Добрий день

Добрий день

Борис ХАРЧУК

Добрий день

Коло річки стоїть хата. В ній живуть Гриць із мамою. Стане хлопчик на порозі – в кінці городу ростуть верби, у вербах тече річка, за річкою луг аж до поля.
– Гей-гей! – подає він свій голос. Так вітається з деревами, річкою, лугом, полем, даючи їм на добридень. Верби шелестять, річка шумить, луг розлягається, а з полів вертається луна: «Добрий день, Грицю…»
При порозі лежить прут. Це не просто собі вербова гілка, а Гриців кінь. Його треба напасти, напоїти й викупати. Вскакує, поганяє в кінець городу й раптом зупиняється. Там, за річкою, пасеться кобила, а коло неї стоїть лошатко. Обоє гніді й гарні. Лошатко підійшло до своєї мами, схилило до неї свою голову. Мама йому щось сказала. Лошатко виструнилося і як пуститься берегом. Його грива так і грає. Крутнуло, жене назад, як вітер.
Гриць пришпорив свого коника, давай і собі навскач. Лошатко на одному березі, а він гарцює на другому. Та де там лошаткові перегнати хлопчика. Його кінь дуже баский. Він ще й ірже людським голосом. І здається Грицеві, що кінь несе його поверх дерев, що земля миготить під копитами.
Лошатко набігалося, стало коло своєї мами. Кобила перестала пастися, обнюхує своє гніденьке, а воно оповідає їй, напевно, про те, як йому добре.
Гриць не зупинив свого коня. Їде з берега додому. Йому теж хочеться розповісти мамі, де він був і що бачив. Як перескакував через ріки й моря, як бачив високі гори й великі міста – цілий світ. Скрізь гарно. Але тут, на березі річки, де їхня біла хата, – найкраще. Він поганяє, щоб швидше розказати про це рідній мамі.

П’ять братів

Не в чужій країні, а на нашій землі, не колись давно, а тепер жило собі п’ять братів. Найстарший звався Великим, бо він був найбільший. Молодшого звали Вказівним, середульшого – Середульшим, ще молодшого – Безіменним. А найменшенький звався Мізинцем.
Підростали брати. От і олівець їм подарували, щоб писати, малювати, вчитися.
Розкрили брати зошита. Великий і Вказівний взяли олівець, та до зошита донести їм несила. Бідкаються:
– Братику Середульший, допоможи нам.
– Я зараз.
І підпер їх, щоб олівець не впав.
Донесли втрьох олівець до зошита, але писати не можуть: олівець важкий.
– Братику Безіменний, допоможи нам. Безіменний підпер їх.
Однак олівець не слухався. Лише коли братів – Великого, Вказівного, Середульшого і Безіменного – підпер найменший братик Мізинчик, олівець ніби сам писати став.
І написав він:
– Ми – брати!

Ромашка

Проклюнулась на леваді маленька ромашка. Навколо високі трави стоять. І всім їм до ромашки байдуже.
Незатишно стало ромашці, й вона сумно похилила голову. Коли чує: хтось грає. Срібно так, солодко.
Ворухнувся на ромашчиному стеблі один листочок, другий. Розплющила ромашка очі – аж то бджілка кружляє, її крильця бринять, і від того – музика.
Радіє зелена земля. Радіє синє небо. Ромашка підвела голову і розквітла: біла-біла, ще й з крапелькою жовтогарячого сонця.
І від того, що ромашка розквітла, літо стало ще краще.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий