Дерев’яна церква як український образ краси

Дерев’яна церква як український образ краси

Харківський видавець Олександр Савчук презентував у Зінькові нове видання «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю», що побачило світ за підтримки Українського культурного фонду. Увага до Зінькова не випадкова, адже саме тут свого часу скликав громаду до молитви один із найбільших і найвищих серед українських дерев’яних храмів, справжній шедевр сакрального зодчества – храм Покрови Пресвятої Богородиці.
На жаль, доля святині склалась трагічно. У роки радянського войовничого атеїзму її, як і сім інших храмів Зінькова та тисячі церков, соборів, монастирів в Україні, було знищено. Особливість проєкту Олександра Савчука – у відтворенні п’яти втрачених шедеврів українського сакрального зодчества у 3D-форматі.

В основу видання «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» (Харків, 2021) покладені безцінні розвідки відомого українського мистецтвознавця, культуролога та музейника ХХ століття Стефана Таранушенка, який на межі 1920–1930 років дослідив понад дві сотні дерев’яних церков Лівобережної України. Завдяки його подвижницькій праці до наших днів збереглися світлини, креслення та текстові описи цих Божих храмів – перлин зодчества. Лише 14 із них «дожили» до сьогодні.
Нова книга присвячена п’яти втраченим шедеврам – Троїцькій церкві 1710 року в селі Пакуль, Миколаївській церкві 1760-х років у селі Нові Млини, Вознесенській церкві 1759– 1761 років у містечку Березна на Чернігівщині, а також Введенській церкві 1761 року в селі Артемівка на Харківщині та Покровській церкві 1759 року в місті Зіньків на Полтавщині. «Родзинка» видання у тому, що в кінці кожного розділу є qr-код, скануючи який, можна побачити 3D-моделі церков.
Участь у презентації книги в Зінькові взяли краєзнавці, представники туристичної галузі, місцевого самоврядування, журналісти. Усі бажаючі разом із Олександром Савчуком побували в тому куточку міста, де колись височіла Покровська церква.
Цікаво, що зіньківська архітектурно-духовна перлина належала до так званих «мандрівних» церков. Тобто первісно вона споруджувалася за 25 кілометрів від містечка, на території Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського монастиря, а 1786 року, у зв’язку із закриттям обителі, головний її собор розібрали й почали переносити на нове місце. 1790-го Божу оселю освятили на честь Покрови Пресвятої Богородиці.
Про трагічну історію сакральних перлин краю на презентації більше розповів завідувач Зіньківського історичного музею Віктор Литус. Він нагадав, зокрема, про останнього батюшку Покровської церкви Федора Романовського. За словами Віктора Литуса, коли в 1923 році в Центральному пролетарському музеї Полтавщини було складено перелік із 72 пам’яток архітектури, які слід взяти під охорону, до нього потрапили дві зіньківські – Покровська і Спаська церкви. Однак войовничий атеїзм уже було не спинити…
Олександр Савчук наголосив також, що церкви зумисне руйнувалися більшовицькою владою не тільки як релігійні осередки – з давніх часів храм в Україні був місцем гуртування громади. А червоним комісарам було важливо знищити в людей розуміння цілісності, соборності громади, її здатності щось спільно вирішувати.
«Цей проєкт – про те, до чого неможливо доторкнутися. Це те, що називається культурологією, історією культури, психологією врешті-решт. Одне з наших завдань – повернути сучасним громадам зацікавлення своєю історією, – розповів Олександр Савчук. – На жаль, втрачені храми сьогодні можна побачити тільки у віртуальному вигляді. Але й за цими моделями постає чіткий образ української дерев’яної архітектури. Ми бачимо, що ці храми кутасті, спостерігаємо, як розгортається їхня ярусність. Вони дуже відрізняються від церков інших слов’янських народів. І коли сьогодні будуються нові храми, варто врахувати досвід наших предків. Можна відтворювати, наслідувати чи видозмінювати цей історичний стиль. Адже образ дерев’яної церкви – це, насправді, поняття про українську красу, про те, що для українця красиво. А естетика в нашого народу дуже розвинена: погляньте на наші вишиті сорочки, на різьблення…»
Стефан Таранушенко зараховував Покровську церкву в Зінькові до найвидатніших зразків народної монументальної дерев’яної архітектури. Первісно створена в одному з найбільших чоловічих монастирів Лівобережжя, вона вирізнялася і добірним матеріалом (соснові зруби, дубові підвалини), і досконалою будівельною технікою. Від споглядання могутньої, триверхої, з чітким силуетом споруди, котра, як і притаманно українському сакральному зодчеству, ніби «витала в повітрі», з’єднуючи земне життя і святі Небеса, перехоплювало подих кільком поколінням і місцевих вірян, і прочан.
До створення «доповненої реальності» для книги були залучені не тільки програмісти, а й численні консультанти-архітектори. За словами Олександра Савчука, донині в українському книговиданні не було жодної праці з 3D-моделями такої деталізації. Моделі мають зацікавити, зокрема, й сучасну технічно «просунуту» юнь, щоб закарбувати у її свідомості образ української дерев’яної церкви так само виразно, як, наприклад, уявлення про традиційну українську «білолицю» хату під стріхою.
У рамках проєкту Олександр Савчук також пропонує органам місцевого самоврядування тих громад, де колись височіли п’ять описаних у книзі церков, встановити присвячені їм інформаційні стенди. Щоб і місцеві мешканці, і туристи могли хоча б за їх допомогою помилуватися й подивуватися красі храмів із минулих часів.

Вікторія СЕРГІЄНКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий