Добірні зерна ниви життя

Добірні зерна ниви життя

Минає десять років, як пішов за межу Вічності Микола Іванович Залудяк (2.04.1941– 30.12.2010). Час – дивна субстанція. Нині уже доводиться нагадувати, що він був першим керівником виконавчої, а згодом і представницької влади Полтавщини впродовж буремних 1990-х. Як натепер, досить дивно звучить назва посади – представник Президента України в області. Нині, з легкої руки, скажемо так, інтеграторів, чомусь вкорінилося «губернатор», «мер», якось іще із «шерифом» забарилися…

«Ну які губернатори, коли в Україні споконвіку тих губерній не було, аж поки «пєрвий» і «вторая», як писав Шевченко, таки загарбали нашу землю? – ділився роздумами Микола Іванович. – Хто нам винен, що азійсько-псевдоєвропейська полуда впала на серце, очі й розум козацької старшини?.. Читаю літопис Самійла Величка. Неначе про сьогоднішній день писано».
Син колгоспників із Вінничини, він впевнено і законно посів місце серед еліти. Не номенклатурної, хоч займав високі посади і в партійно-радянській ієрархії, і в пору становлення відновленої державності незалежної України. Елітарність полягала у широкій ерудиції (інженер-автомобіліст був палким поціновувачем поезії, красного письма, міг цитувати досить великі віршовані, прозові тексти, навіть своєрідні турніри влаштовували із світлої пам’яті Василем Михайловичем Шапраном, першим заступником голови облдержадміністрації), у готовності прийти на допомогу, високій синівській і батьківській любові, у доброзичливому спілкуванні із людьми, винятковій відповідальності, честі й гідності.
Попри огром службових справ знаходив час для написання віршів, не виносив їх на «суд громадськості». А то якось в радіоефірі зазвучали пісні Миколи Залудяка та Леоніда Вернигори «Білий бузок коло хати», «Перше кохання». Музику до поезій написали Юрій Рожков, Олександр Білаш.
В одному з інтерв’ю «Зорі Полтавщини» йшлося:
«– Миколо Івановичу, «Білий бузок…» вас, мабуть, окрилив. З’явилося «Перше кохання».
– Пісню адресовано моїй дружині… Там є такі слова: «Простіть мене усі, кого люблю, / За те, що пам’ять не стриножу, / Кохання першого не розгублю, / Повік забуть його не зможу».
Від себе додам: у пісні «Білий бузок коло хати» так зворушливо і трепетно звучить: «…Поки чекає нас мати – / Поки ми ще молоді».
В іншому зорянському інтерв’ю Микола Залудяк промовляв і до сучасників, і до наступників: «Певен, рік у рік буде вагомішим колос, доріднішим урожай, якщо засіватимемо поле добірним зерном єднання навколо єдиної мети – побудови багатої, миролюбивої, красивої держави – України».
Прості життєві істини. Можливо, вони комусь видадуться банальними. То нехай відшукає чи створить оригінальніші, але без єднання, мети, вміння відділити зерно від полови – навряд чи. Бо просте – не примітивне…
Микола Іванович Залудяк залишив по собі добрі спомини. І вони теж – добірні зерна безкрайої ниви життя роду і народу.

Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий