Довженкові Яреськи:  в ретроспективі й об'єктиві сучасності

Довженкові Яреськи: в ретроспективі й об’єктиві сучасності

За вікнами туристичного автобуса миготять кадри з чудесними полтавськими краєвидами: стрічки ледь позолочених лісосмуг, наїжачені стиглими соняшниками поля, яблучні, грушеві, сливові шати сільських садків. Дорога навіює дивну думку, ніби з небесних високостей плин нашого життя – як безперервна прем’єра.
Майже ні на хвилину пасажири не залишаються без уваги екскурсоводів: співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського спонукають велелюдне товариство мандрувати відразу в усіх можливих історичних вимірах: ось ми наближаємося до села Жуки – батьківщини козацько-старшинського літописця Самійла Величка, а невдовзі проминаємо Тахтаулове, в тюркській назві якого, можливо, зашифрована загадка-згадка про хана Тахтамиша. Похапцем пірнаємо у феєричну гоголівську і кочубеївську Диканьку, милуємося природними скарбами Миколаївського й Парасоцького лісу…
Утім усе це – лише подорожні ліричні відступи, бо ж наш маршрут пролягає на Шишаччину, в чарівні кінематографічні Яреськи. Мандрівка присвячена 125-річчю від дня народження кінорежисера зі світовим ім’ям, великого українського письменника, художника Олександра Петровича Довженка. У Яреськах на гостей чекає обласне культурно-мистецьке свято «Співець людини і добра».
Програма урочистого «кінодня» настільки насичена й щільна, ніби мандрівників задіють до масових зйомок. Всюди належить встигнути, не відстати від попутників, але водночас і не загубитися в метушні, щоб сповна відчути притягальну, магічну ауру дорогих серцю Довженка Яресьок, милої душі великого українця землі.

Цілюща сила Батьківщини

Перша наша зупинка на святковому мандрівному шляху відбувається в Шишаках. Директорка місцевого краєзнавчого музею Наталія Прасольченко запрошує до залів, де сконцентровані тисячоліття історії цього мальовничого куточка Полтавщини. Близько 3 тисяч експонатів розповідають про сиві скіфські часи, добу Київської держави, козаччину, бурхливі й трагічні події ХХ століття.
Мабуть, найбільше екскурсанти захоплюються словами Наталії Прасольченко про феномен берегів красеня-Псла на Шишаччині: лівий берег крутий, а правий пологий. Це справжнє диво природи, якого не знайти більше ніде на Землі. Найдовше ж мандрівники затримуються у залі, де відтворений інтер’єр українського народного житла – оспіваної Довженком хати-святині, а також біля стендів і вітрин, присвячених видатним особистостям, чиє життя пов’язане з цим унікальним куточком світу. У величезному переліку знаменитостей – Великий Кобзар, Микола Гоголь, Володимир Вернадський, Володимир Короленко, Василь і Федір Кричевські, Опанас Сластьон…
Окрема увага – генію Олександра Довженка: «Кінофільми «Звенигора», «Земля», «Іван», «Щорс» назавжди споріднені із Яреськами. Об’їздивши Миргородщину, Великобагачанщину, всі села Шишацького району, Олександр Петрович обрав для зйомок саме Яреськи. Пізніше він писав, що кращого села немає ніде в світі, що воно дороге йому, бо в ньому зняті кілька його улюблених творів, бо в ньому живуть його улюблені артисти. Довженко називав Яреськи столицею українського кіно. Усі місцеві жителі брали участь у зйомках фільмів, усі любили і поважали Олександра Петровича, завжди згадували як дуже порядну й дуже добру людину», – каже Наталія Прасольченко.
Можливо, й не зумисне директорка музею припасла одну чудову романтичну довженківську історію майже на завершення екскурсії, але авторку цих рядків вона тішила і під час автобусного переїзду з Шишак до Яресьок, і згодом, у мозаїці спогадів про найбарвистіші кадри дня. У центрі дивовижної події – крислата яблуня з могутнім гіллям, що височіла на залишках будинку Вернадського на Бутовій горі. Це тільки з цілющої сили рідної української землі, з любові вірного їй всіма вчинками, талантами, мріями і стражданнями митця, викопане й перевезене на звичайному возі до Яресьок зріле дерево могло успішно прижитися і ще довго-предовго обдаровувати людей духмяними соковитими яблуками.
Триваліше замилування цією світлою життєствердною історією шукало аналогій. І на «дальньому плані» несподівано спливла найпечальніша мрія Довженка-невільника, поцінованого-премійованого бранця Москви, щоб після смерті з грудей його «вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Пам’ять у скульптурі, архітектурі, вишиваних символах

У Яреськах полтавці приєдналися до урочистого зібрання на площі біля пам’ятника Олександру Довженку. Жителів славного села привітало тріо бандуристок «Вишиванка» обласної філармонії. Танцювальні номери виконав місцевий народний хореографічний колектив «Юмана». Після церемонії покладання квітів до пам’ятника слово тримали почесні гості. Директор департаменту культури і туризму Ода Валентина Вождаєнко висловила переконання, що народжені в Яреськах кінематографічні шедеври повинні приваблювати сюди всіх відомих режисерів і що наявна історико-культурна спадщина та унікальні рекреаційно-природні ресурси є великим потенціалом для розвитку потужної туристичної індустрії. З промовами до земляків звернулися також голова Шишацької РДА Віктор Іваненко, генеральний директор ТОВ «АФ імені Довженка» Сергій Жилін.
По тому всіх бажаючих запросили на екскурсію, яку провела завідуюча Яреськівським народним краєзнавчим музеєм Наталія Дзюба. Передусім туристи зупинилися біля дивовижі, що з’явилася в селі в 1980-х: це перший на тодішніх радянських теренах пам’ятник кіногерою – Василю із Довженкової «Землі». Яреськівчани започаткували цікаву традицію – сіяти біля пам’ятника хлібороба-тракториста пшеницю і вручати зжатий сніп переможцю жнив у місцевому господарстві.
Довженкові Яреськи:  в ретроспективі й об'єктиві сучасностіНадовго туристичне товариство затрималося біля будинку Трощинського. Тут варто нагадати про уродженця Яресьок, представника козацького стану, державного діяча Російської імперії і, головне, мецената української культури Дмитра Трощинського (1749 – 1829). Далеке минуле споруди нероздільно переплетене з життям батька Миколи Гоголя, Василя Гоголя-Яновського. Але то інша історія, у нашій визначальним є факт, що протягом 1927 – 1937 років у будинку Трощинського розміщувалася кіностудія Довженка. Наразі будівля служить місцевому ПТУ №56, тож його працівники підготували для екскурсантів приємний сюрприз – виставку реліквій.
У кількох ятках перед будинком розмістили справді унікальні старовинні вишивані речі, що належали селянам-акторам, а також світлини цих земляків. Окрім сорочок, в експозиції представили давні рушники. Серед них і створений руками Євдокії Чубенко, яка знімалася у фільмах Довженка. Найцінніший рушник народився в 1916 році й прославляє правічний український символ «дерево життя». Колекція реліквій – плід копіткої пошукової праці колективу училища. Окремо заступник директора з навчально-виробничої діяльності ПТУ Ольга Швець та викладач Лариса Панчошка акцентували на новому вишиваному вбранні, бо ж на ньому ожили мотиви з давніх візерунків, які завдяки сучасним місцевим майстриням отримали своє друге життя і, значить, не будуть втрачені для майбутнього.
До будинку Трощинського гостей запросила Наталія Дзюба. За її словами, хоч пам’ятка й зазнала перебудов-реконструкцій, всередині збереглася досить добре. Тут направду хочеться затамувати подих і дослухатися до відлуння. Може, й виринуть з тиші й заспокійливої прохолоди ледь вловимі чисті й вдумливі голоси із минулого. Десь тут Олександр Довженко і оператор Данило Демуцький переглядали кадри майбутніх світових кіношедеврів.
У приміщенні відразу вражають височенні стелі, які ніби змушують розправляти плечі й іти вперед, аж допоки ноги самі не зупиняються на м’якій, шарудкій траві. Це господарі застелили в одній із просторих кімнат підлогу духмяним сіном. На імпровізованому екрані – символічна кінострічка і кадри-копії світлин, які були зібрані від родичів сільських артистів. Найпершим в об’єктив уваги потрапляє відома світлина з красунею Марією Мацюцьою біля соняхів… Місцеві із задоволенням нагадують курйозний факт, що всі свої гонорари, а артист отримував за знімальний день три карбованці, яреськівчанська зірка з дитячою безпосередністю витрачала на… цукерки.

Срібноволосий геній у полотняному одязі

На подвір’ї біля будинку Трощинського, якраз там, де колись легендарний режисер виголошував свої промови перед артистами-яреськівчанами, в день 125-річчя від дня його народження відбулася ще одна непроминущого значення для пошанування генія подія – презентація книги «Довженко в Яреськах» авторства Ванди та Василя Лисів, що нещодавно вийшла у видавництві «Дивосвіт». Творче подружжя добре відоме шанувальникам публіцистичного й художнього слова далеко за межами рідної Полтавщини, але, мабуть, саме тут їх найвідданіше люблять багато поколінь вірних передплатників періодики. Василь Лис працював власним кореспондентом республіканської «Робітничої газети», а Ванда Лис належить до когорти журналістів, які невтомно творили й примножували авторитет головного часопису області – «Зорі Полтавщини». Обоє майстрів пера мають численні професійні відзнаки й нагороди, удостоєні звання «Заслужений журналіст України».
У Яреськах книгу презентувала Ванда Василівна. Разом із нею гості дійства міркували про таємниці неповторної творчості Олександра Довженка, згадували й вкотре розгадували незабутні метафоричні кадри «Землі», де грає плодами молода яблуня, де танцює дорогою до смертельного ворожого пострілу закоханий щасливий Василь…
По-особливому тепло авторка книги зупинилася на взаєминах режисера з сільськими артистами. «Звісно, що в Яреськах Олександра Петровича привабила мальовнича природа. Та не менш його зачарували й самі яреськівчани, ваші пращури, дорогі нинішні мешканці села, – звернулася Ванда Лис до присутніх. – Ваші дідусі, бабусі, батьки, тітки. Це їх він знімав у масових сценах «Землі», з повагою називаючи артистами з народу. Жив з ними на кіномайданчиках і в сільській хаті. Ходив босоніж на річку рибалити і співав вечорами українських пісень. Як казав сам Довженко, у Яреськах живуть духовно багаті й красиві душею люди. А знаєте, чому вони розкривалися перед ним? Тому що і сам Довженко був таким же відкритим, простим, добрим. Хоч приїхав у Яреськи вже визнаним кіномайстром, відомим режисером зі столиці, керівником цілого творчого колективу, та ніколи не будував бар’єр знаменитості між собою і селянами. Навпаки, вчився у них багатьом премудростям. Питав порад у старожилів, як зодягнути артиста, у що взути, яку музику підібрати до танців… Попри всі клопоти, Довженко залишався людиною чуйною і доброю. Бо був таким насправді. Мабуть, усі яреськівчани чули, як, дізнавшись, що семилітній Івась, синок Ганни Іванівни Корсун, у якої він квартирував, тяжко захворів, зліг на ноги, не вагаючись залишив зйомки на Демуцького, взяв дитину на руки і сам повіз до столичних лікарів. А згодом, коли хлопчика підлікували, купив йому аж на 3 місяці путівку в санаторій і далі ще продовжував допомагати… Чи багато ви зустрічали людей, які в такому поважному статусі вчинили б так само? То, може, ще одна розгадка Довженка – у його людяності і зв’язку з народом у буквальному розумінні? Він жив не окремо, а разом з народом, їздив із селянами на возі, запряженому кіньми, вітався з людьми завжди першим, ходив по яреськівській землі, як і вони, босим…»
За зізнанням Ванди Лис, якби вона була художницею, то обов’язково б намалювала великого кінорежисера і великого українця таким, яким його згадували яреськівчани, – «срібноволосим чоловіком у полотняному одязі, з підкоченими до колін штаньми, навколо яких постійно зграйками крутилися такі ж босоногі сільські хлоп’ята, аж підстрибуючи від сміху з веселих жартів дядька Сашка». Ванда Василівна також наголосила, що разом з чоловіком і співавтором нового видання вони схиляють голови перед пам’яттю тих жителів Яресьок, співтворців Довженкових фільмів, на основі безцінних спогадів яких постала сьогодні їхня книга в жанрі художньої документалістики й завдяки яким збережені від забуття багато епізодів із життя і творчості українського генія. Окрема подяка прозвучала на адресу доброчинця, за чиєї підтримки праця «Довженко в Яреськах» побачила світ. Це наш відомий краянин, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік, професор, кандидат технічних наук, президент ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» Володимир Приходько.
Авторка книги запросила нащадків яреськівчан, чиї спогади є на її сторінках, отримати презентоване видання в подарунок. Усім іншим побажала шукати добродіїв, які б допомогли збільшити наявний нині тираж, і тоді «Довженко в Яреськах» буде у кожній місцевій оселі.
Як «несвяткову тему» Ванда Василівна відхилила розмову про те, як довго й непросто книга йшла до читача. Парадокс, але перепоною стало те, що свого часу вміщені в ній спогади сільських артистів уже пропонувалися в періодиці. Натомість, із помітним піднесенням, журналістка пригадала, в якому цейтноті доводилося ці матеріали готувати: «Коли ми зустріли живих артистів Довженка, все відійшло на задній план – і сімейне, і певною мірою поточна робота. Ми просто розуміли, що вони всі – люди поважного віку, що їх негайно потрібно записувати, ловити кожне слово, щоб у майбутньому вигранити з їхніх спогадів книгу».
За підтримки департаменту культури і туризму Ода бібліотекам області передадуть 100 примірників книги Ванди й Василя Лисів. Перший же екземпляр з підписом авторки у святковий довженківський день отримав Шишацький краєзнавчий музей.

Найцінніші музейні реліквії

Від будинку Трощинського туристи вирушили до Яреськівського народного краєзнавчого музею. Дорогою часу вистачило ще на кілька цікавих кінематографічних кадрів з минулого від завідувачки музею Наталії Дзюби: «Раніше центр села був трохи далі, там був майдан, ярмарок, там відбувалися й масові зйомки. І ось люди не пішли в недільний день ярмаркувати, а всі з’явились на зйомки «Землі». Олександр Петрович запросив не тільки яреськівчан, а й жителів навколишніх сіл. Сам також прийшов одягнений у вишиту українську сорочку, полотняні штани, у солом’яному брилі. Запитав, скільки зібралось людей. П’ять тисяч. І тоді махнув духовому оркестру – заграла музика. Знімали похорон загиблого Василя».
Біля місцевого дитячого садка, в якому й розташовується Яреськівський народний краєзнавчий музей, гостей зустріли учасники самодіяльного народного ансамблю української пісні «Мальви». Проводячи коротеньку екскурсію, Наталія Дзюба розповіла про найцінніші експонати – автентичні речі Олександра Петровича Довженка: «Це солом’яний бриль, у якому він знімав майже всі фільми. Патефон, який слухав із нашими односельцями кожного вечора. На цій етажерці стояли його улюблені книги. З цією вудкою-спінінгом Довженко ходив із нашими хлопчиками на улюблену риболовлю… Ось глечик, з якого пив криничну воду. Друкарська машинка, яку нам передали з сім’ї Корсунів, на ній друкувалися сценарії до його фільмів. Крісло, на якому сидів режисер. У музеї зберігаються також елементи вбрання, в якому наші сільські артисти-аматори знімалися: кофтина Параски Левцун, намисто Мані Мацюці. На фото бачимо сім’ю Третяків. Михайло Третяк возив кіньми апаратуру Довженка, Поліна і Надія Третяк знімалися в «Щорсі». Найменша з чотирьох сестер, Олена, дожила до 2014 року. Ми її відвідували, розпитували…»
Усіх бажаючих Наталія Дзюба припросила до фотозони, де, примірявши подібний до Довженкового солом’яний бриль тих часів, можна зробити кадр на пам’ять біля згаданих раритетів. Жвавому позуванню передувала урочиста мить, коли директор департаменту культури і туризму Ода Валентина Вождаєнко вручила Наталії Дзюбі документи про підтвердження музеєм звання народного. На цій хвилі промайнула ще одна «несвяткова», але актуальна тема – про сподівання музею на своє власне приміщення.

«Земля» просто неба

Насиченого святкового дня на учасників довженківських заходів чекала презентація ще однієї книги. Свою працю «Яреськи – вчора, сьогодні» представили місцеві краєзнавці Олександр Дзюба і Василь Магда. Вона нещодавно побачила світ у видавництві «Асмі». Приємній події передували три роки копіткої роботи з архівними документами і спогадами старожилів. Один із розділів книги, в якій вміщено багато різнопланових краєзнавчих розвідок, називається «Довженко і кіно». Говорячи про легендарного режисера, Олександр Дзюба із задоволенням повторював: «Наш Довженко. Наш, бо я народився в Яреськах, живу на вулиці Довженка, працював в «Агрофірмі імені Довженка». Окремий його спогад – про тривале спілкування з одним із авторів пам’ятника Василю – режисером, драматургом, скульптором із Києва Ростиславом Синьком (пам’ятник створений у співавторстві з Іваном Тарасенком), з яким підтримував зв’язок до самого його відходу у засвіти в 2010 році.
Василь Магда поділився згадками про часи своєї комсомольської молодості, коли за посадовими обов’язками доводилося привозити в Яреськи делегації артистів, художників, журналістів, які неодмінно хотіли поспілкуватися з родинами Третяків та Корсунів, у яких квартирував Довженко. А ще краєзнавець нагадав, що саме в Яреськах Олександр Петрович багато малював.
Цікавим продовженням художньої теми став сюрприз від уродженки Яресьок, нині полтавки, Наталії Куцегуб. Жінка продемонструвала сімейну реліквію – портрет своєї тітки Олени Чуб-Величко, який, за її словами, виконав саме Олександр Довженко. Зображеній на ньому дівчині прекрасні 16 літ, увагу митця вона привернула незвичайною як для сільських юнок короткою зачіскою. «Маму мою Довженко також зобразив, але малюнок утрачений під час війни. Молодший брат (пані Наталія показує родичів на старій світлині) відмовився позувати, не знав тоді свого щастя. Тітка Олена була вивезена у Німеччину на роботу, там побралася з італійцем, згодом осіла в Парижі, де й похована. За її волею портрет цей перейде до моєї доньки», – розповіла Наталія Куцегуб.
Про Олену Чуб-Величко завідувачка Яреськівського народного краєзнавчого музею Наталія Дзюба згадала й біля наступного екскурсійного об’єкта – садиби Корсунів, бо ж її родина мешкала десь неподалік. Хати, в якій квартирував Олександр Петрович, уже не побачити. На її місці давно виросла друга, а згодом і третя. Але подвір’я, земля – все ті ж. Хіба б не признав їх митець-романтик?
На паркані дворища встановлена пам’ятна дошка. Для всіх, хто прийшов до садиби, самодіяльний народний ансамбль української пісні «Мальви» виконав ліричний шедевр «Цвіте терен», а також сценку з «Наталки Полтавки». Гостей пригостили короваєм, соковитою садовиною і улюбленим Довженком трав’яним чаєм.
Відтак усі стомлені й наснажені багатогодинною мандрівкою попрямували на влаштований просто неба кіносеанс. Під розхвильовану симфонію живого осіннього вітру на екрані заколосилася, зацвіла вічна українська земля, Довженкова пророча «Земля», яка й через 90 літ після створення промовисто перегукується з реаліями сьогодення. У ній – джерело цькувань великого українця ненависниками нашого споконвіку хліборобського народу й неспростовне свідчення визнаного в усьому світі генія. У ній – уся любов його серця.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий