Сто п’ятнадцять літ тому, протягом 6 довгих років, було збудовано перлину архітектури не лише Козельщини, а й усієї Полтавщини – Козельщинський собор Різдва Богородиці. Але є одна яскрава історична деталь, що нагадала про себе через більш ніж століття…
Мармуровий іконостас
Не описати краси Різдвяно-Богородицького собору до його «перебудови» радянською владою на свій, більшовицький, лад: чарівна архітектура сяяла золотом бань і хрестів; пишнота й велич панували тут. Це було святе місце.
Збудований собор у 1900–1906 роках. Мав надзвичайно ошатний вигляд. Усередині не було жодної колони, бо ж стеля трималася на чотирьох арках. Храм був двопрестольний. Перший (головний) – Різдва Богородиці, а другий (придільний) – у пам’ять святої Рівноапостольної Марії Магдалини й диякониси Олімпіади.
Головною окрасою собору був іконостас із високохудожнім розписом. Спочатку планували влаштувати його дубовим. Але, враховуючи те, що у літні місяці собор відвідуватиме величезна кількість людей, а від підвищення температури дуб розсихатиметься і поступово псуватиметься, вирішили виготовити іконостас із білого мармуру, на зразок тих, що були у храмах Москви, Одеси, Харкова, Катеринослава та інших міст. Виготовити його взявся майстер Менціоне, який мав свою майстерню у Ростові-на-Дону.
Іконостас зробили з першосортного білого, з ледь помітними голубими прожилками, мармуру, а колони й призматичні вставки на фризах і панелях – із коштовного високоякісного бразильського оніксу (різновиду агату, який використовують в основному в ювелірній роботі). Карбування, позолота, мозаїка надавали йому виняткової краси. Оніксові зеленого кольору колони згори й знизу прикрашалися позолоченими базами, а арка головного іконостаса із Царськими вратами – венеціанською мозаїкою. Царські врата і бокові двері були мідні, позолочені, з візерунком надзвичайно тонкої роботи. Доповненням до іконостаса служила мармурова балюстрада, прикрашена солею, теж із білого з блакитними прожилками мармуру, та оздоблена оніксом.
Недовгий час милував око мармуровий іконостас. У січні 1918 року, після встановлення радянської влади, почався агресивний наступ на релігію. Землі та майно монастиря почали націоналізовувати, тобто віднімати.
“Клуб, у порівнянні із церковною ошатністю, мав сірий і незатишний вигляд”
У 1928 році на сходці селян була обрана і послана до Харкова, тодішньої більшовицької столиці УСРР, делегація у складі 7 осіб до Г. І. Петровського – голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК – найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий та контролюючий орган державної влади УСРР у період між Всеукраїнськими з’їздами рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Діяв з 1917-го по 1938 рік). Ці люди просили дозволу на закриття монастиря, обґрунтувавши це «проханням місцевих жителів»…
Мабуть, усі ці події відбувалися не через атеїстичну ініціативу партійного активу селища, а через декрет 1923 року, що його підписав голова Раднаркому Ульянов. Ось фраза з нього: «Нам украй потрібно провести вилучення церковних цінностей…» Тож це послання «зверху» вплинуло й на подальшу долю Козельщинського монастиря.
Безбожники, що вважали релігію та все пов’язане з нею «опіумом для народу», почали нищення монастиря відразу, як тільки прийшла відповідь від Петровського. Залучивши молодих безвірників, органи влади приступили до закриття, а точніше – до розгрому монастиря. Серед білого дня валки підвод із комсомольцями під’їхали до обителі. Молодь, «підігріта» напутніми промовами, з ентузіазмом накинулася на все, оббираючи чернечі келії, хапаючи церковне збіжжя. Одні громили, інші тягнули щось із собою. Черниць, наляканих до смерті усім, що коїлося навколо, зганяли докупи і вивозили. Невдовзі впали на землю і хрести, що красувалися на маківках бань. Їх здали, як і дзвони, на металобрухт.
Мармур з іконостаса безжалісно «вибивали», використовували у господарських цілях. Окремими його уламками вимостили доріжки на колишньому монастирському, а тепер «райклубівському» подвір’ї. У соборі розмістили районний клуб ім. В. Чубаря, а на місці іконостаса встановили екран для показу кінофільмів та естраду, де партійні керівники виголошували промови, а комсомольці ставили п’єси радянських драматургів. На залишках іконостаса замість ікон повісили агітаційні транспаранти.
Ось як згадував ті часи житель Задовги Микита Пащенко: «Клуб, у порівнянні із церковною ошатністю, мав сірий і незатишний вигляд. Процвітали казенщина і лихослів’я» (мемуари «Пам’ятаю тебе, Задовго!», 1997 р.).
У 1939 році у Козельщині розмістили концентраційний табір НКВС. Військовополонені мешкали у колишніх монастирських будівлях, що виділили райвиконком та радгосп «Козельщинський». Не оминула сумна доля й собор. На високих, майже до стелі, нашвидкуруч збитих із дощок нарах спали полонені. У соборі (колишньому райклубі) творилися хаос та жахи. Глазуровану плитку з Бергенгеймівського заводу, що у Харкові, знищили, на ній кололи дрова та навіть розпалювали вогнища…
Знахідка, яка вселяє віру
Після мандрівки сторінками історії Козельщинського собору повертаємося у сьогодення, до 21 листопада 2021 року. Того дня моєму співрозмовникові, козельщанину Юрію Солодраю спало на думку, йдучи із полювання, пройтися біля села Омельничого, що значно скорочувало шлях додому. Недалеко від в’їзду у населений пункт на доволі великій площі раніше розташовувалося сміттєзвалище. Згодом його засипали землею, і майданчик став гарним місцем для практики любителів пошуку металу.
Через цю смугу непотребу пан Юрій проходив уже не один раз, але того дня мовби щось змінилося.
– Раніше я вже знаходив на цій території дуже гарну скляну кришечку від графина. А тоді, за хвилину до знахідки, відчув, що зараз щось потрапить на очі. Думаю, це якась містика, фантастика, бо уламок мене притягував, як магніт. Мабуть, хтось шукав метал і вирив його, бо лежав той шматок мармуру в ямі, – розповів Юрій Володимирович. – Білий, з голубими прожилками, декоративно оформлений – він нагадував частину іконостаса собору…
Після того, як я побачив фото знайденого уламка, я згадав, що десь є фотопоштівка іконостаса новозбудованого Козельщинського собору. Колись знайшов його на сторінках книги-літопису історії Козельщинського монастиря – «Перлина Козельщини» В. Н. Жук і Г. Д. Сердюка. І вже згодом відшукав його й у медіа своєї групи «Козельщина історична» у Фейсбуці, «завантажене» з якогось із численних інтернет-аукціонів.
На збільшеному зображенні було видно красу іконостаса, що вражала. Оглядаючи фото, я помітив, що подібний до нашого фрагмент був розташований прямо під найбільшим хрестом, що увінчував центральну частину іконостаса (над Царськими вратами). Тож, на мою думку, наш уламок – якраз звідти. Тим паче він має сліди ще якогось фрагмента на верхній частині, що до руйнування його войовничими комуністами, можливо, було місцем встановлення хреста.
Після того, як фрагмент почистили, на його фронтальній частині було помічено декоративно-вирізьблений хрест, що підтверджує призначення фрагмента.
Як я нагадав на початку, виповнилося 115 літ відтоді, як завершили будівництво нашого собору. Чи не здається вам, читачі, що ця знахідка – добрий знак?!
Тож сподіваюся, що з поверненням фрагмента іконостаса повернуться й мир до наших земель, духовне відродження. А фрагмент іконостаса стане гарним експонатом для майбутнього краєзнавчого музею у Козельщині.
Захар ЗІНЕНКО
Журналіст