Дитяча кімната

Дитяча кімната

Бабине літо

Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо.
– Золоті деньки! – каже дідусь.
Тарасик і Славко допомагають йому зносити гарбузи з городу.
– І я хочу гарбузи носити! – прибігає до них Тетянка.
– Так бери он того, що на пагорбку.
Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.
Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.
– То вони жартують, – заспокоює її дідусь. – Ось цей гарбузик по твоїй силі.
– Гей, Тарасе, бабине літо летить! – здіймає руки над головою Славко.
Хлоп’ята облишають гарбузи і ну гасати по городу.
– Лови! Лови! – ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.
Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.
– Там твоє літо полетіло, – каже.
– Літо? Авжеж, полетіло моє літо, – зітхає бабуся.
– А Тарасик і Славко хочуть наздогнати…
Бабуся пригортає Тетянку:
– Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене. А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине.

Калинові пломінці

По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахкотить. То від червоних кетягів на калинових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.
Принесуть діти калину додому, бабуся пов’яже її в пучки і повісить на горищі.
– Кращих ліків, ніж калина та малина, годі й шукати, – каже бабуся.
Як хто простудиться, бува, вона хутенько заварює чай з калиною – з ягодами, листям і гілками. Посьорбаєш того чаю – і простуду ніби рукою знімає. А ще бабуся смачний кисіль з калиною варить, пиріжки пече. А коли ставить другі вікна на зиму, то у міжвіконня кладе калинові пучечки. Взимку лютує надворі мороз, намагається і до хати прошмигнути, розмальовує шибки. А калина палахкотить собі весело: мовляв, не здолаєш, морозе!
Тетянка складає наламану калину на пожухлій траві, а Тарасик вигойдується мало не на вершечку розлогого куща.
– Досить уже! – гукає Тетянка братикові. – Бо й не донесемо.
Тарасик шугає на землю.
– Калині не шкодить, коли її ламають. Навесні вона молоді пагони викидає і стає ще пишнішою. Та оті найбільші кетяги лишимо для снігурів. Прилетять вони взимку сюди і поласують ягодами.
Тарасика й Тетянку майже не видно за оберемочками калини. Здається, ніби два пломінці відірвалися від калинового багаття і пливуть почорнілим осіннім городом до хати.

Василь ЧУХЛІБ

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий