Джерела, які живлять ріки і народ

Реконструкція бою, історичні паралелі

На Шар-горі, біля обгородженої червоно-білою смугастою стрічкою території, де за годину розпочнеться історична реконструкція битви під Хотином, сидить верхи на гнідому коні чоловік. Підходять дві жінки.
– Можна коня погладити? – питає одна з них.
– Кінь спокійний, – відказує вершник.
– А як його звати? – питають жінки.
– Гордий.
– А вас?
– Олександр. Вдома ще Гроза є, – додає чоловік.
– Гроза то, мабуть, дружина? – жартують подруги.
– Та ні, кобила, – чують у відповідь.
– Олександре, а це ви турком переодягнулися? – не вгавають співрозмовниці.
– Переодягли, – лаконічно відказує вершник.
– А під турецьким вбранням все одно вишиванку носите, – зауважує одна з жінок.
Вони ще кілька хвилин фотографуються з Гордим, а потім ідуть далі Шар-горою, що поблизу села Приліпка Козельщинського району. Там саме розпочинається обласне свято “Козацької слави цілюще джерело”.
Традиційно на території Шар-гори розрослися кілька куренів, організованих мешканцями ближніх населених пунктів, – Вакулівський, Хорішківський, Козельщинський, Говтвянський. Розважають люд, як і в минулі роки, гостинні баба Параска і баба Палажка, хоча бабами їх називати зарано… Якщо визирнути на дорогу, то видно, як тягнеться довга вервечка охочих подивитися на свято. Працюють фотозони, атракціони, виставка виробів декоративно-прикладного мистецтва народних умільців області. Діти й дорослі під пильним оком наїзників катаються на конях.
Розпочали свято з покладання квітів до пам’ятного знака, встановленого у 1995 році на честь 900-ліття з часу перших спогадів про одне з найдавніших поселень в Україні – Говтву. Після офіційної частини учасники відокремленого структурного підрозділу міжнародної громадської організації “Українське козацтво” – Полтавського крайового осередку, громадського формування “Українські козаки”, Кременчуцького полку Українського козацтва, Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою демонструють реконструкцію битви під Хотином. Переодягнені в козаків і турків, сходяться у битві на шаблях, а потім починають “перестрілку” між таборами з гармат і рушниць. Довкола території “бойових дій” збирається чималий натовп.
Завершується битва перемогою козаків.
– Приїздимо на свято на Шар-гору не вперше, але таку масштабну реконструкцію доти тут не організовували. Проводили її у Кременчуці й інших містах. Те, що демонстрували тут раніше, було театралізованим, а нині ми вирішили наблизити реконструкцію до реальних подій. Триває вона близько півгодини. Перша дія – перший штурм. Потім – артилерійська битва. До речі, турки мали тоді дуже сильну артилерію. Наступний – генеральний штурм (початок XVII століття. – Авт.). На той час, коли турки мобілізували своє військо й пішли на Європу, Річ Посполита просила допомоги в багатьох монархів, але вони, не розуміючи серйозності свого становища, не надали підтримки. Допомогло Речі Посполитій лише Військо Запорозьке. Усвідомлюючи, що похід рухатиметься через Україну й буде поневолено багато людей, козаки виступили на захист. І зіграли ключову роль під час битви під Хотином, – розповідає генеральний осавул Українського козацтва, отаман Полтавського крайового осередку Українського козацтва Андрій Касаткін із Кременчука. – Близько п’ятдесяти осіб задіяні в реконструкції.
Така вже доля козаків, їхніх славних нащадків – боронити Європу від східних, північних орд…

Козаки, єднайтеся!..

За словами Андрія Касаткіна, нині важливим питанням є об’єднання козацьких організацій у структурні підрозділи Українського козацтва.
– В області нині діє Полтавський крайовий осередок, у нього повернулися Миргородський, Полтавський осередки, є Котелевський і Кременчуцький. Перше й основне завдання – об’єднати козаків. На жаль, дуже багато коштів вкладали й навіть дотепер продовжують спрямовувати у те, щоб роз’єднати козацтво, наші підпільні вороги, яких ми уже всіх знаємо. Знаходять і фінансують осіб, які потім відкривають козацькі організації, залучають туди людей, сприяючи розколу в нашому русі. Це проблема і вчорашнього дня, і, на жаль, сьогодення, – додає Андрій Касаткін. – Тільки-но вдається зібрати козацьку раду Полтавщини докупи, відразу вигулькують особи, які відкривають свої організації, називаються отаманами, присвоюють собі звання аж до генералісимусів. Це просто смішно. Неодноразово робив зауваження цим людям. Подібні дії часом сягають рівня абсурду.

Люби і знай свій рідний край

Краєзнавець із Козельщинського району Іван Кравченко говорить: добре, що свято обласного значення, й на нього збирається багато людей. Водночас, наголошує, дуже важливо знати історію, зокрема й свого краю, усвідомлювати значення Шар-гори.
– Поселенню, яке тут було, лише з часу першої літописної згадки – понад дев’ятсот років. Взагалі ж у цих місцях люди мешкали тисячі й тисячі літ тому, жила первісна людина. Це не гора, а одна з вершин, яка є частиною багатокілометрової гряди, що тягнеться у два боки, сформованої ще льодовиком. Крім того, поруч протікає Псел, який огинає одну з вершин і йде далі, до Дніпра. Тож місце геологічно, географічно дуже вигідне – із трьох боків омивається річкою. Якщо тут виникає поселення, то воно вже захищене природою, – зазначає Іван Миколайович. – За переписом населення, проведеним ще у 1775 році, на цій території та в довколишніх поселеннях жили 7,5 тисячі чоловіків. Жінок до уваги не брали, бо вони ж не вояки. З одного боку розташовувалося поселення Замостя, з другого – Загребля, з третього – Поділ, а на вершині, власне, – Говтва. Це було волосне містечко. Дорога до Шар-гори – колишня його центральна вулиця, справа і зліва якої стояли двоповерхові дерев’яні будинки. Було три церкви, колодязі, волосна управа. У Говтві мешкали 15 тисяч осіб. Містечко мало стратегічне значення, постійно переходило з рук у руки. З одного боку міста – територія, підпорядкована тодішній Російській імперії, а далі на південь – так зване Дике Поле, підвладне кримському хану. На в’їзді до Шар-гори написано, що це останній форпост. Так і було, ще з часів Київської Русі…

Шумлять роки й століття

За словами Івана Кравченка, поселення існувало довго, мало велике торгове, стратегічне значення. Неподалік, у Боняківцях, щороку відбувалися багатотисячні ярмарки: два на рік, кожен – упродовж тижня, й десять дводенних. Туди з усієї губернії з’їжджалися.
– Коли ж почали прокладати полтавську трасу, основний потік транспорту рушив туди. А як у 1860-му збудували залізницю, ще більше зменшилося значення населеного пункту. Вже перед Другою світовою війною село тут було, але невелике. Існувало до початку 1960-х. Стояли ще кілька хаток. Потім їх знесли. Сюди виїжджати важко, потрібно було прокладати комунікації, а, крім того, ще діяв план щодо укрупнення сіл. Хутори ліквідовували. Говтвою назвали Замостя. У Загреблі лишилося три хати. Приліпка під горою ще живе, а на самій горі нічого немає. Старше покоління ще пам’ятає історію Говтви, а молодше хтозна чи й знає. Тут, до речі, багато підземних ходів. Деякі відриті й досі, але в них страшно лазити – обвалюються. Згідно з однією версією, там люди ховалися від загарбників. Згідно з іншою, зберігали зерно. Викопували велику яму, обпалювали її зсередини. Там зерно у глині й холоді, без доступу кисню зберігалося добре, – продовжує розповідь Іван Кравченко. – Це місце стільки змін епох пережило. Якби провести розкопки, дослідити його на державному рівні…
* * *
Концертна програма свята складалася з виступів пісенно-танцювального колективу “Полтава” обласної філармонії, фольклорних, вокальних колективів Козельщинського, Решетилівського й Кобеляцького районів. А той, хто втомився від святкової метушні, міг відпочити, насолоджуючись чудовими краєвидами із Шар-гори – місця, що дихає історією.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
Журналісти