”Дуже простий, скромний був”

Минуло 100 років від дня народження державного діяча, котрий багато років був „першою особою” в УРСР, Володимира Васильовича Щербицького.

Він народився 1918 року у Верхньодніпровську Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) у сім’ї робітника. Це – місто на березі Дніпродзержинського водосховища, навпроти розташовані села Кобеляцького району Полтавщини.

Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут юнак закінчив перед початком Великої Вітчизняної війни. Студентом працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів на заводах. Одночасно відвідував школу пропагандистів.

У роки війни Володимир Щербицький навчався у військовій академії хімічного захисту. У 1942-45 роках служив у Підмосков’ї і на Кавказі в танковій бригаді. Демобілізувався у званні капітана.

У повоєнні роки Володимир Васильович працював інженером на коксохімічному заводі в Дніпродзержинську (нині місто Кам’янське). Далі перебував на партійній роботі: завідувач оргвідділу, секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України, секретар Дніпропетровського обкому, член президії (згодом – політбюро) і секретар ЦК Компартії України, Голова Ради Міністрів УРСР. У 1972 pоці обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій посаді працював 17 років.

Володимир Щербицький був ініціатором будівництва дитячого оздоровчого центру «Молода гвардія», будинків піонерів, Інституту акушерства, гінекології і педіатрії Академії медичних наук України, Республіканської дитячої бібліотеки тощо. За його ініціативи була затверджена програма будівництва шкіл, забезпечення всіх дітей дошкільного віку місцями в дитячих садках.

Тодішнє московське керівництво жорстко критикувало Щербицького за діяльність у перший період після аварії на Чорнобильській АЕС. Тоді за рішенням Щербицького було вивезено із забруднених радіоактивним пилом районів понад півмільйона дітей на все літо в екологічно безпечні райони України та інших республік. Автобусами з Прип’яті організовано вивезли у безпечну зону близько 50 тисяч людей.

Країна ще не знала таких масштабних переселень величезної кількості людей у мирний час. За два місяця для переселенців спроектували і проклали водопровід із чистою деснянською водою. За два з половиною роки для евакуйованого населення було збудовано 11 тисяч садиб, 22 багатоповерхових будинки, постраждалим сім’ям надано 28 тисяч нових квартир.

За роки, котрі Щербицький перебував на вищих керівних постах, економічний потенціал УРСР зріс, за різними даними, у 3-4 рази. Кількість населення України збільшилася майже на 9 мільйонів людей.

У 1989 році на пленумі ЦК КПУ Володимир Щербицький оприлюднив заяву про відставку. Через 5 місяців, за день до 72-річчя, 16 лютого 1990 pоку, Володимир Щербицький пішов з життя.

Володимир Васильович Щербицький – двічі Герой Соціалістичної Праці, нагороджений багатьма орденами й медалями.

Володимир Щербицький з мамою Тетяною Іванівною. 1978 рік.

Фото Анатолія БАСА.

На малій батьківщині Володимира Щербицького, у Верхньодніпровську, йому поставлений пам’ятник.

– Погруддя відкрили до 200-річчя Верхньодніпровська, в 1979 році. Щербицький багато зробив для розвитку і розбудови міста. Чого вартий лише Палац піонерів із басейном. На відкриття пам’ятника видатному земляку приїхали численні делегації, керівники областей. А самого Щербицького не було. Приїхав подивитися пізніше, – згадує заслужений журналіст України, колишній фотокореспондент «Зорі Полтавщини» Анатолій Бас.

– Коли він приїздив у рідне місто, ходив по заводах, спілкувався з робітниками. Дуже простий, порядний, скромний був. Коли готувалися візити, в ресторанах за два дні починали столи накривати. А він у ресторанах у рідному місті жодного разу не їв – тільки вдома, у мами, Тетяни Іванівни, – розповідає Анатолій Бас. – Любив картопельку з оселедчиком.

***

Анатолій Бас гордий тим, що в молодості, як каже, був „допущений” до фотозйомок першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького, його матері Тетяни Іванівни, родини. Це – своєрідний творчий капітал фотомайстра.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
”Зоря Полтавщини”