Донечки й синочки – багатство сім'ї Білоуськів

Донечки й синочки – багатство сім’ї Білоуськів

Свого часу Наташа Білоусько (на той час – Зеленцова) працювала в редакції Кобеляцької районної газети “Колос”. Сумлінно виконувала обов’язки коректора, з радістю відгукувалась на будь-які прохання, робила все щиро, з посмішкою. І це при тому, що життя змусило її стати дорослою набагато раніше від ровесників: коли трагічно загинула мама Валентина Василівна (світла їй пам’ять), Наташа без вагань стала опікуном 11-річного брата Андрія.

Сімейне правило – не тиснути на дітей

Згодом вона змінила місце роботи, але наші дороги час від часу перетинались, і я щиро раділа змінам у її особистому житті: вийшла заміж за Володимира Білоуська (тоді він лише брався за нову справу – фермерство, а зараз очолює районну асоціацію фермерів і приватних землевласників, депутат районної ради, успішно займається фермерством), народила донечку Валю. За кілька років зустріла її з двома дітками, потім – трьома, чотирма, п’ятьма… Така ж, як і раніше, привітна, з посмішкою. Я запропонувала, що напишу про її багатодітну родину, але тоді Наталя категорично відмовилася від такої пропозиції.
Ішов час. При кожній зустрічі я нагадувала про своє бажання, і врешті наша “ділова” зустріч відбулася. Вона проходила через кілька днів після важливої в сім’ї Білоуськів події: старша донька закінчила школу. Відшумів випускний вечір, розпочалась вступна кампанія. Валя самостійно вибрала свою майбутню професію. У сім’ї є неписане правило: не нав’язувати дітям своїх побажань, рахуватись з їхніми думками й рішеннями, підтримувати, допомагати.
Та повернемось у далекий 2001 рік, коли створилася нова сім’я Білоуськів. Цікаво, чи планувало молоде подружжя мати багатодітну родину?
– Володя виріс у сім’ї, яка мала чотирьох дітей. Він – найстарший, має трьох сестер, завжди мріяв про братів. Та не судилось, навіть серед двоюрідних не було хлопців. Тому дитяча мрія змінилась на дорослу: мати синів – продовжувачів роду й сімейної справи.
Та першою дитиною Бог подарував молодій сім’ї донечку.
– Я назвала її на честь мами – Валею. Усім іншим дітям імена давав тато. Після 9-го класу донька рік провчилася у ліцеї, але зрозуміла, що професія бухгалтера – то не її покликання, оскільки має гуманітарний склад характеру: творча (займається танцями), комунікативна (знайде спільну мову з різними за віком й заняттями людьми), вивчає англійську мову.
Самостійна в прийнятті рішень. У 2017 році виявила бажання взяти участь у конкурсі “Надворсклянська україночка”. Ми, батьки, підтримали, й донька стала другою віце-міс конкурсу. Приємно? Звісно ж!
Під час літніх канікул Валя працювала – мила посуд у барі, продавала квас… Це був її вибір. Ми думали, що спробує кілька днів і відмовиться від такої важкої, не престижної роботи. Помилилися. Проявила свій характер і в черговий раз довела, що не боїться чорнової роботи, вважає, що немає престижної і недостойної роботи. Будь-яку треба виконувати на совість.
Своє майбутнє бачить у готельно-ресторанній сфері, відповідну спеціальність хоче отримати в одному з вузів Харкова. Ми всією родиною тримаємо за неї кулачки й дуже хочемо, щоб мрія стала дійсністю.
Оля, яка перейшла до 9-го класу, багато в чому схожа на сестричку: вивчає англійську мову, бере участь у художній самодіяльності, творча натура, проявляє наполегливість у досягненні мети.
11-річного Захара тато назвав на честь прапрадіда, який не вижив у голодомор. Він, до речі, жив у Черемушках, де волею долі господарює нині Володимир Білоусько, вирощує полуницю, а в майбутньому планує і малину, смородину, виноград… У Комендантівці, де розташована виробнича база, ростуть горіхи – ровесники Захара. Як і всі хлопці, захоплюється футболом, цікавиться відомими клубами й футболістами. Раніше займався карате, мав непогані результати, виборював призові місця на обласних змаганнях. Та коли вибір зробив на користь футболу, батьки не порушили свого правила: не вмовляли, не наполягали…
Захар проявляє цікавість до техніки. І батько в цьому його підтримує, дозволяє і за кермом трактора посидіти, і комбайна. Хлопчина говорить, що в майбутньому хотів би стати агрономом. І якщо це не залишиться дитячою мрією, то, звісно, такий вибір професії дуже порадує батьків – хліборобському роду немає переводу…
Софійка перейшла до третього класу. З-поміж ровесників вирізняється старанністю. Це в неї з першого класу. Без нагадувань робить уроки, допомагає по господарству по змозі.
Усі діти в родині привчені до роботи. Але, як і в усіх, хтось більш сумлінно ставиться до домашніх обов’язків, хтось сподівається, що зробить сестричка чи брат або не витримає мама…
Найменший Тарас народився у 2014 році. Копіює, звісно, Захара: йому теж подобається футбол. Не маніпулює тим, що він найменший, тому уваги повинно бути найбільше.
Вже вміє плавати. Фізичній підготовці, загартуванню в сім’ї приділяють велику увагу, батьки заохочують дітей до занять спортом власним прикладом.
Попри всю свою зайнятість мама Наталія Петрівна знаходить час пробігти на стадіоні кілька кіл. На стадіон прямує завжди з дітьми. Хтось з нею біжить, хтось у м’яча грає…

“Щастя материнства ні з чим не можна порівняти”

– Чи бувають дні, коли вдома не залишається жодної дитини й мама може відпочити від повсякденних клопотів?
– Практично ні. Якщо старші в школі, то менші вдома. Якщо хтось поїхав у село, то хтось залишився. Якщо хтось відпочиває в оздоровчому таборі, то інші вдома… Діти завжди біля мене. Я ніколи не розраховувала на допомогу бабусі, не залишала менших на старших… Звичайно, за винятком тих днів, коли я була в пологовому відділенні. До речі, чоловік був присутнім на всіх пологах. І не просто був присутнім, а брав активну участь у появі дітей на світ: перерізав пуповину, брав немовля на руки. Буває, що чоловіки виявляються не готовими, їм самим потрібна допомога, а Володя, як і у всіх інших ситуаціях, готовий брати відповідальність на себе. Сім’я для нього – на першому місці. Це як держава в державі. Поверталась додому з немовлям і відразу бралась за домашню роботу: приготувати їсти, попрати, прибрати, погуляти з меншими дітьми, перевірити уроки в старших…
Як правило, народження дітей припадало на той час, коли в чоловіка в полі була найбільш гаряча пора: то сівба, то обробіток посівів, то жнива… Розуміла, що йому непросто, бачила, як переживає за свої справи й за те, щоб сім’я ні в чому не відчувала потреби. Мабуть, не треба пояснювати, наскільки для жінки важливо бути впевненою в тому, що сімейного бюджету вистачить на необхідні продукти, речі. Наш тато забезпечує родину, тому зовсім не складно зробити покупки, готувати страви.
– Що найбільше люблять?
– По-перше, ми ніколи не купуємо напівфабрикатів. Готуємо домашню їжу. Як і всі діти, наші також люблять пельмені, піцу, пепсі-колу, вареники, котлети… Свекруха Юля Миколаївна тримає господарство, допомагає продуктами. Консервуємо овочі на зиму, варимо варення… Діти енергійні, тому вечеряти можуть і о 19-й, і о 21-й, і о 23-й годині…
– Як відпочиваєте?
– Діти дуже люблять, коли вдається організувати сімейний відпочинок: зварити юшку на вогнищі (та ще й з рибою, яку зловить Володя!), приготувати шашлик. Доки діти були малі й літо проводили в селі, можливостей було більше. Зараз старші стали більш самостійними: на річку, відпочинок ходять з друзями. Але цінують і сімейний відпочинок, коли вдається виїхати разом на природу чи піти в кінотеатр. Слід сказати, що тато бере активну участь у вихованні дітей. Яким би не був втомленим, як би пізно не повернувся з роботи, він кожного вислухає, приділить максимум уваги. Буває, що я не витримаю, попрошу дітей залишити свої запитання на потім, бо тато втомився. І сама намагаюсь зайвий раз не турбувати, коли в чоловіка така гаряча пора, як посівна чи жнива. Володя повністю віддається роботі, спокійний за домашні справи, оскільки знає, що родина його не підведе.
– І це дуже важливо: дозволяє реалізуватись.
– Так. Я вдячна долі, чоловіку й дітям, що змогла відбутися як дружина і мама. Усі діти очікувані. До речі, Захар і Тарас, як і тато, за зодіаком Тельці. Володі подобається цей знак, тому думаю, що зробила йому гарний подарунок!
– Що порадите тим, хто в роздумах: мати одну або дві дитини чи народжувати більше?
– Та не треба розмірковувати з приводу цього, бо однозначно знайдуться аргументи, які змусять відмовитися від ідеї мати багатодітну родину. Пам’ятайте: Бог дає дитину – дасть і для дитини. Звісно, легко не буде. Але щастя материнства ні з чим не можна порівняти. Я щаслива! І цим все сказано.

“Вчаться діти, вчимося і ми, батьки”

– У добі 24 години. І в тієї мами, яка виховує одну дитину, і у вас, яка має у п’ять разів більше роботи. Встигаєте?
– Якщо не дивлюсь телевізор, не сиджу в соціальних мережах, не ходжу, а бігаю, тоді встигаю. Особливо в нас “весело” вранці, коли тато збирається на роботу, а діти – в школу. Після того, як за ними зачиняються двері, я ще кілька хвилин приходжу до тями й починаю прибирати, готувати.
– Мити посуд після сніданку…
– Чесно, посуд мене ніколи не дратував, хоч його завжди багато.
– А нервуєте від того, що, приміром, не вийшло поїхати на море?
– Ні. Я знаходжу позитив в іншому й дітей налаштовую. Не виходить з морем, так у нас прекрасна річка,чудова природа!!! Є можливість відпочити з більшою користю для себе!
– А як щодо шопінгу, салонів краси?
– Шопінг – регулярно, але по продуктових магазинах, на базар. Це мої обов’язки. Купувати одяг, взуття їздимо всією родиною. Буває, через зайнятість на роботі чоловіку важко знайти час, але діти ставляться до цього з розумінням. Проблем з цього приводу не виникає.
У салони не ходжу. Не комплексую, коли немає манікюру. Головне – тримати себе в хорошій фізичній формі, тому пробігти на стадіоні 4–5 кілометрів – це для мене легко й звично.
– І хороший приклад дітям.
– Справді. Кажуть, виховуєте ви дитину чи ні, вона все одно буде схожа на вас. У наших правилах (про це я вже говорила) – не тиснути на дітей своїм життєвим досвідом і повчаннями. Нехай вони проявляють ініціативу, навіть роблять помилки, але будуть готові жити в соціумі, справлятись з труднощами. Повірте, батькам, яким уже за 40, буває далеко непросто зрозуміти своїх 17- чи 15-річних дітей. Але ми за такі взаємини батьки – діти, щоб батьки гордились дітьми і, навпаки, діти гордились своїми батьками.
– Виходить?
– Намагаємось усе робити для цього. Приміром, ми ніколи не порівнюємо дітей, кожна донька, синок – індивідуальність, тому апріорі не можуть бути схожими одне на одного – в навчанні, вчинках, діях, уподобаннях… Але й помилок не вдається уникнути. І це важко не помітити. Вчаться діти, вчимось і ми, батьки. Валя закінчила школу, а Тарас піде в перший клас…
– Яка проблема найбільше турбує?
– Трикімнатна квартира тісна для нашої сім’ї. Шкода, що в дітей немає власного куточка. Хтось уроки вчить, а хтось телевізор увімкнув чи в планшеті щось дивиться… Як наслідок – заводяться. І тоді мама чи тато розрулюють ситуацію.
– Ви користуєтесь пільгами як багатодітна родина?
– Так, маємо пільги, оплачуючи комунальні послуги, отримували путівки для оздоровлення дітей у літній період, допомогу при народженні дітей… Але ми народжуємо дітей не для того, щоб держава нас підтримувала, ми розраховуємо на власні сили. Щоб діти мали і любов батьків, і турботу, і підтримку.
– Про що мрієте?
– Звісно, про те, щоб діти виросли хорошими людьми, щоб знайшли своє місце в житті, щоб в Україні запанував мир, щоб молодь не виїжджала в пошуках кращої долі, а мала все тут, на рідній землі.
Щодо особистих планів, то не виключено, що я вступлю на навчання. Чоловік мене в цьому підтримує. Свого часу мені хотілось отримати педагогічну освіту. Але через різні обставини не склалось. Думаю, що йти до мрії ніколи не пізно, і я доведу це власним прикладом.
– Буду рада, коли така достойна мрія здійсниться. А у вихованні дітей хто відіграє головну роль?
– З власного досвіду скажу: тут немає ні першорядних, ні другорядних обов’язків. І мати, і батько однаковою мірою відповідальні за сімейні справи: і тоді, коли радість, і тоді, коли проблеми. У цьому й полягають взаєморозуміння, гармонія, так формується міцна родина.
– Цього я вам сердечно зичу на багато-багато літ і щиро дякую за цікаву розмову.

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий