Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться

Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться

Трудові династії є показником стабільності й успішності. Вони уособлюють багаторічний досвід, минуле, сьогодення і майбутнє компаній, у яких працюють. А зростання й утворення нових династій засвідчують потужний корпоративний дух, єдність колективу та соціальну привабливість підприємства.

Історія кожної трудової родини – це окрема глава в історії підприємства зі своїми неймовірними сюжетами й поворотами долі. Робітничі династії є чудовим прикладом відданості улюбленій справі, працелюбності, сталості й цілеспрямованості. Крюківський вагонобудівний завод пишається тим, що в його колективі таких родин чимало.
Кілька трудових династій працює у складально-зварювальному корпусі підприємства. Про одну з них, відносно молоду, і йтиме мова у цьому матеріалі.
Знайомство з Крюківським вагонобудівним заводом подружжя ветеранів праці КВБЗ Світлани та Дмитра Тимчуків відбулося у 1990 році, коли вони переїхали жити до Кременчука із Кропивницького. Щоб будувати на новому місці своє майбутнє, насамперед, потрібно було знайти роботу. На правобережжі, де родина оселилася в приватному будинку, працював Крюківський вагонобудівний завод, про який у місті йшла добра слава. Спробували влаштуватися. Світлана Василівна на той час мала у своєму життєвому багажі дипломи торгового училища, технікуму цього ж профілю, досвід роботи в торгівлі та в бухгалтерії заводу «Червона зірка». Після співбесіди з головним бухгалтером підприємства Олександром Толстошеєвим її взяли на роботу в експериментальний цех, який у процесі реструктуризації неодноразово змінював назву, підпорядкування, а згодом став частиною складально-зварювального корпусу. 24 роки Світлана Тимчук займалася бухгалтерською справою, й досить успішно, що підтверджують численні відзнаки та незаперечний авторитет і повага колег. А після досягнення пенсійного віку продовжила працювати розподілювачем робіт у колективі складально-зварювального корпусу, який за майже три десятиліття став для неї другою родиною.
Її чоловік Дмитро – слюсарних справ майстер. Працював слюсарем зі складання металевих конструкцій, слюсарем-ремонтником, а нині він інструментальник. Роботу свою знає досконало, вміє полагодити будь-яке обладнання в підрозділі. Порядний і відповідальний робітник, який ніколи не підведе. Комунікабельний і привітний, він завжди підтримує в колективі добру атмосферу. Такий же Дмитро Васильович і в родині – турботливий, уважний, надійний і майстровитий.
До речі, такі чесноти притаманні кожному представнику цієї трудової династії. Електрозварник на автоматичних і напівавтоматичних машинах Сергій Зубов, син подружжя, за високі досягнення на виробництві був нагороджений спочатку срібним, а потім і золотим знаками «Кращий за професією», заслужив чимало подяк та неодноразово був премійований за сумлінність і професіоналізм. Його портрет був серед кращих трудівників підрозділу на цеховій Дошці пошани.
Опанувати професію зварника мріяв ще зі шкільних років, і як би батьки його не переконували обрати іншу стежину, залишився вірним своїй мрії і здійснив її. Закінчив професійне училище, попрактикувався на вагонобудівному, а після служби в армії прийшов працювати на завод, де щодня займається улюбленою справою. Напевно, у цьому і криється секрет його успіху.
Дружина Сергія така ж працелюбна і вправна. Знайомство з нею подарував завод, наче нагородив Сергія за добре серце та золоті руки. Із Наталкою вони зустрілися 15 років тому на святкуванні Дня машинобудівника, відтоді йдуть по життю разом, підтримуючи і надихаючи один одного. У них підростають донька та син, які в усьому допомагають своїм батькам та мають чимало захоплень. Сергій власними вчинками та справами демонструє дітям, яким має бути справжній чоловік і син. А мама Наталія подає приклад ніжності, турботливості й хазяйновитості. Вона і готує неперевершено, і шиє, і в’яже, і вишиває, і в будинку, і на городі в неї зразковий порядок. Свій трудовий шлях на підприємстві розпочинала комірником, заочно закінчила Харківський фінансово-економічний інститут, працювала бухгалтером, провідним бухгалтером, а з минулого року вона інженер із нормування праці, звичайно, у складально-зварювальному корпусі. І також може похвалитися відзнаками за сумлінну працю й активну участь у житті підприємства.
На вагонобудівному, в управлінні якістю продукції, працювала й донька Світлани та Дмитра Тимчуків Тетяна Проша. Наразі вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною і має намір повернутися на завод. Її чоловік Олександр за спеціальністю верстатник широкого профілю. Працював у механічному заводі токарем, освоїв усі види слюсарних робіт, а нині трудиться слюсарем-ремонтником у службі механіка СЗК, має п’ятий кваліфікаційний розряд. Заступник начальника корпусу з підготовки виробництва Петро Кляхін характеризує молодого робітника дуже добре, каже, що він технічно грамотний і дуже здібний, а це відкриває перед ним хороші перспективи. Олександр, як і його свояк Сергій Зубов, має намір продовжити навчання у вищому навчальному закладі, адже освіта допоможе повною мірою реалізувати уміння, таланти, цілком здорові амбіції. Батьки пишаються своїми хлопцями, особливо, коли чують про них добрі відгуки колег та керівників підрозділу, бачать щасливі обличчя доньки й невістки.
І це лише найрідніші представники трудової династії складально-зварювального корпусу. На заводі трудяться родичі і по другій, і третій родинних лініях. У корпусі вантажного вагонобудування працює кур’єром племінниця Світлана Аносова, двоюрідна сестра Лілія Петрова – прибиральник службових приміщень транспортного цеху, троюрідна Тетяна Роман – інженер з ремонту відділу головного механіка, слюсарем із обслуговування протипожежного устаткування у корпусі вантажного вагонобудування до виходу на пенсію трудився дядько Світлани Тимчук Микола Рябіков.
А якщо глибше досліджувати «родинне дерево», напевно, з’ясується, що в колективі вагонобудівників є ще чимало родичів героїв цього матеріалу. Ми щиро бажаємо цій сім’ї обростати новими молодими «гілочками». Цього прагне і одна з найстарших представниць трудової династії складально-зварювального корпусу Світлана Тимчук, зізнаючись у палкій любові до свого підрозділу і ділячись із нами своєю заповітною мрією: «Хочу, щоб уся сім’я завжди була разом».

Наталія МИЛЬНИЧУК
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий