“Дякую Богу за те, що одарив великою материнською любов’ю і щастям бути мамою”

“Дякую Богу за те, що одарив великою материнською любов’ю і щастям бути мамою”

Чарівний світ дитинства. Який він? Для всіх однаковий чи для кожного різний? Які спогади згасають, а які назавжди залишаються у маленькому дитячому серці? Відповіді на ці запитання знає героїня нашої оповіді, вихователь – завідуюча дитячим дошкільним навчальним закладом “Ромашка”, що у селі Андріївка Хорольського району, Любов Іванівна Данилейко.
“Я дякую всім серцем і душею Богу за те, що одарив мене великою материнською любов’ю і щастям бути мамою, – зізнається Любов Іванівна. – Не тільки удома, виховуючи своїх дітей, але й упродовж усього мого життя, на улюбленій роботі, бути другою мамою і піклуватися про діток наших односельців”.
Любов Данилейко веде свій рід із села Шишаки сьогодні Клепачівської об’єднаної громади Хорольського району.
Закінчуючи навчання в школі, Люба не вагалася із вибором професії. Прагнула працювати з дітьми. Тому вступила до Кременчуцького педагогічного училища. Після його закінчення, то був 1981 рік, за направленням почала освоювати практичні ази професії вихователя у дитячому садочку “Берізка”, який тоді розміщувався у селі Козубівка Андріївської сільської ради.
Перші несміливі кроки, перемоги і розчарування пізнала юна вихователька. Як і в кожній добрій родині, її підтримували і допомагали старші й більш досвідчені колеги – Марія Миколаївна Ніконова та Любов Афанасіївна Солоха. Сьогодні з глибокою повагою про них говорить Любов Данилейко. З хвилюванням згадує ветерана праці, колишню завідуючу ДНЗ “Ромашка” Тамару Петрівну Підгорну.
Пам’ятає усі свої випуски в дитсадку. Чимало її колишніх вихованців уже виросли й створили родини, мають своїх дітей, а дехто – вже й онуків. Шанують односельці Любов Іванівну за її щире серце, материнську любов і ласку.
Той уже далекий 1981 рік був для нашої героїні стартом і професійного, і подружнього життя. Тридцять сім років тому Любов Іванівна та її чоловік Володимир Іванович стали на весільний рушник, створивши дружну і люблячу родину Данилейків. Лелека двічі завітав до їхньої оселі – народилися два сини, Вадим і Володимир.
Незчулися, як хлопчики із дитячого садочка пішли до школи… А там і вилетіли із затишного родинного гніздечка. Кожний обрав свій шлях і професію. Прийшов час – прийняли до родини двох любих донечок, невісточок Альону й Ірину, діждалися онуків. Старша, Катруся, закінчила перший клас, а Кирилку тільки два рочки.
Цієї весни вся родина із квітами, подарунками і святковим настроєм зібралася на батьківському подвір’ї.
Була приємна нагода – любляча мама й бабуся Любов Іванівна Данилейко відзначила 55-річчя.
Побажаймо і ми ювілярці ще багато-багато років, сповнених любові й натхнення, добра і здоров’я, професійної і життєвої наснаги!
…Життя не стоїть на місці, воно – у безупинному русі створення й оновлення. І щоразу дарує нам нові відкриття, сповнює любов’ю до світу, родини й дитинства. Для Любові Іванівни Данилейко, як мами і бабусі, вихователя і завідуючої дитсадком, – це сердечне тепло і турбота про родину, світ дитинства її маленьких вихованців.

Сергій МІСЮРЕНКО
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий