Дельфіній – отруйний

Дельфіній – отруйний

«Розкажіть, будь ласка, про дельфіній. Чи має ця рослина лікувальні властивості?»
С. П. ТКАЧ.

Дельфіній сітчacтоплодий (живокость сетчастоплодная; Delphinium dictyocarpum) – багаторічна трав’яниста рослина родини жовтецевих. Стебло пряме, ребристе, 60–100 сантиметрів заввишки. Листки чергові, черешкові, округло-серцевидні, пальчасторозсічені на 5–7 ромбічних часток, голі, лише біля основи і на жилках є щетинки. Квітки неправильні, на тонких квітконіжках, зібрані в густу багатоквіткову китицю завдовжки 20–35 сантиметрів. Оцвітина проста, п’ятичленна, віночковидна, синя або темно-синя; верхній листочок оцвітини зі шпоркою. Пелюстки-нектарники і пелюстковидні стамінодії голубого або білуватого кольору. Плід складається з трьох багатонасінних листянок. Цвіте у червні – серпні.
У дикому стані рослина трапляється в горах на півдні Західного Сибіру і Східного Казахстану, на Південному Уралі. В Україні її культивують як лікарську рослину.
Для медичних потреб заготовляють траву, яка є сировиною для виробництва препарату меліктину. Заготівлю проводять у фазі бутонізації і початку цвітіння рослини, зрізуючи верхню облистнену частину стебел. Сушать траву на сонці, але при сушінні в затінку або в сушарках одержують сировину вищої якості. Зберігають її в групі сильнодіючої сировини. Термін придатності – 2 роки.
Дельфіній сітчастоплодий – отруйна рослина. Після роботи з ним треба старанно мити руки.
Трава рослини містить 0,34–1,23% алкалоїдів (метиллікаконітин, дельсемін, антраноїллікоктонін, дельпірин, ельделін, ельделідин, лікоктонін, диктіокарпін, делектин, ізоболдин, диктизин, диктіонін, N-метиллауротетанін, N-ацетилделектин, О-ацетилделектин), органічні кислоти та мінеральні солі. Серед алкалоїдів переважає метиллікаконітин (до 0,65%).
Алкалоїд метиллікаконітин, який є основною діючою речовиною дельфінію сітчастоплодого, має курареподібні властивості і подібно до d-тубокурарину діє за конкурентним типом. Він гальмує передачу збудження з рухових нервів на м’язи, блокує н-холінореактивні системи скелетних м’язів і вегетативних гангліїв. Скелетні м’язи, таким чином, позбуваються можливості взаємодіяти з ацетилхоліном – медіатором нервового збудження, яке утворюється в закінченнях рухових нервів. На відміну від d-тубокурарину, який впливає переважно на н-холінореактивні системи скелетних м’язів, метиллікаконітин сильніше блокує н-холінореактивні системи вегетативних вузлів, внаслідок чого значно знижується артеріальний тиск.
Крім гангліоблокуючої дії, метиллікаконітин виявляє пригнічувальну дію на вищі відділи центральної нервової системи, зокрема на субкортикальні центри мозку. Препарат меліктин (гідройодид метиллікаконітину) ефективний при різних неврологічних захворюваннях, що супроводжуються патологічно підвищеним м’язовим тонусом (при ураженні пірамідальної системи), і при інших розладах рухових функцій організму (гіперкінези, каталепсія), пов’язаних з патологією центральної нервової системи (паркінсонізм, спастичний травматичний параліч, розсіяний склероз), а також у випадках післяопераційних, травматичних та інфекційних уражень спинного мозку.
Препарат отруйний! Лікування треба проводити тільки під наглядом лікаря. При підвищеній чутливості до меліктину або при передозуванні внутрішньовенно вводять антихолінестеразні речовини (прозерин, галантамін тощо), дають кисень, проводять штучне дихання.
Внутрішньо меліктин вживають по 1 таблетці 1–5 разів на день (починають з однієї таблетки і поступово доводять до 5 таблеток на день) протягом 3–8 тижнів із повторенням курсу лікування після 3–4-місячної перерви.
Протипоказано призначати меліктин при міастенії й інших захворюваннях, що супроводяться зниженням тонусу м’язів, при тяжких порушеннях функції печінки і нирок, при декомпенсації серцевої діяльності.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий