Документи полтавського лікаря Олександра Несвіцького повернулися до рідної Полтави

Документи полтавського лікаря Олександра Несвіцького повернулися до рідної Полтави

У 1995 році Державний архів Полтавської області спільно з товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка опублікував щоденник лікаря О. О. Несвіцького «Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922 рр.». Вихід у світ цього наукового видання був наче інформаційний вибух – у науковий обіг уведено чимало нових і неупереджених фактів найбільш сфальшованого радянською владою періоду. Високоосвічений, але аполітичний чоловік просто фіксував на папері усе, що пережив, чув і бачив упродовж кількох років. Занотовував факти нашого національного і духовного відродження, водночас – численні злочини більшовицької влади: репресії, арешти, розстріли, реквізиції майна, контрибуції. Справжня знахідка для дослідників – місцевий хронікер такого знакового часу.

Унікальне археографічне видання було підготовлене полтавськими архівістами (упорядники В. В. Коротенко, Т. П. Пустовіт, З. П. Яненко; передмова – П. П. Ротача) за рукописом, який, зрозуміло, не призначався автором до друку та й зберігся цілком випадково. Цей щоденник на початку 1990-х років вихопив з макулатури в одній із полтавських шкіл робітник Микола Пелих, який, інтуїтивно відчувши небуденність своєї знахідки, звернувся в архівну установу. Таким чином рукопис і було врятовано.
На початку 1990-х архівісти дуже мало знали про автора щоденника. Скупі рядки біографії лікаря були виявлені лише у посмертній згадці в окупаційному часописі «Голос Полтавщини». Звужувало поле пошуку й те, що після смерті Олександра Олександровича Несвіцького (1855– 1942) його родина, боячись переслідувань радянської влади, восени 1943 року виїхала з Полтави і осіла у Львові. З собою вони змогли тоді вивезти і найціннішу частину родинних документів.
Упродовж наступних десятиліть зв’язок із Полтавою не поривали, час від часу діти та онуки лікаря відвідували рідне місто, спілкувалися з давніми друзями, вкотре розшукували могилу Олександра Олександровича на монастирському цвинтарі. Оскільки кладовище швидко змінювалося і заростало, вони навіть зробили для нащадків і швидкого пошуку поховання спеціальну карту – своєрідний навігатор (1980).
Восени 1995 року представники цієї родини дізналися про публікацію щоденника і отримали кілька примірників у подарунок. Пам’ятаємо, скільки радісних хвилин пережили Несвіцькі, коли побачили, що у рідній для них Полтаві пошанували пам’ять Олександра Олександровича ще й видали друком родинну, здавалося, вже втрачену пам’ятку.
На цьому можна було б поставити крапку. Але історія із архівом Несвіцьких має продовження. Старші представники родини так і не змогли повністю адаптуватися на Галичині – думками вони усе частіше поверталися до Полтави, до місць свого дитинства. Зрештою й було ухвалено рішення – повернути до Полтави увесь родинний архів.
У лютому 2020 року останній представник родини Несвіцьких пані Елеонора (на жаль, нещодавно вона відійшла у вічність) змогла реалізувати свій задум. Тож маємо тепер у Полтаві цілісний особовий фонд непересічної людини, громадського діяча (гласного Полтавської міської думи) і відомого лікаря – О. О. Несвіцького, який зберігається у Державному архіві Полтавської області. Сприяли цій передачі документів кандидат наук з мистецтвознавства Олена Цимбалюк (м. Львів) та мистецтвознавець, заслужений працівник культури України Віталій Ханко (м. Полтава).
* * *
Тепер про цінність переданих на державне зберігання 178 родинних документів, хронологічні рамки яких охоплюють період від 1843-го по 1980-й.
Документи оригінальні й рідкісні: метричні записи, трудові книжки, атестати, формулярні списки про службу, родинні світлини (деякі з дарчими та оригінальними написами), витинки з місцевих періодичних видань за довоєнний період.
Документи проливають світло на діяльність лікаря як у Кременчуці, так і в Полтаві (народився Олександр Олександрович у родині архітектора в наддніпрянському місті). Після здобуття вищої освіти у Київському університеті святого Володимира вирішив працювати земським лікарем. Тож у багатьох селах Кременчуцького повіту саме він (як земський діяч) створив дитячі ясла, які обслуговували тисячі дітей; у Полтаві організував першу міську амбулаторію (безкоштовно для бідних верств населення), за його ініціативою впроваджено нічні чергування лікарів та ін. Несвіцького цікавило широке коло громадських справ: медицина, освіта, культура, збереження історичних пам’яток. У фонді є листи Центрального пролетарського музею Полтавщини до Олександра Несвіцького з подякою за надані музею експонати. На зорі радянської влади він був удостоєний почесного звання «Герой праці».
Документи також свідчать про те, з якою скрупульозністю освічені родини нашого міста збирали і зберігали джерела, з яким пієтетом до них ставилися. У даному випадку можемо припустити, що не останню роль у цій справі зіграло те, що Несвіцькі були пов’язані родинними стосунками з істориком і архівістом І. Ф. Павловським. Тож у родині чудово усвідомлювали цінність писемних та інших пам’яток.
Штрих епохи: у фонді відклалися копії «кримінальних» справ Несвіцького О. О., Несвіцької Л. О., з архівного підрозділу Служби безпеки України у Полтавській області. Виявляється, 80-річного лікаря, попри його дуже поважний вік, органи НКВС звинувачували в антирадянській діяльності і допомозі репресованим; кілька разів у червні 1938 року викликали на допити. Лише фізична немічність лікаря врятувала його від тюремного ув’язнення і заслання.
Нащадки лікаря Несвіцького зробили полтавській громаді коштовний подарунок. Тож надзвичайно цінний інформаційний блок неодмінно стане у нагоді усім шанувальникам старовини, зокрема тим, хто досліджує громадське життя та історію медичної справи у нашому краї.

Ольга ГОЛЯК,
начальник відділу Державного архіву Полтавської області;
Тарас ПУСТОВІТ,
заступник директора Державного архіву Полтавської області.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий