Дні пам’яті великомучениці Варвари й преподобного Сави Освяченого

Дні пам’яті великомучениці Варвари й преподобного Сави Освяченого

Святій Варварі Іліопольській моляться про захист від раптової смерті, тобто від смерті без покаяння та причастя, що в християнстві, в більшості випадків, вважається покаранням. За церковним календарем, великомученицю вшановують 17 грудня. Наступного дня, 18 грудня, молитовно згадують преподобного Саву Освяченого.

Свята Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському (нині – місто Баальбек у Лівані). Її батько Діоскур належав до малоазійської аристократії і був запеклим язичником. Красуню-доньку він замкнув у вежі, подалі від сторонніх очей. Спілкувалася дівчина тільки з учителями-язичниками.
Милуючись прекрасним пейзажем із вікон вежі, Варвара без будь-чиєї підказки дійшла висновку, що все на світі з’явилося з волі Єдиного Творця. Коли батько, надумавши віддати доньку заміж, дозволив їй виходити в місто, дівчина познайомилася з християнами Іліополя і таємно прийняла Хрещення.
Дізнавшись про переконання Варвари, Діоскур жорстоко побив її, а потім кинув до в’язниці й довго морив голодом. Правитель міста Іліополя Фінікійського, Мартіан, наказав катувати Варвару. Але свята великомучениця залишилася незламною християнкою. Врешті Діоскуру надали право самому вчинити над донькою розправу. І засліплений люттю батько стратив свою єдину дитину.
Згодом і Діоскур, і Мартіан отримали відплату – вони обоє були спалені блискавкою.
У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь. Як свідчить церковне передання, в 1108 році родичка візантійського імператора Олексія Комніна, Варвара, вийшла заміж за Київського князя Святополка Ізяславовича й перевезла до Києва частину мощей своєї покровительки. Тривалий час святиня зберігалася у Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі. Під час нашестя Батия мощі були приховані, а потім знову повернені на колишнє місце.
У 1935 році, після зруйнування Михайлівського монастиря, мощі перенесли до Андріївської церкви. Із 1961 року й дотепер вони перебувають у Свято-Володимирському соборі в Києві.
* * *
Дні пам’яті великомучениці Варвари й преподобного Сави ОсвяченогоСвятий Сава Освячений (439 – 532) з дитячих літ визначив своє майбутнє, вступивши восьмирічним хлопчиком-послушником до монастиря святої Флавіани у рідній йому Каппадокії (нині це місцевість на території сучасної турецької провінції Невшехір). У 17 років прийняв чернечий постриг і досягнув таких успіхів у пізнанні духовних істин, що був удостоєний дару чудотворення.
Головні свої подвиги преподобний звершив на Святій Землі, в Юдейській пустелі. Тут він довго жив затворником у печері, а в 484 році заснував монастир, який і донині діє та називається лаврою Сави Освяченого. Першою спорудою нової обителі була печерна церква, побудована після того, як навколо відлюдника почали селитися учні. До кінця життя святого Сави в цьому монастирі налічувалося близько 5 тисяч ченців.
У 524 році в лаврі був введений створений Савою Освяченим монастирський статут, який отримав назву «Єрусалимський». Головним чином він регламентував порядок богослужінь у річному колі. Відтоді, як цим статутом почали керуватися в обителях усієї Палестини, він поступово поширився по всьому Православному Сходу, й зокрема на українських землях.
* * *
За традиціями нашого народу, день святої Варвари вважався жіночим. На це свято дівчата готували вареники з маком чи сиром. Серед них обов’язково мали бути «пірхуни» – вироби, начинені борошном. Готовою стравою частували хлопців, уважно стежачи, кому саме попаде вареник-«пірхун». Із невдахи потім довго кепкували.
На Варвари не можна було ні прати, ні білити, ні глину місити. Дозволялося тільки вишивати. Сідаючи за рукоділля, дівчата примовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
На відміну від свята Варвари, Савин день вважався чоловічим. Після повернення з церкви сім’я зустрічала його вдома, у родинному колі. Господині готували борщ, пироги, капусту, інші пісні страви.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Добавить комментарий