“Друге дихання” кінострічки про митця і повстанця Ніла Хасевича

“Друге дихання” кінострічки про митця і повстанця Ніла Хасевича

Ім’я Ніла Хасевича й сьогодні залишається маловідомим для широкого загалу. Це прикро, адже він іще за життя був художником зі світовим визнанням. На початку 1930-х його роботами захоплювалися в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Лос-Анджелеса. Йому вручали престижні міжнародні премії. Це був величезний успіх для молодого митця з Волині, сина псаломника, який у 14 років внаслідок аварії на залізниці на все життя залишився калікою.
Але ні фізична неміч, ні мистецькі перемоги, які відкривали перспективи творити за кордоном, не змусили Ніла Хасевича звернути з тяжкої дороги боротьби за волю України. Життя сорокасемирічного художника, неперевершеного майстра деревориту (техніка гравюри на дошці з дерева), активіста Організації українських націоналістів, керівника друкарні Української повстанської армії трагічно обірвалося в 1952 році, коли після довгих вистежувань кадебісти нарешті натрапили на криївку з підпільниками.
Величезна роль у поверненні сучасній Україні імені Ніла Хасевича – митця і борця – належить відомому вітчизняному режисеру-кінодокументалісту, лауреату Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Михайлові Ткачуку. Нещодавно він відвідав Полтаву й запропонував глядачам нову версію створеної 25 років тому кінострічки про Ніла Хасевича.
До Полтави Михайло Ткачук приїхав на запрошення голови обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т.Г.Шевченка, українського дисидента радянської пори Миколи Кульчинського. Кіногодину влаштували в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського. Перед переглядом кінострічки режисер розповів, що до оновленої версії вдалося вмонтувати кадри, від яких він раніше з жалем відмовився, бо тогочасні технічні можливості не дозволяли їх задіяти. Доповнили кінокартину також кілька пізніше віднайдених художніх робіт Ніла Хасевича, моторошні фотокартки загиблого митця та його товаришів.
Перший фільм Михайла Ткачука називався “Здобути або не бути”. Назва оновленої версії – “Покликав вас Госпожий Глас” – звучить як рядок з улюбленої повстанцями пісні “Спіть, хлопці, спіть…”. Ця пісня була колись на вустах і в Ніла Хасевича. Відомо, що однойменну картину він писав, коли його втомлені товариші дрімали після бою. Писав свідомо, щоб залишити їхні образи в пам’яті народу.

“Друге дихання” кінострічки про митця і повстанця Ніла Хасевича
Михайло Ткачук, Микола Кульчинський.

На початку фільму, датованого 2014 роком, з’явилася посвята патріотам нової доби – Героям Небесної Сотні. За словами режисера, це є своєрідним свідченням того, що боротьба за Україну ніколи в нашій історії не припинялася.
– Воно все пов’язано. Нічого не з’являється випадково. Колись були козаки, потім їхня боротьба продовжилася в нащадках – у “холодноярівцях”, в бійцях УПА. У всіх, хто чинив спротив колективізації на українських землях. У всіх, хто повставав у сталінських таборах на півночі Росії в 1953 році (саме за цикл фільмів “Загадка Норильського повстання” Михайло Ткачук був удостоєний Шевченківської премії. – Авт.). Продовжувалась боротьба в нашому “шістдесятництві”, – каже режисер.
На зорі української незалежності Михайло Ткачук заглибився в тему історії УПА за підказкою незабутнього Євгена Сверстюка – той спонукав по-новому подивитися на армію, в якій воювало стільки цікавих особистостей. Але найбільше відкриттів на режисера чекало в 1992 році, коли під час зйомок у Луцьку його запросили в місцевий підрозділ новоствореної СБУ, щоб… порадитися. У розсекречених архівах виявили художні роботи Ніла Хасевича й надалі не знали, що з ними робити, – дехто пропонував просто викинути. “Я кажу: “Що ви! Ціни їм немає. Я зроблю про це фільм”, – згадує ту доленосну розмову режисер.
У канві кінострічки “Здобути або не бути” – спілкування з колишніми “повстанцями” в 1992 році, коли вони вперше зібралися разом з нагоди
50-річчя утворення УПА. Це були й поважні, “файні хлопці” із закордону, які тоді з’їхалися з різних країн Західного світу, й разюче прості, виморені на їхньому тлі “наші люди”. Утім ні ті, ні інші про Ніла Хасевича не розповіли – всі чули про художника, але ніхто особисто не знав.
Скупими спогадами, родинними переказами зі знімальною групою поділилися селяни-земляки митця-повстанця. Особливе місце в кінокартині належить селу Сухівці Рівненської області, на хуторі поблизу якого Ніл Хасевич загинув. Саме по приїзді до цього села режисер зрозумів, що в його кінострічці обов’язково має бути хресний хід: осяяння зійшло дорогою до хати чоловіка, якого односельці шанували як місцевого праведника – світлої пам’яті Романа Велешка. Дід знався на роботі з деревом. Тож уже за кілька годин, на прохання Ткачука, виготовив височенний сосновий хрест. У кінострічці цей хрест несуть чоловіки на плечах. Несуть урочисто й печально, повз сільські двори й здивованих випадкових зустрічних. Несуть через звичайний ранньоосінній день 1992 року. Кадри змінюються, знайомлячи глядача з новими учасниками зйомок, з різними місцевостями, але хресний хід у Сухівцях не зупиняється – час від часу він виринає у кінокартині як головний символ українського шляху до волі…
Й на початку кінострічки, й у фіналі, коли встановлений хрест уже розкрилився на тлі тривожного хмарного неба, сільський праведник Роман Велешко співає улюблену “повстанцями” пісню “Спіть, хлопці, спіть…”. Разом зі старшими людьми біля хреста слухає їхніх простих “промов” малеча…
* * *
Своїми враженнями про переглянутий фільм з учасниками зустрічі поділилися ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко, гість з Одеси, український письменник, мовознавець, радянський політв’язень Олекса Різників, представники Міжнародної громадської організації “Волинське братство” в Полтаві й обласного Товариства політичних в’язнів та репресованих.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий