“Дзвонити у собори чистих душ”

“Дзвонити у собори чистих душ”

Нещодавно в Полтавській обласній універсальній бібліотеці імені І.П.Котляревського відбулася цікава подія: свою нову книжку для дітей “Дивина” презентувала Герой України, учитель української мови та літератури КЗ “Полтавський багатопрофільний ліцей №1 імені І.П.Котляревського”, лауреат обласної премії імені І.Котляревського Тетяна Балагура. Книжка вийшла за підтримки департаменту інформаційної діяльності і комунікацій з громадськістю обласної держадміністрації як соціально значуще видання у полтавському “Дивосвіті”, проілюстрована прекрасними малюнками доньки авторки Інни Балагури, випускниці ліцею. Але відомо, що дітей, якими творчо опікується Тетяна Іванівна, значно більше, адже вона вже багато років керує літературно-мистецькою студією “Перевесло” при ліцеї. Наприкінці минулого року у видавництві “АСМІ” вийшов і збірник творів ліцеїстів – “Під крилом Перевесла”. Тож гостей у бібліотеці Тетяна Іванівна знайомила і зі своїми вихованцями та їхніми творами, презентуючи заодно нещодавно створений сайт “Перевесло” як його головний редактор.
Розмова із слухачами вийшла щирою і насиченою, свої вірші читали вчителька й учні, звучали й пісні на слова Тетяни Балагури, написані у співавторстві з її колегою, заслуженою артисткою України Наталією Мізєвою – до речі, у їх же й виконанні.
Сьогодні на віртуальні гостини до “Іванової гори” завітала Тетяна Іванівна разом із ліцеїстами-перевеслівцями – щоб і наші читачі мали змогу відкрити для себе їхню творчість.

Тетяна БАЛАГУРА
Педагог, Герой України

Сотвори Людину

Коли торкнешся серця малюка,
Коли пірнеш із ним в глибини
слова,
То мовби часу піниста ріка
Верта дитинства пісню
колискову.

Коли зарониш в душі
яблуневий цвіт,
Коли бринітиме акордно рідна
мова,
То навіть і колись на схилі літ
В чиїйсь душі не з’явиться
полова.

Бо то твій хрест, і доля,
і печаль,
Бо маєш у житті мету єдину:
Дзвонити у собори чистих душ
І словом рідним сотворить
Людину.

З весною прилину

Назбираю в долоні світла,
Заплету у волосся весну,
Крізь потоки пройду стрімкії
І у долі твоїй воскресну.

Закружляю тебе у танці,
Зазирну в твої очі синню,
Ізберу усі зорі світу
І до тебе з весною прилину.

* * *
Босоногим листопадом
Впала осінь у долоні,
Вітром землю спеленала,
Сивим дощиком безсоння.

В материнський хліб насущний
Заплела мені неспокій
І пір’їну журавлину,
Щоб любила злет високий.

Навіяне весною

Мчить по місту вітер –
Шибеник-хлопчисько,
Сипле в очі снігом,
Подих заміта.
Білий кущ бузковий
На ведмедя схожий…
У хутряній шубі
Диха теплота.
А до шибки липне
Синій клапоть неба,
Голубині зграї
Крають голубінь.
Оповита щастям,
Пригорнусь до тебе,
Бо йдемо ми разом
В життєву бистрінь.
* * *
Пролісок визирнув оком
з-під снігу…
Весна!
Губить бурулька останню
сльозину…
Відлига!
Пахне теплом полуденного
снігу…
Вона!
Ставить у сховок зима свою
вірну
Ґирлигу…

Елегія осінньої пори
(Пісня)

Друзям-львів’янам
Замріяно і ніжно дивлюсь
в обличчя міста,
Шукаю сліду літа в мереживі
гілок,
Блукаю тихо парком,
збираючи намисто
Осіннім зорепадом засіяних
стежок.

Приспів:
Паде осіннє листя,
Охристе й золотисте,
Кружля у листопадовій любові…
А осінь у Полтаві
З казковим дивом схожа,
А осінь у Полтаві
Така ж, як і у Львові.

В сумній вуалі трунку заснув
Високий Замок,
І Стрийський парк дрімає,
вколихує львів’ян.
Підзамче і Панянка у шатах
кольорових
Пірнули в оксамитний
пастельний океан.

Каштанів карі очі заглянуть в
кожну душу,
Калина щедро всипле вам
пригорщу прикрас.
Цю зустріч традиційну не раз
згадати мушу:
Немов карпатська ватра, вона
зігріє нас.

Літо гасне променем останнім

Сипле небо зорі у долоні,
Місячну стежину вистеля.
На моїм замріянім балконі
Теплий подих вітру іздаля.

Заколише ніжна прохолода,
Арфами впаде на спориші –
І торкне блаженна насолода
Трепетну мелодію душі.

Літо гасне променем останнім,
Золотить ранетами сади.
У моєму зорянім чеканні
Б’є джерельце чистої води.

Срібна нитка павутини ранить,
Губить сивину чортополох.
Хай осіння даль нестримно
манить,
Ми з тобою залишились
вдвох.

Вірші для дітей

Обід – на собі

Гостроносий їжачок
Носить купу голочок.
Двійко яблук, смачну сливку
Почепив собі на спинку,
Помаранчеву лисичку,
Лісову смачну суничку.
Онучатам їжак-дід
На собі несе обід.

Хай сама сидить голодна!

Сушить білочка грибочки
Для синочка і для дочки.
На лозину нанизала –
Вузлик міцно зав’язала.
В кошик зібрано горіхи,
Жменю жолудів для втіхи.
І тепер зима холодна
Хай сама сидить голодна.

Іменини у кульбабки

Іменини у кульбабки
Святкувать злетілись бабки.
Хороводи закружляли,
Дивні трелі залунали.
Коник весело скрекоче –
Струни лапкою лоскоче.
Джміль спросоння загудів:
Недогледів своїх снів.
І пустився у танок
Серед бабок і квіток.

Позич вуха

Білобока скрекотуха
Позичала в зайця вуха.
“Лісові усі новини
В вуха ці самі долинуть”.
Щоб ніхто не бачив вух,
Начепила капелюх.
Красувалась, приміряла,
У люстерко заглядала.
“Не підходять твої вуха,
Бо вилазять з капелюха!”

Бородатий боровик

Бородатий боровик
Взув червоний черевик.
І сміється, і регоче –
Танцювати дуже хоче.
Пропонує сироїжкам
Взути білі босоніжки.
Танцювати сам не звик
Бородатий боровик.

Не потрібні рукавички

Сумно плакала вербичка:
Загубила рукавички.
Мороз коле голі щічки –
Нема шубки у вербички.
Сіроокий туманець –
Білозубий молодець –
Обгорнув степи і доли
У туманні теплі поли.
Загорнув й малу вербичку,
Що згубила рукавички.
На гілки по парі вряд
Посадив він кошенят.
Гріють котики вербичку –
Не потрібні й рукавички.

Хмара

Хтось над лісом-лісом
Хмароньки розвісив.
Засіріло сіро,
Засиріло сиро.
Плаче чорна хмара:
“Я така нездара…”

Парасолі і красолі

У Сорочинцях красолі
Купували парасолі:
І жовтеньку, і синеньку,
І зелену, і маленьку,
І картату, і для двох,
Щоб у спеку всі красолі
Утекли під парасолі.

Мрію я про цуценя…

Мрію я про цуценя
І щоночі, і щодня,
І щовечора, й щоранку,
По обіді й до сніданку.

Кучеряве, чи гладеньке,
Чи біляве, чи чорненьке.
Оченята – як родзинки,
Носик – ґудзик чи ожинка.

Хвостик – бублик чи сосиска.
Лапки чапають до миски:
Свіже там пюре й сметана.
Ні, м’ясце смачне дістану.

Кожен раз ще до сніданку
Прогуляюсь з ним щоранку.
Поруч, разом кожну мить.
Буду так його любить!

Мрію я про цуценя
І щоночі, і щодня…

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий