Дмитро КАРНАУХ: «Коли життя  поставило перед вибором: пігулки  чи спорт, я вибрав велосипед»

Дмитро КАРНАУХ: «Коли життя поставило перед вибором: пігулки чи спорт, я вибрав велосипед»

Чим частіше бачила на вулицях міста й шляхах району Дмитра Карнауха, тим більше ставила собі запитання: «Чому він, маючи автомобіль престижної марки, пересувається велосипедом?». Помітила й те, що на його сторінці стали регулярно з’являтися світлини з велосипедних подорожей, у яких брали участь не лише однодумці по захопленню з нашого міста, а й сусіднього району, Полтави.
А одного дня вирішила: чого думати-гадати, коли можна все запитати? Дмитро Карнаух погодився поспілкуватись, бо його приклад – захоплення велосипедом – може стати в нагоді іншим.
– Тільки не треба чекати, коли здоров’я дасть збій, треба їздити велосипедом з профілактичною метою, – таким був початок нашої розмови.
– Коли велосипед з’явився у вашому житті?
– Те, що я розповім, мабуть, характерне для всіх: у дитячому віці – триколісний велосипед, потім – «Орлятко». Це було в бабусі, в Литвинах. Пам’ятаю, як старші хлопці навмисно прокололи камеру, бабуся не вміла її заклеїти, й для мене це була ціла трагедія. Коли пішов у 1 клас, купили велосипед, який складався. Ним я їздив на річку, в магазин, по квас, морозиво. Далі пересів на велосипед для дорослих. Першу серйозну веломандрівку зробив у Лучки, де стояла пасіка й батько чергував. Проїхав близько 30 кілометрів, і це було зовсім нескладно, оскільки мав хорошу фізичну підготовку: регулярно займався спортом – футболом, волейболом, спортивним орієнтуванням. Коли був студентом Полтавського медичного інституту, вже мав спортивний велосипед «Турист». На другому курсі вирішив зробити вояж з Кобеляк у Полтаву. Експеримент був вдалим: доїхав за три години, враховуючи півгодинний відпочинок за Санжарами. До речі, цей раритет до сьогодні в робочому стані.
Сьогодні велосипеди стали більш досконалими, та й вибір їх досить великий: для різного типу покриття (дорожній, гірський, шосейний, туристичний та ін.), з різними підвісками, розміром коліс, матеріалом рам…
– Ви всерйоз зацікавились велосипедами випадково чи була для цього причина?
– Причина була, і досить серйозна. Через малорухливий спосіб життя (доїхав автомобілем до роботи, сів у крісло – так минув день. Знову – в автомобіль, а вдома зручненько вмостився перед телевізором…) з’явились проблеми зі здоров’ям: підвищений тиск, зайва вага, все частіше давали про себе знати суглоби… Звернувся до медиків, які призначили мені 5–6 препаратів. І тоді я всерйоз задумався над тим, що краще: кілька разів на день приймати жменю пігулок чи змінити спосіб життя, – приміром, зайнятись спортом? Як людина з медичною освітою схилявся до другого варіанту. Але який вид спорту вибрати – це було непросте питання. Футбол, настільний теніс – це командна гра, і не завжди є можливість жити по графіку, підлаштовувати свої справи. Плавання – прекрасно, але це ж сезонно, оскільки басейну в нашому місті немає. Оптимальний варіант – велосипед. На його користь свідчила й інформація з різних джерел. Учені з університету Південної Данії вияснили, що їзда на велосипеді, можливо, допомагає значно знизити ризик розвитку такого захворювання, як діабет другого типу. На думку вчених, крутити педалі ніколи не пізно.
– Це все підштовхувало вас до прийняття рішення?
– Якось перебуваючи в Дніпрі, проїжджаючи повз магазин, вирішив: або зараз, або… Так я зробив важливу для себе й свого здоров’я покупку. У розібраному стані двоколісний транспорт безпроблемно помістився в багажнику легкового автомобіля.
– Скільки часу пройшло від покупки до регулярної їзди велосипедом?
– Практично відразу, оскільки морально я був готовий до цього кроку в своєму житті. Спочатку їздив на роботу, по місту, на Нову пошту. Знайомі реагували по-різному: одні – з подивом, інші – з цікавістю. Згодом познайомився з тими, хто мав досвід веломандрівок, без двоколісного друга не уявляють свого життя, – це Андрій Рибальченко з Нових Санжар, кобелячани Ігор Лашко, Олександр Андрейко та інші. Перша, так би мовити, дальня велопоїздка відбулася в село Балівка Новосанжарського району (загальна відстань – 62 кілометри).
– Перевагу віддаєте автомобільним дорогам чи польовим, лісовим, стежкам понад річкою?
– 50 на 50. Автомобільні шляхи – небезпечні для велосипедистів. Далекобійники називають нас «хрустиками». Цього року на Полтавщині, й зокрема в нашому районі, зареєстровані ДТП, у яких загинули велосипедисти.
– Для безпеки, крім дотримання правил дорожнього руху, необхідне й спеціальне екіпірування?
– Так, звичайний одяг на далекі відстані не тільки незручний, а й травматичний. Науковці розробили спеціальне екіпірування, призначене для цього виду спорту. Це і спеціальний одяг, взуття. Обов’язково шолом. Це перший атрибут, який я придбав для їзди. Від падінь ніхто не застрахований. І це, як правило, відбувається тоді, коли взагалі не очікуєш. Я теж не виняток – кілька разів падав, але завдяки велошолому відбувся переляком.
Ще одна обов’язкова річ – ліхтарик. Ситуація може так скластися, що в дорозі застане ніч. Так, до речі, вже було. Не розрахували час, як вихід – підсвічували мобільними телефонами, але це дуже небезпечно. Інша справа – ліхтарик. Слід зазначити, що все екіпірування доступне за ціною. У соціальних мережах є спеціальна група, де за помірними цінами продається все необхідне для веломандрівок.
– Не розчарувались?
– Ні, велосипед став невід’ємною частиною мого життя. Спеціально купив шосейний велосипед, призначений для твердого покриття (асфальтівки), і коли обмаль часу, обов’язково їду до межі з Дніпропетровською областю. Це займає 1 годину 15 хвилин – 1 годину 20 хвилин, відстань – 36 кілометрів. Саме тут мене найчастіше зустрічають знайомі, але вже не дивуються.
– Ведете облік, скільки проїхали за цей час?
– У смартфоні є спеціальний додаток, за допомогою якого відстежую тренування, траєкторію руху. Є можливість побачити тренування друзів, поспілкуватись… Упродовж 2018–2019 років у мене було 169 заїздів загальною протяжністю 4436 кілометрів. У 2019 році – 2718 км (на дату нашої розмови), але в планах проїхати 4000 км. Однак це дрібниці в порівнянні з тим, що проїжджає Сергій Стороженко з Полтави, з яким познайомились під час веломарафону – в 2019 році, приміром, 11647 кілометрів. Без перебільшення, астрономічні відстані.
– Ви згадали про веломарафон. Маєте вже в своєму активі?
– Марафони бувають різні: від 200, 300, 400 і до тисячі кілометрів. У моєму активі кілька марафонів: Полтава– Миргород–Решетилівка–Полтава протяжністю 210 кілометрів; бревет «Хвилі Славутича» (170 км), Нові Санжари– Решетилівка–Полтава–Кобеляки (більше 200 км). У веломарафонах брали участь і інші кобелячани: вже згадувані Ігор Лашко, Олександр Андрейко, а також Віта Дорошенко, Віктор Валявський. Не буду приховувати: такі тривалі поїздки даються нелегко. Треба враховувати кілька обов’язкових умов: споживати їжу, збагачену магнієм, аби не «схопили» судоми, підтримувати в нормі вуглеводний обмін і водний баланс. За спекотної погоди на такій дистанції необхідно випити 7 літрів води (робити ковток через кожні 10 хвилин). Реально везти дволітрову пляшку. Якщо візьмеш рюкзак, то буде таке враження, що везеш на спині камінь, це буде заважати дихати й повноцінно рухатись. Коли холодає (температура повітря стає нижчою +13 градусів), у велоподорожах слід одягатись, захищатись від переохолодження. Для цього є спеціальні наколінники, куртки та інше.
– Відчуваєте результати занять велоспортом?
– Так, покращилось загальне самопочуття, відчуваю прилив сил, енергії, рідше турбують головні болі, зменшилась маса тіла. Велоспорт не обмежує у дієтах, можна дозволити собі з’їсти солодке, тістечко. До речі, під час марафону втрачаєш до 1,5 кілограма за рахунок великих фізичних навантажень.
– Мабуть, і велопарк збільшився?
– Я говорив на початку, що є до 10 видів велосипедів. Вони не лише відрізняються за технічними характеристиками, а й відрізняється їзда на них. Шосейні – швидкісні, ними легше їхати на далеку дистанцію. Гірські (для позашляхової їзди) мають швидкість на 5–7 кілометрів на годину меншу. У дружини Інни є свій велосипед. Я не прихильник дієт, вважаю, що це знущання над собою, над своїм організмом, а велосипед, переконаний, дозволить з користю для здоров’я тримати себе в хорошій формі.
Їздили з дружиною в Дашківку, Орлик. Шкода, що наші дороги не пристосовані для їзди велосипедом, і це дуже втомлює. Якщо говорити про велопарк, то й діти Даша, Вероніка, Саша мають свої велосипеди. Мрію про той час, коли всі разом виїдемо у велоподорож. А доки вони ще малі, то купили дитячий велотрейлер, дівчатка їдуть у ньому, Саша – на багажнику, в дитячому сидінні.
Продовжуючи велосипедну тему, зазначимо, що двоколісні дуже популярні в Німеччині. І це при тому, що рівень життя в цій країні дуже високий: кожен має автомобіль, а то й кілька.
– Коли переглядала світлини, то прийшла до висновку, що велосипед дозволив вам відкрити… Кобеляччину.
– Це справді так. Із 45 років свого життя 39 прожив у Кобеляках. Та одного дня я чесно собі зізнався: я взагалі не знаю рідний край. Пояснення просте: машиною не доїдеш туди, куди дістанешся велосипедом. І що цікаво: куди б не їхав – чи берегом Ворскли з Кобеляк до Нових Санжар, чи в інший бік – Гарбузівка, Сокілка, Лучки, – всюди відкриваються такі краєвиди, що не перестаєш дивуватися, захоплюватися!
– Впевнена, після інтерв’ю з вами неодмінно будуть ті, хто зовсім по-іншому подивиться на велосипед.
– І це правильно. Їздити на велосипеді – це круто! Відрадно, що більшість це розуміє. На велоднях, які проводяться в Полтаві, в Корпусному парку, збирається дуже багато велосипедистів різного віку. На жаль, у Кобеляках велоспорт немає такої популярності. У одних часу не вистачає, в других – бажання, а в третіх – і першого, і другого.
– І все ж будемо сподіватись, що це тимчасове явище. Що б ви порадили тим, хто планує подружитися з двоколісним другом?
– По-перше, порадитись зі своїм сімейним лікарем, чи немає протипоказань для навантажень, пов’язаних з велоспортом. По-друге, навантаження робити поступово. Не раджу непідготовленій людині в перший день їхати 30–40 кілометрів, це може призвести до протилежного ефекту: цікавість до велоспорту зникне назавжди. Дистанцію збільшувати поступово. Найкраще – на 5 кілометрів у день.
На довгих дистанціях слід правильно розподілити свої сили: перші 100 кілометрів їхати в повільному темпі, аби зберегти запас енергії, необхідної для закінчення подорожі.
– Велосезон-2019 закінчується?
– Мінусова температура – не перешкода. Та й позашляховий велосипед – фетбайк (з товстими колесами) – дозволяє їздити по такій поверхні, як пісок, сніг. Це, як кажуть, перевірено на власному досвіді (див.знімок).
– Дякую за розмову й бажаю, щоб велоспорт у Кобеляках здобув популярність.

Розмову вела Наталя ПУЗИНА.

Поділися:

Добавить комментарий