День пам’яті небесного покровителя Полтави і початок Різдвяного посту

День пам’яті небесного покровителя Полтави і початок Різдвяного посту

До великого сонму угодників і чудотворців Української землі належить наш земляк, преподобний Паїсій Величковський. В історії Церкви ім’я цього святого ототожнюється з відродженням монастирського життя і старчества (вид чернецтва, пов’язаний із духовним наставництвом) в останній чверті ХVIII століття.
28 листопада православний світ молитовно вшановує пам’ять преподобного Паїсія. Цього ж дня починається Різдвяний піст, який покликаний підготувати (очистити) душу й тіло людини до зустрічі великого свята – Різдва Христового.

Петро Величковський (світське ім’я подвижника) народився в полтавській священицькій родині, його батько служив у Свято-Успенському храмі. Ставши вихованцем молодшого відділення славної Києво-Могилянської академії, Петро потоваришував із однодумцями, які обіцяли один одному не постригатися і не жити в багатих монастирях, де неможливо уподібнитись «убогості Христовій», а шукати істинного служіння Господу.
Врешті Величковський залишив Київ і вирушив шукати «свою» обитель. Спочатку це був Любечський Антоніївський монастир (Чернігівщина), згодом – Медведівський Свято-Миколаївський монастир (Черкащина). Далі духовні пошуки знову привели його до Києво-Печерської лаври. Але ніде молодий чернець не знаходив істинного наставника-аскета.
Після служіння в молдавських скитах Величковський вирушив на святий Афон. Там йому відкрилася гірка правда про занепад колишніх чернечих традицій Святої Гори. Ця територія на той час перебувала під владою турків, і ченці поступово залишали свої монастирі.
Подвижник поселився в убогій келії. Вживати хліб і воду дозволяв собі лише через день. Чотири роки жив відлюдником і вивчав рукописи святоотцівських писань, які знайшов у бібліотеках болгарських і сербських монастирів. Почерпнутий із цих праць досвід, безперестанне творення Ісусової молитви, душевна зосередженість поступово перетворювали молодого аскета на мудрого наставника.
У схиму з іменем «Паїсій» нашого земляка постриг молдавський старець Василій, який прибув на Афон. Невдовзі почався другий період життя подвижника, коли він не тільки вів духовну боротьбу заради особистого удосконалення, але й керував іншими ченцями як настоятель та старець. Такі труди зробили його центральною фігурою у відродженні справжнього чернецтва на Русі.
У 1759 році преподобний Паїсій заснував на Афоні український скит святого пророка Іллі, в який прибилося чимало козаків із колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи дожити свій вік у молитві.
У 1763 році Величковський із понад шістдесятьма монахами залишив Святу Гору й знайшов прихисток на Буковині. Дванадцять років був настоятелем монастиря Драгомирна (Румунія), відтак переселився разом із братією до Секульського монастиря. Тут загорівся справою облаштувати школу перекладацької літератури. У цей час його було призначено також настоятелем сусіднього Нямецького монастиря.
Це був останній період життя старця, найтяжчий, але й найплідніший. Він тривав 15 років. Число братії постійно збільшувалось: у Нямецькій обителі – до 700 ченців, а в Секулі – до 300. Активно працювала школа перекладачів і переписувачів книг. День і ніч трудився і сам старець, не помічаючи своїх тяжких хвороб.
У 1794 році, на 72-му році життя, Паїсій Величковський відійшов до Господа. Найціннішою перлиною його творчої спадщини вважають збірку перекладів духовних творів православних авторів IV–XV століть на церковно-слов’янську мову «Добротолюбіє».
* * *
Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. Він починається 28 листопада і триває 40 днів, тому в церковному статуті називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст.
Преподобний Симеон Фессалонікійський говорив, що піст різдвяної Чотиридесятниці є символом говіння Мойсея, який постував сорок днів і сорок ночей і отримав на кам’яних скрижалях Божі заповіді. А ми, коли постуємо сорок днів, бачимо і приймаємо живе Слово від Діви, не на каменях написане, а таке, що втілилося і народилося.
Протягом посту Церква закликає своїх вірних чад до посиленої молитви в храмах і вдома, до благодійної допомоги нужденним і постійної уваги до ближніх. Справжній піст пов’язаний із покаянням, утриманням від пристрастей, викоріненням злих справ і думок, прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів.
За церковним статутом, протягом Різдвяного посту забороняється вживати м’ясо, молоко, масло, сир, яйця, а у середу й п’ятницю – також рибу.
Подолавши нелегку дорогу Різдвяного посту, ми зможемо благоговійно зустріти явлення у світ Сина Божого й, окрім звичайних дарів, принести Йому наше чисте серце і бажання слідувати Його вченню.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий