Добрі спогади, світла пам’ять…

Добрі спогади, світла пам’ять…

Нашому доброму колезі, щирому й незрадливому другу, товаришу Олегові Олександровичу Смірнову 10 листопада виповнилося б 70 літ…
Перегортуємо сторінки номера «Зорі Полтавщини» за 30 січня 2018 року, в якому вміщено скорботне повідомлення про смерть після важкої хвороби Олега Смірнова. Поруч – болючі розповіді про полеглих на новітній російсько-українській війні захисників України Сергія Іванова з Новосанжарського, Сергія Сергієнка з Хорольського районів. Рубрика «Герої не вмирають» повною мірою стосується й Олега Олександровича.
Пригадався один епізод із його життя, про який розповіла людина, якій свого часу Олег Смірнов допоміг, захистив. Свого часу, ще в радянські часи, коли Олег Олександрович працював на одному з підприємств, йому довелося керувати в літню пору відомчим піонерським табором. Мав у розпорядженні штат вихователів, піонервожатих, медиків, кухарів. У табір, що був розташований у мальовничому місці поблизу Полтави, стало вчащати начальство підприємства для вирішення, як тоді казали, «шостого питання». Згодом вималювалася чітка перспектива розтрати матеріальних благ. «Досвідчені» візитери стали вимагати від керівника табору перевести стрілки на молодесеньких кухарок – учениць профільного технікуму. Мовляв, проходять невдало виробничу практику. Добродушний, спокійний Олег Смірнов не просто обурився, а твердо пообіцяв візитерам за намір зламати долю тим дівчатам-практиканткам і в партбюро, і в райком повідомити, хто насправді спричинив нестачу. Довелося любителям «халяви» відшкодовувати збитки, а студенток-практиканток залишили в спокої, за що вони вдячні Олегу Олександровичу й понині, адже відбулися як професіоналки з незаплямованою репутацією. Можливо, героїзму в такому епізоді й мало, але багато порядності, чистого сумління, а без цього життя перетворилося б у суцільний безмір, при якому хамство, уявивши себе панством, домінувало б у всьому.
Олег Смірнов дуже гордився, що є випускником славного факультету журналістики Київського держуніверситету. У студентську аудиторію прийшов, маючи досвід роботи на виробництві, служби в армії на Далекому Сході, коли там розгортався радянсько-китайський конфлікт. Свою юнацьку щирість, безпосередність, доброзичливість, готовність прийти на допомогу зберіг упродовж усього життя.
Із початку 1990-х і до 2010 року Олег Смірнов працював у гарячому редакційному цеху – на посаді заступника відповідального секретаря «Зорі Полтавщини». Він був співтворцем нинішнього поліграфічного оформлення нашого видання. Згодом опікувався господарськими турботами редакції, не полишав пера і… боровся з важким недугом, про який мало хто знав. Не хотів когось обтяжувати своїми проблемами. Новий 2018 рік зустрічав уже геть слабим, але підбадьорював рідних, друзів, казав, що ще позмагається за життя. Хвороба виявилася сильнішою…
Тихо відійшовши у засвіти, Олег Олександрович залишив по собі добрі діла і спогади, світлу пам’ять. Це те нематеріальне багатство, яке дорожче за срібло-злото, адже воно є основою, перспективою духовного розвитку. Все інше – похідне.

Зоряни.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий