Shares

Добавить комментарий